Колись у одному з минулих життів... не у тому, що було до 24 лютого, а тому, що між цією датою і моментом загибелі Володі Гунька, був у нас дуже повчальний момент.

В черговому рейсі зламався наш чорний волонтерський бус від неякісної танковою соляри.
(Хоча "неякісна" і "танкова" - це, мабуть, синоніми, але потужні майори і полковники, що завідують складами ПММ, звісно, заперечать, бо ж на все паливо є сертифікати якості, а пікапи на фронті регулярно відригують форсунками та насосами високого тиску через якісь інші причини).

Так от, ми стояли посеред дороги, Володя з Андрієм жартували і грілися на сонечку, а я, казячись, смішно бігав колами біля машини, трусив руками у небо, намагався лізти ключами в двигун, гасав на заправку за "швидким стартом", сидів в затінку, похмуро підперши голову...

Тоді з'ясувалося 2 речі:
- навколо море чудових людей, які зупинялися і намагалися допомогти, і які врешті нас відтягнули на СТО та все за нас зробили (Samoylenko Misha та Рустем Абдураімов, я цього ніколи не забуду);
- подібна біда, якою б кепською вона не здавалася, це, насправді, можливість в достатньо лайтових умовах знайти нормальне стаціонарне СТО і переконатися в його притомності.

Так от цей другий момент тісно пов'язаний з жартом про те, що у кожного військового має бути свій волонтер, а у кожного волонтера має бути свій військовий.
Який допомагає волонтеру допомагати Армії.

Саме тоді пан Ruslan Galkin притягнув нас на нашу нинішню СТОшну базу в Києві - СТО Автокомп Сервис, де наш бус перебрали від значка Рено на радіаторній решітці до задньої ляди не за всі гроші світу.
І все зробили.

Я не певен, що якби ми тоді не заглухли, прямо зараз ми могли б в такому темпі реалізовувати проєкт 42 тачки на ЗСУ.
От тобі і помах крила метелика та оце усе.

Але роль пана Галкіна на цьому виявилася не до кінця вичерпаною.
Окрім того, що він є альфою і омегою в питаннях зв'язку і старлінків, вже вдруге його хист рятувати нерви і гроші волонтерів проявився на всю міць.

Машина 22/42 Nissan Navara. Капітан. 120 бригада.
Прекрасний пікап, на якому від'їздили всю програму випробувань я і Оксана Бондарь, був переданий у війська і чекав своєї черги у постах.
Але постів так і не було.
Бо з машиною почалися проблеми.

Знаєте, неглибокий досвід ремонту корчів навчив мене, що найгіршою поламкою в машині є не та, від якої авто зупиняється, скрипить, крехкотить, блимає, димить, палає чи вибухає.
А та, яка виникає-зникає-виникає-зникає і не лишає по собі жодних слідів.

У Навари вже після передачі у війська почали плавати оберти холостого ходу.
Причому періодично.
Ні, заміна датчиків положення нічого не давала... хоча, наче давала... а, ні, знову все попливло... а, ну, стривай, наче все ок... ні, заглухла.
Я не буду описувати всі тонни перемовин по телефону з підключенням на гучний зв'язок механіків, з'ясувань ситуації, перевірки паливної та електрики, але було прийнято рішення перегнати машину на СТО у Харків (бо ближче) і спробувати вдачі там.
Якщо ні - вертати назад у Київ.

Ruslan Galkin взяв ситуацію у свої піксельні руки і загнав тачку на одне знайоме харківське СТО, де механік Вадим з колегами закопалися в машину, перевірили все і таки знайшли причину: ледь помітно потягнувся ланцюг ГРМ, тому періодично у машини "плавило мізки".
Тачку зробили, вона поїхала воювати і зараз Ви можете переглянути відео, де бійці Вам дякують за придбання і ремонт авта.

А я ж почав розбиратися, що то за таке харківське СТО, на яке, якщо що, можна притягувати авто і сподіватися на якісний результат, а не на "і так сойдьот".
Яке не просто прибирає проблему, а розбирається у причині її виникнення.
Де працюють механіки, що тямлять, що перед ними за машина і в яких умовах вона працюватиме.

Виявилося, що у хлопців потужна ремонтна база і військові автівки у них стоять на потоці.
Коли я опитав бійців, що там робили тачки - лише схвальні відгуки.

Тут би вже і час назвати адресу і назву майстерні, але...
Ви, можливо, будете здивовані, але власник СТО наполегливо просив мене цього не робити.
Бо війна.

Тому про це СТО я розповідатиму лишень знайомим перевіреним військовим і волонтерам, але для усіх інших можу сказати.
Існує благодійний фонд, який системно це СТО підтримує.
Інколи аж так, що військовим деякі тачки стають суттєво дешевшими в ремонті.

Тому, якщо Ви з Харкова або Ви просто маєте бажання системно донатити на хороші справи - Благодійний фонд Україна моєї мрії.
Ось їхня інста https://www.instagram.com/ymm.23/?igshid=OGQ5ZDc2ODk2ZA%3D%3D

Ми вдячні харківським механікам, власнику СТО, фонду.

І, Руслане, твій внесок в проєкт важко переоцінити.

Ну, а тачка 22/42 навалює росіянам і, якщо чесно, дуже приємно отримувати телефонний дзвінок з коротким звітом:

- Машина дуже вчасно надійшла. Вона реально тут вигрібає і вивозить на собі все.

Дякуємо, що підтримуєте.
І дякую, що на сьогоднішній заклик Мартин Брест Ви допомогли нам нашкребти на пейпал 1000 баксів і взяти наступне в черзі авто.
Але то геть інша історія.

Вся інфа про проєкт тут https://42trucks.online/

Майте тихий вечір.

Сьогодні мені на пошту прийшов цікавий запит від однієї з організацій: проводиться опитування з приводу зборів коштів на ЗСУ, влаштування фандрейзингових кампаній тощо.
Мовляв, поділіться досвідом.

Я чесно написав:
"...не дуже уявляю, про що зможу розповісти - я просто пишу пости у соцмережах, а люди просто донатять кошти".

Написав же щиру правду, погодьтеся.
Але таки про дещо змовчав.
Донатять інколи не лише кошти на машини, а й власні сімейні авто.
І змовчав не просто так.
Бо я не розумію, як це виходить.

Ви всі були свідками дарованих власних машин 16/42, 26/42 та 43/42.
Шаленого дисконту на 31/42.
А сьогодні одна з київських родин пригнала нам на СТО Jeep Grand Cherokee, на якому вони всі разом проїхали багато-багато кілометрів.
Власник просто віддав ключі, техпаспорт, забрав речі і, сяючи, усміхнувся.

Машина отримала номер 35/42, поїде на Бахмутський напрям в 114 бригаду.
Там такі агрегати потрібні.

І знаєте що?
Це була перша родина, яка погодилася не приховувати облич.

Мічкірє Дмитро, Ірино, Андрій, Марина, дякую Вам від себе і Мартин Брест, від імені бійців та інших донаторів, які допомагають нам з ремонтами.

Ваша відповідь на питання "чому Ви даруєте машину на ЗСУ?" - "Бо у нас двоє дітей" є надзвичайно глибокою, змістовною і вичерпною.

А так...
Все, що я можу відповісти щодо свого досвіду збору донатів на Сили оборони - це те, що я в захваті від посильного внеску людей у пришвидшення нашої перемоги.
Хтось донатить 7 гривень. Хтось 56. Хтось 30 тисяч. Хтось машину.
Копієчка до копієчки і черга в програмі Єхорошіросіяни рухається швидше.

Дякуємо за небайдужість.

Вся інформація про проєкту тут https://42trucks.online/

Майте тихий вечір.

Доброго раночку.
Чергова тачка мчить на фронт.
27/42 Леонардо на 154 бригаду.

42 тачки на ЗСУ - надійний підрядник програми Єхорошіросіяни.

Майте гарний день.

Ніколи не дивлюся прогнози погоди.
Якось з дитинства інтуїтивно дупою відчував, коли вже слід надягати трусєля з начісом (такі, щоб аж під пахви діставали), а коли вже можна підштанники не одягати.
В першому випадку все моє оточення розуміло, що прийшла зима, а в другому - що весна не відступить.

Просто звик керуватися правилом мого покійного дідуся "від спеки ще ніхто не помирав".
Працює.

Звісно, бували ексцеси, коли я обморожував руки, бо не брав рукавички, вимокав до тих само трусєлів, бо не брав парасольки.
Але прогнози погоди визнавати так і не став.

Сьогодні зайвий раз в цьому переконався.

Коли бійці з бригади попросили пригнати їм ближче до моря тачку 27/42 Леонардо, я грішним ділом пішов на метеосайт, подивився на "Київ - мінус 2" та "все шо біля моря - плюс шось-там дуже багато", смикнув Оксана Бондарь і вже о 5 ранку ми стартували.

Була така надія - подивитися трохи на дзеркало води, що тікає за небокрай, спіймати південні промені сонця, подихати свіжим морським повітрям...

Почалося все з того, що дорогою нашу колону бусів ледь не здуло з дороги (дерева таки поламало і покидало).
Температура коливалася навколо дуже небезпечних нуля градусів (добре, що не за Кельвіном).
Вітер жбурляв нам мартинів та горобців у лобове скло та куйовдив хвилі так, що море стало схожим на величезний кухоль пива.
Сніг. На полях де-не-де лежав натуральний сніг. А в дах буса щосекунди лупало щось схоже на замерзлі краплі льоду.

Загалом... це була найкоротша передача автівки в історії проєкту.
Я задуб так, що посмішка на моєму обличчі - то гримаса вдячності усім метеорологам. Люблю Вас :)
(Оксанка, до речі, на фото цілком природня. Її холодом не проймеш).

Тим не менш, головне інше.
Бус почав роботу в 154 бригаді.
І їхнє майно та пікселізовані частини тіл будуть в теплі, сухості і безпеці.

Спасибі Вам велике, що надонатили на цю машину і допомогли її відремонтувати.
Ви круті.
Як завжди в комплекті Lopata Zubata від Лисенко Віталій, Olexii Ignatenko спорядив книгою, а Олександр Радченко електропилкою, лобзиком, шурупокрутом і килимками в салон (дуже важлива штука, до речі, особливо зараз).

Всі деталі по проєкту і реквізити тут https://42trucks.online/
Підштанники я вже не зніму.

Майте тиху ніч.

P.S. Мартин Брест, дяка за круте фото з Оксаною.

Треба в бусі змастити петлі на дверцятах.
Скриплять так, що...
Ні, справа не в тому, що машина наступного року розміняє третій десяток і не тому, що мене цей скрип напружує.
Скрипить - то скрипіло б далі, аби тільки форсунки не відригували і турбіна крутила.

Але.
Зранку зупинився на прохання людини у пікселі, щоб кудись її підкинути.
Невисокого зросту, потерта форма, запалені очі, смиканий, перекривлений тілом і обличчям.
Виявилося - їхати треба у військовий госпіталь. Прибув на лікування.
Кілька контузій, поранень, танкіст, воює не перший рік.
Коли підштопають - назад.

То він коли пасажирські дверцята смикнув, а ті заскрипіли - відразу їх кинув і відскочив, озираючись.
Ми спочатку мовчки їхали проспектом, я нічого не питав.
А він раптом почав із суттєвими порушеннями мовлення намагатися вибачатися за свою реакцію і пояснювати, що у нього не перша контузія, йому дуже переді мною незручно, а в метро він їздити взагалі не може, бо там забагато звуків.

Поговорили, під'їхали, він знову смикнувся, коли відчиняв скриплячі двері. Потім криво усміхаючись, обережно їх зачинив, ніби прислУхався до чогось всередині себе, знову скривився, махнув рукою і пішов до корпусів.

А я сунув далі вулицею і обдумував вранішнє інтерв'ю Мартин Брест, яке він дав 5 каналу і яке "підірвало мережу".

Я не коментував колонку Залужного, бо, власне, там нічого коментувати. Коли її читав - в мене навіть брова не ворухнулася. Той, хто знає, як воно в реальності - той знає. Хто не знає - тому пояснити важко.
Коментувати Залужного, пояснювати йому, як треба і що не треба робити, розтлумачувати, де він помиляється - це треба бути геть безуглим.

Але Бреста ... вірніше не Бреста, а реакцію на його інтерв'ю не прокоментувати не можу.

І тут не в тім річ, що інтерв'ю класне як тим, що це цілісний шикарний матеріал, так і тим, що його можна розсмикати на вирвані з контексту тези і зробити будь-які клікбейтні заголовки: "Сволочі з економічного фронту", "Мобілізація не порішає", "У суспільства немає запиту на перемогу" і т.д.
Просто подарунок медійникам.

Реакція на інтерв'ю яскраво підсвічує два шари нашого інформаційного простору.

Одна частина - просто уважно слухають/читають/дивляться, що і про що сказано, та не намагаються пояснити свою незгоду з озвученою спікером реальністю за допомогою ІПСО Кремля, розгойдуванням човна чи намаганням вчинити Майдан-3.

Друга - звичні читати новини з 3-х рядків телеграм-каналів та дивитися нарізку наших перемог у 30-40 секундних відео - розгортають потужну аналітику, де доводять, що "автор собі суперечить, бо каже, що мобілізація треба, але потім каже, що вона не допоможе, от дурень". "Клятий критикан, який нічого не пропонує". "От тому, що у нас такі говорять - ото так все і погано в країні". "Автор зрадофіл і пропонує капітуляцію" (це я у вітчизняному фейсбуці побачив, реально).
Біс із тим, що з повного відео ці висновки не випливають, а на останню тезу автор говорить рівно протилежне.

Але ж...
Ох... наскільки ж це дві величезні реальності, які між собою не перетинаються.
Скільки ж біди наробив єдиний телемарафон та його суцільна позитивна повістка.
Скільки ж сюрпризів для другої частини готує наше найближче майбутнє.

І я це пишу без жодної зловтіхи. Мені відверто прикро.
Бо петлі слід мастити вже зараз.
За два-три тижні вони скрипіти не припинять.

А інтерв'ю раджу.
https://www.youtube.com/watch?v=JzRb6sYhJw8

Майте гарний день.

Знаєте, що найбільше вражає в останніх 8-ми місяцях втілення в життя проєкту 42 тачки на ЗСУ?
Спільнота людей, які постійно намагаються підтримати нашу з Мартіном Брестом команду такими теплими штуками, як кава з Маку прямо на СТО.
Ковбаса. Мені. Я Мартіну її не даю. Він, мабуть, і не знає, що існує така опція.
Горішки з родзинками і курагою. Мартін теж не в курсі.

Люди змінюють плани, маршрути, намагаються підловити біля підйомників, підтримати словами і обіймами.

А ще ночі.
Люди витрачають ночі, щоб забезпечити наші розіграші цінними подарунками.
І справа ж не тільки в Оксані, яка системно робить гравійовані гільзи та підсвічники
Річ не тільки в Ніні Шеремет, яка власноруч вишила сорочку і завдяки її продажу на американському аукціоні ми з Мартіном отримали кошти на частину одного з авто
https://www.facebook.com/photo.php?fbid=729573459175092&set=a.729573169175121&type=3

Ось, наприклад, на світлині нижче один з наступних лотів.
Рушник від Баби Каті.
Авторка рушника - ніяка не баба, а просто молода дівчина Катерина, яка системно підтримує проєкт. Але бренд у неї такий от. Баба Катя.
Скільки зусилль вона вклала в це чудо народної творчості - мені уявити важко.
І якась особлива гордість розпирає, що нам таку красу передають, аби ми зібрали кошти на наступні автівки.

Або от як колись у проєкту завдяки Ірині Тихонковій та Альоні Омельчак з’явилося лого, так тепер завдяки вищезазначеній Катерині та її подрузі Олені у нас з’явилися фірмові шеврони.
А у мене - свій особистий логотип. Лабораторна миша.

Дмитро Головаченко продовжує тягнути і самостійно оплачувати сайт 42-х тачок. Я не просив, він сам озвався і лупає.
Настя Звягінцева продовжує шукати якихось художників на гільзи і тубуси.
Тарас Герасимчук підбирати замість одного пікапа цілих два і завалює мені особисті відеооглядами.

А Ви всі…
А Ви всі продовжуєте системно донатити.
Так ритмічно, наче то калатає серце - спокійно та упевнено.

Понад 10,9 мільйонів гривень.
50 тисяч доларів на пейпал.
64200 паперу.

Ми не забуваємо посильно ремонтувати автівки бійців. 30 ОМБр, 5 ОШБр, ГУР, Госпітальєри, 118 бригада, ССО, Миротворець, 47 бригада, військові з Херсона, Зведений загін поліції, підрозділи ППО Північного напрямку, 10 армійський корпус, 61 бригада, 124 бригада, 110 бригада та ще дехто.

Дякую Вам за те, що рухаєте проєкт і допомагаєте Силам оборони наближати перемогу.