Знаєте, за що я люблю публікації Олександра?
Оці от про надзвичайних корупціонерів та зрадників, які зі скандалами потрапляють в топи новин, застінки СБУ/ДБР, або просто тікають з країни?
Всі іще бігають по колу і кричать "як же так вийшло? ой, а хто це наробив? як така тварюка могла бути народним обранцем-прокурором-СБУшником (потрібне підкреслити)?"
Саша просто бере будь-якого скандального персонажа - типу Андрія Одарченка, слуги народу, що втік в Румунію - і за допомогою гугла розкриває нам пєрсонажа вглубь і вшірь.

І виявляється, що нинішні надзвичайні історії про корупцію, рейдерство, зраду Батьківщини - завжди починалися з чогось не дуже значного.
Купа маленьких звичайних історій про непокаране зло перетворилися на Зло з великої літери Z.

Підпишіться на Сашу.
Інколи читаю його міні-розслідування і волосся дибки стає.

І, так.
Тут тема напряму стосується науки, освіти і Державного біотехнологічного університету, колектив якого вітає гниду з Днем народження.

Майте тихий вечір.

Пост Олександра Бурлаки

"Тут дехто дивується, що колектив Державного біотехнологічного університету вітає Андрія Одарченка із днюхою. Того самого "слугу народу" Одарченка, який давав хабаря Мустафі Наєму, а потім втік до Румунії.
З приводу усього цього я вирішив копнути Одарченка глибше і викопав таке... коротше не про ДБТУ буде цей довгий пост.
Жив собі у СРСР звичайний радянський викладач Микола Одарченко. У 1969 оці закінчив Харківський інститут харчування та торгівлі і там і залишився працювати. За 20 років подолав шлях від асистента до декана новоствореного факультету товарознавства, а зі здобуттям незалежності Україною він ще й кфедру безпеки чогось там заснував.
Все у миколи було добре, підростали двоє синів, Дмитро та Андрій, що народилися з різницею у рік. І так вже сталося, що обидва вони закінчили той самий факультет , де деканом був їхній батько. 1999 та 2000 рік, питань до того, наскільки це морально, законно чи академічно доброчесно ніхто не задавав.
У 2003 році Дмитро та Андрій майже одночасно захищають кандидатські дисертації, причому у тому ж таки Універститері (чи біс його знає, тоді ще мабуть Академії, це абсолютно). Роботи їхні повёязані із управлінням якістю харчових продуктів та їх консервацією.
25 та 26 років. Таланти! І скажіть тільки, що батько, який все ще займав посаду декана має тут якесь значення. Захистившись, хлопці починають працювати на різних кафедрах цього ж факультету. Стають доцентами, все як треба.
У 2011 році Микола Одарченко, якому на той момент вже виповнювався 71 рік вирішує, що досить з нього керування фвкультетом. 22 роки на посаді. Від Горбачова до Януковича безперервно працював.
Але ж передати треба комусь гідному. І така людина знаходиться — його молодший син Андрій. При цьому зовсім з університету Микола Одарченко не йде — лишається професором на кафедрі.
Революцію гідності сімёя переживає гідно на своїх місцях. Брати захищають докторські дисертації. Дмитро стає професором (на той момент йому ще не було і 40), а Андрій так і лишається простим деканом.
Ну, точніше не зовсім простим. Бо починаючи десь з 2017-2018 років ми можемо відстежити статки родини і треба сказати, що вона не бідувала. Вже на той момент у власності братів було кілька фірм, які займалися нерухомістю: самі арендували, здавали, використовували, гаражний кооператив і тому подібне.
Звідки статки у спадкових українських викладачів - думайте самі. Всени Андрія Одарченка ловлять, коли він вночі їде на своїй Тойоті п'яний. Проте майбутній любитель біткоїнів показує, що не дарма він доктор наук і винахідливо наливає воду в пробірку, замість того, аби туди подзюрити. Зрештою, звинувачення проти нього розвалюється. Доказів, що він був п'яний не знаходять.
Проте наступного року тема з алкоголем знову спливає, тільки цього разу щодо його старшого брата. "П'яний професор на "крузаку" вбив людину" - не дурнуватий жарт, а факт з біографії Дмитра Одарченка.

В нетверезому стані він на трасі виїхав на зустрічну смугу і протаранив інший легковик, водій якого загинув на місці. Одарченко-брат спочатку бігав розмахував чи то підробним, чи то справжнім, але незрозуміло як отриманим посвідченням співробітника ДАІ.
Але навколо збираються зацікавлені особи і справжня поліція не йде йому на зустріч. Доводиться професору п'ять годин лежати у "швидкій" аби не змусили подихати в трубочку. Дмитра Одарченка довго судять, але зрештою визнають невинним і зрештою він повертається до викладацької діяльності.
Того ж таки 2018 року обидва брати Одарченко залишають слід в окупованому Криму. Російська влада невеличкого селища но узбережжі Чорного моря затверджує план розбудови і обидва брата подають заявку на зведення 5-поверхової житлової будівлі поблизу від берега.
Окупанти прохання задовольняють, бо воно сприяє розвиткові інвестиційної привабливості селища. При цьому питання, в якості кого двоє харківських професорів звертаються до окупантів залишається відкритим. У документі вони позначені просто як "гр" і треба це розшифровувати як "грмадяни Росії" чи "громадяни України" - біс його знає.
Точно можна сказати, що в українському кадастрі господаркою тієї ділянки на березі моря значиться рідна тітка братів — Лідія Одарченко, 1937 р.н. з міста Старобільськ. Я так розумію — старша сестра Миколи Одарченка. І їй же належить вже російська фірма, яка здійснювала забудову.
Того ж 2018 року простий декан харківського ВНЗ Андрій Одарченко жертвує 200 тис. грн. проросійській партії "Наші". Взагалі усе виглядає так, що брати Одарченки готувалися привести у 2019 році до влади Євгена Мураєва, аби можна було вільно їздити у Крим до своєї власності.
Проте схоже, що невдовзі їхній друг, бізнес-партнер і теж знайомий Мураєва Вадим Слюсарєв сказав, що є інший цікавий проєкт — "Слуга Народу". І ось вже Слюсарєв координає харківський виборчий штаб Зеленського, а Одарченко "засіває" салтівку гречкою.
До речі, перемагає і стає нардепом. Ось, а ви кажете - зайшли незрозуміло хто у владу. Тут цілий спадковий харківський професор обрався, а ви?
Щоправда, від купи фірмочок Одарченку довелося позбутися. Переписав на батька. Одна тільки тітка Лідія порадувала, та сама, що господарка 5-поверхового будинку в окупованому Криму. Згідно із декларацією Одарченка він у цієї пані 1937 року народження позичив 3 мільйони гривень і тим жив.
Проте від академічної діяльност він не відмовився. Спеціально під нього у 2021 році об'єднали аж чотири харківсі ВНЗ, які разом і утворили ДБТУ. Головною особливістю новоствореного закладу була просто неміряна кількість землі та нерухомості, які так по серцю родині Одарченко.
Щоправда, сталося те, що називають юридичною колізією. Обрати-то Андрія Одарченко ректором обрали. Але займати цю посаду одночасно із депутатством неможна. Науковець має скласти повноваження народного обранція.
Але що як він не хоче так чинити? Що тоді має статися? Відповідь на це питання не може дати вже другий міністр освіти. Тим часом Одарченко продовжує бути гловою вченої ради університету, бо ним йому бути не заборонено і саме обраний ректор має там головувати. Що не так-то?
До речі, брат та батько Андрія продовжили працювати в університеті, який він очолював. Дмитро навіть був там головою кафедри. Хто сказав корупція? Формально тоАедрія ректором не затвердили.
Зате у 2020 році старенький професор Микола Одарченко зробив ректору свого університету, який чисто випадково виявився депутатом провладної партії і його власним сином цінний подарунок. Це був годинник вартістю 110 тис. доларів.
А ви кажете - неможливо в Україні поєднувати академічну кар'єру із фінансовим благополуччям. Та ви просто не вмієте! Вчіться у Одарченків!
А, ну а далі ви знаєте: комітет з запобігання корупції ВР ( ну а в якому ще міг бути Андрій Одарченко з його-то досвідом?), біткойни, арешт, вихід під заставу, втеча. Останній раз щось про Одарченко чули в жовтні.
Він вийшов на зв'язок по відео. Сказав, що дійсно втік, бо боявся за своє життя та здоров'я. Але сказати, в якій країні знаходиться не може, бо знов-таки боїться.

Що це за країна гадати можна довго. Це може бути Британія, де у його брата Дмитра зареєстрована фірма. Можуть бути США, де теж реєструвалася фірма, причому в тих самих апартаментах у Флориді, що і компанія Вадима Слюсарєва (ні, про нього загугліть самі, Одарченко у порівнянні із ним не такий колоритний).
А можливо у Криму. Кажуть, що у Дмитра Одарченка там не тільки п'ятиповерховий будиночок на березі моря, що залишився від тітоньки, але й колишня дружина із дітьми.
А ви до якогось привітання чіпляєтеся. Ну не знають там взагалі: з юридичної точки зору Одарченко їхній ректор, чи ні. Така ось історія про науку, бізнес та політику."

Коли людям перевалює четвертий десяток, вони перевідкривають для себе багато цікавих речей.

Наприклад, що "агов, мужик" і "оця тітка" - це про них.
Що куріння - це безумовне зло і час з ним зав'язувати, а тонометр чи, не дай боже, глюкометр - в принципі, набагато крутіші штуки, аніж пристрої з інтимного магазину.

Я б міг і далі жартувати про пошук жовтих цінників в магазині, вимикання за собою світла і "якщо зранку ти прокинувся і в тебе нічого не болить - ти помер", але місця для жартів мало.
Питання не в тому, що в Україні дійсно багато людей з деменцією.
Кілька моїх однолітків вже пережили дуже неслабкі інсульти. Так, у віці до 40-ка.

І деменція, і інсульти в нашому організмі виникають виключно через те, що у нас є мозок.
Оскільки мозку позбутися вкрай важко (знаю-знаю, тут будуть дотепності про те, що багато людей без мозку живуть і ще й ходять на вибори), стежити за його здоров'ям після 40-ка - вже необхідність.

Всі ходять на фітнеси-качалкі, жеруть БАДи тоннами, але мало хто замислюється, що одна з найгірших речей, що може статися в старості - це слабоумство.
І то, що ти дурачок і безпорадний - пів біди.
Друга половина - ти лягаєш тягарем на дітей, онуків, родичів.

Виявляється, трагедії поки що можна запобігти.
Цю статтю, що я лишу в коментарях, побачив випадково завдяки Ірина Андрейців.
Тут дуже крутий спец пояснює, що таке деменція, інсульт, від чого вони виникають та як їм можна запобігти.
Не просто можна, а й треба.

Так-так, публіка, якій 15-30 років може поки пропустити мій текст повз, але решті - я дуже раджу прочитати.
І окремо винесу наче очевидні тези: нестача сну - це велика проблема. Мозку вкрай необхідний глибокий нормальний сон. Від його нестачі він буквально фізично страждає.
І постійний волонтерський стрес на такій довгій дистанції теж лиш призведе до катастрофи і бійцям ніяк не допоможе.
Тому інколи перемикайтесь і відпочивайте.

Читайте, чистьте зуби, припиняйте дивитись на ніч рілси та шортси та лягайте спати.

Майте гарну ніч.

Я дуже заздрю країнам, які не мають колоніального спадку в останні 100-150 років, тобто період шаленого розвитку техніки.

От, скажімо, США.
Мають легендарний автопром, яким не просто пишаються всі покоління американців, а й який червоною лінією тягнеться через весь їхній кінематограф, а, отже, є оспіваним і у нас.
Технічні рішення, фантастичні моделі, ретроклуби, шоу, атрибутика тощо.

Те саме стосується Німеччини, Франції, Великої Британії (згадайте улюблений топ гір з єдино правильними ведучими (так, наступна трійця була лише траурною церемонією для шоу), які з теплотою в серці відгукувалися про купу суто британських моделей).

Шо у нас?
Автопром був не просто всратим від А і до Я в порівнянні з однолітками/однокласниками з-за кордону.
Це ж тільки у нас розповідали про аналоговнєт і попереду всієї планети.
Весь радянський автопром був жалюгідною краденою копією застарілих західних моделей (окрім рідкісних випадків купівлі ліцензій типу жігуля).

Міцні господарники в Незалежній Україні теж постаралися: не тільки примудрилися віддати на поталу і знищення росіянам та проросійським виродкам ЛАЗ чи ЗАЗ (останній взагалі в п‘ятирічку перед вторгненням перетворився на філіал російських автозаводів), а й загубили ЛуАЗ, збанкрутували КрАЗ, затрамбували Київський мотоциклетний завод, АТЕК і купу-купу-купу всього іншого.

Загалом, душить мене велика жаба.

Тим не менш, історію не перепишеш, а любов до дбайливо відреставрованих старих автомобілів в мене є.

Тому доповідаю голосом через рот: я щиро раджу нещодавно відкритий Музей Колеса Історії (https://www.facebook.com/kolesaistorii)
Тут не тільки машини совєцького періоду (їх нікуди не викреслиш), а й унікальні американські, британські, італійські, німецькі, шведські, чеські та українські (!) машини.

Шикарний величезний ангар у два поверхи (щоправда, роздягнутися не вийде), притомні ціни (200 грн дорослі, діти віку Марка - вільно), запашна кава, сувенірна лавка, ряди красивих машин і мотоциклів, а також купа ретроелектроніки, ігрових автоматів, совєцького побуту (боже-боже, там реально представлено в натурі вершину мрій совєцької людини - стінка з кришталем і чашками, коври і дивани) і іграшок.

Дуже хочеться щиро побажати цим ентузіастам і надалі накопичувати колекцію класних тачок, а Україні - нарешті виростити власного виробника хоча б повнопривідної техніки.
Кстаті, просто для нотатки: не всі автозаводи совєцького концтабору вмерли після розпаду СРСР.
В музеї є кілька Шкод і Татра.
Марки, яким вдалося.

Плануйте тиждень.
Майте тихий вечір.

Я думаю, Ви всі бачили мем, де географ каже: Україна - країна багата на поклади корисних копалин, має дуже вигідне розташування для транспортних сполучень з різних напрямків, родючі грунти і великі ліси... а історик додає: шановні, це капець.
Власне, зараз я Вам лишу посилання на класне інтерв'ю вченої-кліматологині Svitlana Krakovska, де вона обгрунтовує, чому в нинішній зміні клімату Україні теж буде непереливки.
І ні, не тому, що у нас почнуться торнадо, повені, буревії, посухи тощо.
Зовсім навпаки.
Ви ж теж звернули увагу, як ми до кінця жовтня бігали у футболках?
І наскільки системно нам щороку щастить із теплими зимами, від чого росія просто казиться?
Жарти про Грету лишаються жартами про Грету, і я не певен, що в Україні ростимуть мої улюблені ананаси, але клімат змінюється.
Це факт.
І тим цікавіше інтерв'ю пані Світлани, бо вона розповідає, як це відстежують, де це більше проявляється (угу, Гольфстрім таки слабшає, але кіно "Післязавтра" поки не настає), до чого призведе та як себе в боротьбі за клімат поводять тоталітарні країни типу росії (спойлер: поки європейці рахують грами СО2 і сортують пластикові трубочки для коктейлів, тоталітарним режимам глибоко фіолетові ці потуги).
Приємної обідньої кави.
https://lb.ua/society/2024/11/09/643752_svitlana_krakovska_maiemo_prosto.html
Майте гарний день.

Штош, останні 4 лоти нашого з Мартин Брест розіграшу "Мистецький", обіцянками про який я Вас годую вже 5 місяць.
І тут буде трохи шокуючий експонат.

1. Ніхто достеменно не знає, чому на цьому витворі мистецтва написано Roshen.
Не в курсі, чесслово.
Але коли Мартін надіслав мені фото цієї "Шаленої бджілки" і сказав, що автор нам може віддати її на розіграш, щоб зібрати гроші на тачку на ЗСУ, я не сумнівався ні секунди.

По-перше, це такий псіходел, що я пищав як навіжений. Важко сказати, яку треба мати уяву, щоб таке утнути. Ви навіть не уявляєте, як воно насправді виглядає вживу :) На фото машинка ХотВіллс - для масштабу.

По-друге, це реальний стім-панк. Скульптура зроблена із запчастинок, гільз, залізяк, йоржику для миття посуду і ще чогось незрозумілого. (до речі, у серіалу Аркейн вийшов другий сезон, якщо що. Приємного перегляду). Її роздивлятися можна нескінченно.

Якщо серйозно, автор роботи - Бонзоляк Володимир Михайлович, м. Мукачево, Закарпатська область.
Працює залізничником.
Створює скульптури з вторметалу (металобрухту, різних частин, деталей, використаних гільз). Працює в стилі Scrap Metal Art.
З початком повномасштабної війни почав сворювати скульптури та інсталяції з використаних гільз, які віддавав для благодійних аукціонів на підтримку ЗСУ.
Мріє створити гурток для реабілітації ветеранів війни, де б він міг навчити та показати як у груді металу можна побачити і сворити прекрасну річ.
Сходіть у його групу Зроблено На Коліні (https://www.facebook.com/profile.php?id=61555870019466).

Далі всі лоти нам люб'язно особисто привезла зі Сполучених Штатів Америки Yulia Bezvershenko.
2. Набір листівок з малюнками Інуїтів - етнічної групи корінних народів Північної Америки - фантастичними графічними зображеннями сов.
3. Власне, міні-барабани чи як його назвати, які можна обертати і отримувати звук. Так само із зображеннями пташок.
4. Красивий фотоальбом чудових місцин Вашингтона.

Розіграш буде зовсім скоро.
До фото додаю світлини першого лоту, які мені надіслав Мартін, а йому, імовірно, автор. Не міг їх не прикріпити.
Там Ви зможете лот роздивитися з усіх ракурсів на природньому, так би мовити, фоні.

Ми так і не знаємо, чому там написано Roshen, але Петро Олексійович теж може задонатити :)

З рештою лотів з розіграшу можна ознайомитись тут https://news.1rj.ru/str/mouselab/7134

Майте тихий вечір.