Інколи буває такий дивний рівень втоми, коли сил вистачає на те, щоб робити справу, але сил на те, щоб комунікувати її просування - взагалі не лишається.
Нуль. Зеро. Абсолютна порожнеча.

А, між іншим, ми з Мартин Брест за останні два тижні передали у війська 3 (прописом - ТРИ) машини.
Одну - в рамках проєкту 42 тачки на ЗСУ.
Дві - в рамках проєкту реабіліТАЧКИ, тобто машини вийшли з ремонтів і знову повернулися у стрій.
Та й то... одна якби і в стрій повернулася, але якби і трохи не туди, звідки приїхала... там цікава історія.

Ба більше, завтра у війська поїде ще одне авто і знову з реабіліТАЧОК.
Але і завтра Ви не побачите пост із селфі, рукостисканнями і подяками - справжніми, від командира військової частини, які можна вішати на стіну.

Однак завтра буде розіграш м'яча із підписом Андрія Луніна - воротаря Збірної України по футболу і команди Реал Мадрид - який нам люб'язно надали Maks Yakovenko та Oleksandra Yakovenko.
Тобто дуже імовірно, що завтра ввечері Ви зможете узріти наші з Мартіном пики наживо.

Тож у Вас лишилася лише доба, аби зробити ставочку у 300 грн з коментарем "ЛУНІН" та спробувати вдачі.
Всі деталі - тут.

Дякуємо, що підтримуєте.
А звітні пости про результати Ваших донацій ми обов'язково зробимо.
Обов'язково.

Майте тихий вечір.

Сьогодні є дві хороші новини.

Перша - Ксенія Семенова стала в.о. ректора Національного авіаційного університету.
Ми знайомі ще з тих пір, як в НАУ двіжувала рада молодих вчених і науковців (це був якийсь чи-то 2015-й, чи-то 2016-й рік), всі сподівались на позитивні зміни, але потім університет щільно окупувала луцька мафія (не з міста Луцьк, якщо що) і все поступово та тягло накрилося пропелером.

Я не знаю, хто у Ксенії забрав паспорт та в яке безвихідне положення її розщепірили, що вона погодилася на цю сизіфову посаду, але можу щиро побажати їй сил, удачі і терпіння.
І якщо ми вже дожили віку, коли слід говорити як є, Ксенії буде дуже важко, бо вона по життю не падло, не корупціонерка і ні разу не сволота.

Біла.пляма.на.тілі.української.вищої.освіти.

Маю сподівання, що з цього моменту НАУ припинить стагнувати і отримає нове дихання.
Інженерні, авіаційні та інженерно-авіаційні кадри країні ой як потрібні.

В добру путь.

Друга гарна новина.

Ми з Мартин Брест таки розіграли м'яч з підписом Андрія Луніна, що нам люб'язно надали Maks Yakovenko та Oleksandra Yakovenko.

Усього завдяки цьому розіграшу ми зібрали 180 тисяч гривень і 1000 доларів (в еквіваленті) на пейпалі.
Це просто Космос.

Дуже прошу переможців зі мною зв'язатися для отримання призів (вказую лише тих, кого не знаю):

Дмитро Шульга
Віта Долина
Андрій Москалець
Ольга Племянник
Дмитро Томашевський (щасливий володар м'яча з автографом).

Хрест на пузі - наступний розіграш буде мистецько-науковий, бо лотів стільки накопичилося, що в хаті місця немає.

Дякуємо, що Ви так круто нас підтримуєте.

Майте тихий вечір.

Дуже дивний день...

Зібрали ж ми вчора з Мартин Брест понад 180 тисяч гривень на розіграші м'яча з автографом.
Важко сказати, на що точно.
Бо 5 машин нині в ремонті, 6 - в черзі на ремонт, одну сьогодні купуємо, кожну копійку вкидаємо в цей нескінченний вир забезпечення Сил оборони мобільністю, швидкістю та надійністю.
Але не про те мова.

Списуюсь я з переможцями розіграшу, мовляв, куди відправляти призи, дайте нову пошту, дякую Вам за підтримку, ось Вам номер ТТН.

І один з переможців знаєте, що пише?
Дяка, приз не треба.
Віддайте тим, кому потрібніше, дякую за то, що робите.

У нас таке трапляється, цілком нормальна історія.
Але потім цей переможець просто взяв... і подвоїв вчорашні зібрані кошти.
В мене просто дзеленькнуло на телефоні і зайшло 200 тисяч українських гривень одним платежем.

З поваги до прохання цієї людини, її імені я не озвучую.
Але маю публічно сказати, що сьогоднішній донат на два тижні прискорив ремонт корча від наших ППОшників (пане генерале, я знаю, що Ви це читаєте. Так, плануйте тягнути машину на ремонт).

Без сумнівів, ми завжди повторюємо, що неважливий розмір донату, а важливіша регулярність донацій, бо це дозволяє нам планувати нашу роботу.
Однак отакі неочікувані сюрпризи подекуди стають дуже і дуже в нагоді.

Дякуємо.
Дякуємо подвоювачу та усім, хто донатить.
Відчувати Ваше плече підтримки - це Щось.
Ви - Космос.

А ми... А шо ми.
Сьогодні завдяки Вам передали у війська (в ОЦЗТМ, в логістику) обслужену та відремонтовану машину 47/42 Nissan Note, яку проєкту подарувала Татьяна Задорожная через Nana Voitenko.

У машини було три великі проблеми: миша номер 1, миша номер 2 і миша номер 3. Миша номер один жила в кублі під теплозахистом капоту з усіма витікаючими для підкапотки наслідками, миша номер два - в районі задніх арок і дротів, що йшли на системи АБС-ЕСП, а миша номер 3 - біля передніх сидінь (погризла дроти подушок безпеки). Загалом, довелось викинуть-закинуть весь салон, перемотати всі джгути дротів і зробити хімчистку.

Таким чином, машина 47/42 неочікувано стала сорок третьою в рамках проєкту 42 тачки на ЗСУ.
(Про сорок другу передану (45/42) Ви ще не чули, бо про неї писатиме Брест).
Карочє, логіки ніде немає, але головне, що машини сунуть у війська.

Далі.
Цього тижня в рамках проєкту реабіліТАЧКИ ми передали відремонтований бус Volkswagen Transporter T5 для НГУ Рубіж.
Машина прийшла зі скаргами на невмикання 5-ї передачі, проблемами з 3-ю передачею, підозрою на те, що тросіки куліси поламалися, ось Вам тросіки, треба просто поміняти, а ще потіє трохи двигун.
Діагностика показала розвалені синхрони, надкусані шестерні, стружку, уламки в коробці, задіри в поршневій групі, привіт капіталка двигуна і коробки.
Замурзані руки механіків і особливо механіки Андрія "Бороди" - все подолали.

Сьогодні ж зранку боєць прислав щасливе відео, як вони із побратимами їдуть на виконання задачі.
А від військової частини нам із Мартіном та навіть на СТО приїхали Подяки.
Ні, я не знаю, чому Мартін тримає Подяку догори дригом.
Мабуть, забобонний.

Загалом, цей бус став 12-ю машиною, відремонтованою в рамках реабіліТАЧОК і поверненою назад у війська.

А іще... іще сьогодні Jeep Cherokee Mescalero 40/42 для 127-ї бригади пройшов обкатку на бездоріжжі.
І Ви тільки гляньте на фото, хто разом із нами був у болотах.
Але, давайте, то буде окрема історія.

Дякуємо, шановні.
Дякуємо, що нас тримаєте.
Якби не Ви - нічого з вищепереліченого не було б.

Якщо хочете підтримати проєкт, реквізити тут:
Приват - 5168745105614421 (Антон Сененко)
PayPal - senenkoanton@gmail.com
Криптовалюта USDT - 0xdf89978Ca0F80a30DB5D140b2042e99441ec43A4 (Ethereum (ERC20))

Детальні реквізити:
Установа банку - ПриватБанк
МФО банку - 305299
Отримувач платежу - СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ
IBAN - UA953052990000026201691360906
Рахунок отримувача - 26201691360906
Валюта картки - UAH
РНОКПП отримувача - 3136215494
Призначення платежу -
Поповнення рахунку СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ, безповоротна фінансова/благодійна допомога ЗСУ)

Принагідно лишаю реквізити Мартін Брест, з яким ми разом реалізуємо проєкт:
Моно: 4441114443028624
PayPal: Oleg.boldyriev@gmail.com
Приват: 4149499371016518

Майте тихий вечір.

І до дійсно важливих новин

Далі - мовою оригіналу:
"Прямо зараз, у квітні 2024 року, починається найрідкісніша подія для ентомологів. Цієї весни в США, два різних виводки цикад (Magicicada) — один, який живе за 13-річним циклом, і інший, який живе за 17-річним циклом, вийдуть одночасно з-під землі в рідкісній, синхронній події, яка востаннє відбулася в 1803 році.
Мільярди крилатих комах з’являться на Середньому Заході та Південному Сході наприкінці квітня для галасливого шлюбного ритуалу, який, як правило, викликає захоплення та роздратування.
Подвійна поява цього року — подія, яка трапляється раз у житті.
Після 2024 року ці виводки не синхронізуватимуться знову протягом ще 221 років." [1]

Сказати, що я отетерів з цієї інформації - не сказати нічого.
В смислі, якісь істоти живуть під землею 13 і 17 років, а потім вилазять назовні? Це ж прям Джіпєрс-Кріперс якийсь.

Виявляється, що матінка природа дійсно таке вигадала для цикад [2].
Що цікаво, науковці навіть обмірковують пояснення тривалому періоду між виповзанням цих істот на світ Божий [3], хоча релігійники просто все обізвали сараною і в своїх письменах все пояснили [4].

Якщо Ви теж в шоці і прожили кілька десятків років без найменшого уявлення про подібні дива - підпишіться на ентомолога Grigory Popov.
Власне, всі посилання з його сторінки:

1. https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=pfbid02VTisNrRAzwALNP73hdFRUJFTE1MSqVwpx7SET2Guz89NAVDmX6Jqvt3ZboAbr5Vdl&id=100004247400357
2. https://www.facebook.com/story.php?story_fbid=1935711799913715&id=100004247400357&rdid=WdUCXjTjXAbYwLCA
3. https://www.facebook.com/story.php?story_fbid=1935715236580038&id=100004247400357&rdid=cGCNzU1fzXMBjLPC
4. https://www.facebook.com/story.php?story_fbid=1935716143246614&id=100004247400357&rdid=PrCpRl5N3iQ3PKQ5

Майте тихий вечір.

Сьогодні провели в останню путь Матея Чорноморця.
Фантастичної звитяги, долі і різноплановості була людина.

Фізик. Тому на процесії було повно моїх колег з Інституту, що розповіли про сфери його досліджень і успіхи в царині науки.

Кохаючий чоловік, люблячий батько і дід (якщо не зраджує пам'ять - має 9 онуків!). Тому церемонія проходила, фактично, в теплому родинному колі.

Неймовірний, як виявилося, садівник. Бо приїхали навіть сусіди з садового товариства і докладно розповідали, який виноград та інші рослини від плекав, які криниці копав, як допомагав.

І я там був.
Не як фізик. Не родич. Не любитель ручної праці на присадибних ділянках.
Так склалося, що клята війна відкрила мені цього палкого патріота країни.
І останні 2 роки пан Матей разом із дружиною пані Надією щоразу довантажували у наші машини, що їхали на фронт, смаколики для наших бійців.

Чітко. Як годинник.
Приїздиш до їхнього під'їзду в старій панельці годині о 9 вечора, забираєш ще теплі пироги, сало, закрутки, і наступного дня бійці тим ласують.

Дуже крутий був дядько.
Про нього написав навіть фонд Повернись живим, бо він їм донатив третину своєї пенсії.
Третину. У відносності чисел це буде більше, ніж у багатьох наших олігархів.

Останні місяці пан Матей мужньо боровся із важкою хворобою, яка його повільно долала.
В певний момент здалося, що надія є.
Однак нині лишається сказати, що Сили оборони втратили серйозну опору.
Серйозного бійця.

Вічна пам'ять, пане Матею.
Дуже шкода, що ми познайомились лиш після початку широкомасштабки.
Але дуже добре, що хоч такий короткий час пощастило Вас знати.

Майте тихий вечір.

Еріх Марія Ремарк - письменник, що навчив мене читати щось окрім фантастики - в своєму шедеврі "Чорний обеліск" писав, що найбільше людей помирає восени і навесні: восени, бо покидають сили, а навесні, бо ті ж сили спалюють ослаблені тіла, як надто товстий гніт тонку свічку.

З Олегом Івановичем ми проводили за розмовами рівно одну годину на місяць.
Він, фактично, був єдиною людиною серед усіх пошарпаних часом і відсутністю бюджетного фінансування на капітальні ремонти корпусів, заради якого я зупиняв роботу свого мікроскопа.
Ми сідали уздовж столів з пробірками та приладами, я заварював найсмачнішу у світі каву, яку нам за звитягу і досягнення на науковій ниві постачає відділ фізики кристалів, та говорили про життя.
Вірніше, він питав, що там у бійців і як там на фронті.
А сам розповідав про те, як працювала галузь мікроелектроніки в СРСР та в 90-х в Незалежній Україні.
Олег Іванович був тим, хто знав про процесори, транзистори та чіпи, технологію їх виготовлення та створення виробничих ліній цього дива людської думки якщо не все, то ... та ні, майже все.

Олег на пальцях пояснював, чому СРСР відставав від Заходу, ділився історіями, як комуністи крали технології капіталістів і чому школа мікроелектроніки Києва завжди була просунутішою за аналогічну у метрополії.
Чому українські спеціалісти пилосмоками витягувалися у нерезинову московію.
Чому не можна просто купити виробничу лінію за офігіліард грошей, а чому потрібні кадри, виробнича культура і суміжні розвинені області.

Цікаво також було слухати про становлення українського інтернету. Навколотехнологічного бізнесу 90-х. Транспортування коштовних мікросхем в купе поїздів.
Олег Іванович і там всюди встиг.

А ще розповідав про свою кохану Зоіньку.
Як придбали першу машину і втрапили в автотрощу. Як ходили у гори і які пригоди мали. Сплавлялися на байдарках в таких місцях, де Бер Гріллз міг би знімати кіно про виживання.

Не те, щоб я не знав Зою... Просто він постійно про неї говорив, як говорить глибоко і безнадійно закохана людина.

Зоінька, кстаті - це Казанцева Зоя Іванівна з Інституту напівпровідників - мій офіційний опонент моєї ж дисертації на здобуття ступеня кандидата фізико-математичних наук.

Коли я отримав назад від неї свою наукову працю та список її зауважень, вона не просто надала перелік сутнісних та суттєвих питань та побажань, а й детальний розбір граматичних помилок чи не на кожній зі ста з чимось сторінок.
Коми, префікси, дієприкметникові звороти...
Прискіпливіше до моєї писанини українською в моєму житті ставилася тільки шкільна вчителька Майя Дмитрівна.
Той, хто проходив процедуру захисту дисертацій та спілкувався з опонентами - зрозуміє, наскільки відповідально Зоя Іванівна мій дисер читала.

Загалом, Олег Іванович і Зоя Іванівна - фантастичні люди.
У них, до речі, не менш фантастичні діти.
Син - отримав Оскар за візуальні ефекти в фільмі Аватар. Так, ота неймовірна трава - то його код. До речі, його код не тільки в Аватарі, але то окрема історія.
Донька - нині служить у лавах Збройних сил України.
І Олег та Зоя за неї сильно переживали.

Мені здається, що як для короткого опису, я надав вичерпну характеристику родині Казанцевих.

Олег пішов раптово і трагічно у засвіти місяці два тому.
Зоя Іванівна, проживши з ним період, що вимірюється словом півстоліття (чи пів століття, хто там той правопис нині зрозуміє. Вибачте, Зоя Іванівна), змогла витримати без нього на місяць довше.
І помчала слідом так само відчайдушно, ніби летіла поруч на машині у кювет чи на байдарці у шалений водяний вир.

Я не знаю, чи варто було це все писати, але оскільки вже вчора ми поминали палкого патріота Україні пана Матея Чорноморця, варто про родину Казанцевих сказати от що.

Постачання труб розвідника для фронту нашими машинами та колонами - це вони.
Маскувальні стрічки для зброї - вони.
Консервація і харчі - теж вони.

А коли я проводжав Олега Івановича з лабораторії та повертався на своє робоче місце, щоразу під клавіатурою знаходив 3000 гривень, які потім заливалися солярою у баки військових корчів.

Ремарк таки щось знав.
Цієї весни 2024 року Сили оборони втратили цілу плеяду небайдужих Громадян з великої літери.
Громадян, які своїм прикладом показували, що можна бути освіченим, успішним і достойним майбутнього своєї країни.
Не красти, не мутіть схєми, а щоденною працею примножувати хороше для хороших людей.

Дякую, що були поруч, шановні Зоя та Олег.
Шкода, що якось не випало нагоди зробити селфі з Вами обома.

Майте тихий вечір.