Одного разу один мешканець боліт вирішив піти зі зброєю - чи-то через гроші, чи-то через відсутність мозку - на нашу землю.
І йому "ЖЕНА СКАЗАЛА ВЕРНУТЬСЯ ЖИВЬІМ".
Але трапилась йому на шляху наша 38 окрема бригада морської піхоти і шеврон опинився у мене.
Власне, я не просив, але саме таким був обмін на ключі від тачки 58/42.

Це вже п'ята машина.
Нє, вона п'ятдесят сьома, яку ми із Вами та Мартин Брест ремонтуємо і передаємо від проєкту 42 тачки на ЗСУ у війська, але саме п'ята, яку придбала спільнота Evhen Zborowski для нас же.

Anastasiia Vasenko, Данило Карнацький, Iryna Dzhola, Olga Schilling, Yura Kononenko, Andrii Omelchenko, Oleh Fishchuk, Yaroslav Smolin, Dima Kononenko і Євгене, дякую Вам.
Ви сумасшедші.

Що характерно, ця банда має традицію з машиною фотографуватись на згадку.
Але цю тачку ми так швидко ремонтували і бригада її так похапцем забирала, що фоткались вони прямо біля підйомника у знятого підрамника.

Загалом, дякую усім. Тачка вже працює кілька днів у військах і цілому підрозділу стало легше змушувати росіян порушувати дані жьонам обєщанія.

Yevhenii Movchaniuk, традиційно дякую за інструмент.
Олександр Радченко, пам'ятаю про килимки і т.і. Не встигаю поки. Шось все весь час несеться.
Андрей Рошу і Андрій Калєнченко - дякую за комплект шин з дисками. Поїхали разом з цією тачкою.

Завдяки Вашій підтримці, сподіваюсь, що скоро будуть теж хороші новини.
А Ви поки не забувайте брати участь в розіграші "Мистецький", бо у мене на балконі тупо немає місця.
https://news.1rj.ru/str/mouselab/7188

Майте тиху ніч.

Один... два... три...

Сьогодні День народження у морського піхотинця Михайла, що тоді, 5 березня 2022 року витягнув нас з оточення в Ірпені. Я, до речі...

чотири... п'ять... шість...

до речі, коли він мене нещодавно вітав з аналогічним Днем, то я йому подякував за те, що маю змогу бачити свою родину і тримати дитину на руках...

десять... одинадцять... дванадцять...

А він знаєте, що каже?
- Припини дякувати. Це, - каже, - наша робота.
- Міша, - кажу, - якби у нас в країні кожен так робив свою роботу, то ми не впізнали б країну...

двадцять чотири... двадцять п'ять... двадцять шість...

Міша довго мовчав в слухавку і коротко мовив:
- Дякую.
- Дякую за службу.

Сорок... сорок один... сорок два...

І сьогодні ж ховали Діму (на фото). Бойового медика. Я нещодавно писав.
Нітро ми йому передавали, а він побратимів витягував під Покровськом, його самого затрьохсотило, а потім він став на щиті.

Шістдесят чотири... шістдесят п'ять... шістдесят шість...

У нього, виявляється, дружина є. Чи була. Колишня, в сенсі. Я не дуже зрозумів. Молода, красива. Стояла на церемонії, плакала. Почесний караул давав залп у три постріли, грала тужливу мелодію труба, а вона стояла і плакала. Я не знав...

Сімдесят вісім... Сімдесят дев'ять... Вісімдесят...

Я не знав, що у Діми була дружина. Він так себе на війні поводив, наче завжди був сам. Шибайголова. Весь час був веселий і усміхався, навіть коли навколо був пи... було пекло.

Дев'яносто п'ять... дев'яносто шість... дев'яносто сім...

Так то побратим про нього розказував. Побратим на милицях. Так і каже:
- Це ж Дімка мене останній раз рятував. На машині вивозив, обезбол колов. Питає "Болить?", а я кажу: "Болить!", то він ще дав. Мене вивіз, всіх вивіз, а сам... а сам от...

Сто один... сто два... сто три.

Ось сто третій ряд по 8 хрестів в кожному.
Це скіки? Більше восьмиста хрестів з фотографіями в пікселі і прапорами бригад?
Це суто сектор поховань захисниць і захисників України.
Тільки один з секторів одного з цвинтарів одного з міст України, в якій алеї героїв повільно перетворюються на квартали.

П'ять свіжих могил в сто третьому ряду.
Дімкіна четверта. Третій залп. Почесний караул повільно, за правилами, згортає державний прапор.
Скоро все завершиться.
Прапор віддадуть або мамі, або дружині і все.

Але розпорядниця в пікселі чомусь іде до нашого натовпу, обіймає якогось хлопчика і виводить поперед усіх.
Вона тримає його міцно за плечі і щось шепоче на вухо.
Ніхто з решти дорослих навіть не пробує за ними іти далі.

Пекельна думка обпалює мій мозок, але вже пізно тікати у задні ряди, щоб того не бачити.

Боєць з прапором карбує кожен крок.
Земля чорна і м'яка, як той оспіваний родючий український чорнозем, але наче ввижається, що кожен удар зелених таланів віддається луною від високих сосен навколо.

Воїн стає струнко перед хлопчиком і каже щось на кшталт
"Від імені Президента України і народу України передаю тобі прапор країни, яку твій батько захищав до останньго подиху".

Твій батько.
Діма, виявляється, був батьком.
У Діми був син.

Боєць кладе йому у руки згорнутий прапор.
І зверху ще медаль Ветерана війни.
Дитина, що миттєво стала дорослою, притискає прапор до грудей, а вже за секунду його притискають до себе мама, бабуся і усі оточуючі.

Ви можете мені не вірити, хоча у мене є свідки, але в цей момент по небу пролетів ключ з шести лелек.
Хай орнітологи розбираються, як-то в листопаді трапилося.
І чи лелеки то були, а може білі журавлі.

Знаєте, яке найкраще привітання для мене було на мій День народження?
"Сьогодні на твою честь ми когось знищимо".
Ви цього бійця, до речі, всі знаєте. Серйозно.
Але я не скажу, хто це.
Скажіть мені десять років тому, що мені таке казатимуть і я усміхатимусь - не повірив би.
Скільки я не дотикаюсь до всього цього жаху, інколи не можу повірити, що все це відбувається насправді.

Мене вражають люди, які досі живуть минулим життям, імітують його і вважають, що все може просто зупинитися та якось налагодитися.
Десь посередині. І всьо. Ніколи знову.

Знову. Завжди. Допоки існує росія.

Дмитрий Лагойко, позивний Гінеколог, вічна пам'ять.

Міша, у тебе День народження.
Хай бережуть тебе імовірності.
Просто добре роби свою роботу.
Просто добре роби свою роботу.

Майте тиху ніч.

P.S. Діма добре ставився до Доджа Нітро. Машина ціла і продовжить службу в Силах оборони. Ми, в свою чергу, завдяки Вам, будемо підтримувати її працездатний стан, поки стане сил. Тобто до перемоги.

Шановні, доповідаю.
Діму вчора поховали.
Але Додж Нітро, переданий Силам оборони від родини Юрій Кравець і який служив Дімі вірою і правдою, продовжує нести свою варту.
Тепер в 152 бригаді.
Машина вже в роботі.

Дякуємо Вам за підтримку.
Лягайте в ліжечка, вдивляйтеся в чорне небо, рахуйте кількість бойових роздільних частин міжконтинентальних балістичних ракет і засинайте.

Майте тиху ніч.

Власне, цю історію на власні вуха я чув давно.
Від людей, які витягли нас з оточення з Ірпеня.
Бо ці люди, і люди, описані в цій історії - одні й ті самі :)

Так, все це мені пощастило чути від тих, хто стояв навпроти мене і був до цього причетний.

Все ж неймовірно поталанило в житті особисто знати титанів, які… ні, вони не пишуть історію.
Вони переписують нібито вже написане.
Відвертають напророчене.
Доводять, що фатум - це лише слово, а вибір фатуму не підкорятися є завжди.

Нам давали 3 дні.
Ці хлопці на власному прикладі довели в лютому березні 2022 року, що ні у кого немає більшого прагнення до виживання, аніж у нас.

Майте тихий вечір.

P.S. До речі, цим хлопцям Ви допомагали лагодити тачки в реабіліТачках. Дякую.

Допис Сержа Марко https://www.facebook.com/share/p/1TE9JoM7SK/?

«Нагородження за підрив гідровузла в Козаровичах, трошки про взмах крил метелика та його наслідки, ну і подяка всім вам.

Сьогодні, не без допомоги Kateryna Chernohorenko, яка дуже багато зробила щоб це все сталося, так ось, я та мій колишній кіл-тім попав...хм, на подію, на якій нас нагородили. Чесно сказати не очікував, але ок.

Якщо хто не знає в чому річ - я поясню.
В березні 2022 року, був задіяний план по підняттю рівня в річці Ірпінь. Весь план дотягнули до того, що ворог вже тримав під вогняним контролем сам гідровузел на Козаровичах, тоді втратили час, коли цю подію можна було зробити завчасно та беспечно. Коли вже на Мощуні ми несли важкі втрати, а не те що замінувати - підползти до гідровузлу було складно, бо весь берег рівняли БТР-82 та БМП росіян - виконувати задачу скинули на 72-гу бригаду. У 72-гій було складно в той час з розвідниками/снайперами/диверсантами. І вони запропонували цю роботу нам, групі, яка добровільно прийшла до 72-гої, ну і такі "ми морпехі, снайпери, можемо стріляти, можемо не стріляти, що треба робити?"
Нам поручили цю задачу, дали саперів, КАМАЗ з вибухівкою, і ми виконали цю задачу. Після чого всі відзвітувались що 72-га все зробила своїми силами та про нас всі забули.

Сьогодні це виправлено.

Для мене ця подія є визначною завдяки двом факторам:

1) Це мої хлопці. Яких я знаю з 2016 року, які ніколи не будуть публічними. Мене і так багато хто знає, але війна -це той час, коли з'являється купа дутих героїв, коли справжні залишаються невідомими. Я хотів щоб у цих хлопців було фактичне підтвердження їх роботи, і вони могли розповісти це своїм діткам. Щоб їх діти пишались своїми непублічними батьками.

2) Це визнання всіх вас. Всіх тих хто вірив мені, і допомогав розбудовувати снайперський підрозділ 503 Окремий батальйон морської піхоти.
Всіх тих, хто донатив на цей кіл-тім. Всі ці хлопці отримали свої гвинтівки, набої, автівки, обладнання - від народу. Вони навчились стріляти завдяки народу. Вони по суті стали спеціалістами в тому числі за народний кошт. Ви стали їх спонсорами.

І народ тоді ще не знав, що один з цих хлопців - гідроінженер, який зможе проаналізувати план, сформувати замовлення на правильну кількість вибухівки, та допомогти з закладкою.

Не знав він, що другий снайпер буде стояти після першого вибуху, який нажаль не дав необхідного результату, та вспокоїть саперів, підбере правильні слова, та виходячі в повний зріст на міст гідровузла, зможе організувати другий вибух, показуючі своїм прикладом, що треба йти до кінця.

Не знали вони і про те, що третій снайпер, буде ліжати поруч зі мною годинами, не маючі теплогї снаряги, але буде вперто тримати сектор під контролем, впираючись об гвинтівку змерзлими руками. Бо роботу треба виконувати. Не дивлячись на такі дрібниці, як мороз.

Ні, ви всі цього не знали. Ви просто донатили, бачили цих хлопців іноді в балаклавах на моїх звітах, і не цікавились ними.

А вони виправдали вашу довіру.
І це.
Завдяки.
Вам.

Все що з нами було при тій операції - було волонтерське. Від автівок, до зброї та рацій.

І саме ви змогли створити той рух крил метелика, який через роки допоміг обороні Києва.

Дякую всім вам!
Честь🫡»

Що мене дивує в наших людях…
Після того, як росія вдерлася до України в 2014 році, стабільно продовжував існувати прошарок, що купував собі Жігулі з салону.
Вести, гранти, ніви тощо.
Логіка була проста - машини дешевші, а те, що йде війна - ну і шо?

Українські бізнесмени радо йшли назустріч простому наріду і тримали автосалони Лада, запускали на АвтоЗАЗі виробництво російських відер з російських комплектуючих.

Держустанови не відставали: купували на тендерах УАЗи, ПАЗи, ГАЗи, бо ж дешевше, а якісь формальні заборони на купівлю у країни-агресорки обходили просто: завозили сюди машинокомплекти, збирали, інколи робили надбудови українського виробництва і вуаля - зроблено в Україні.

Те саме відбувалося і з МАЗом. Наші міста заполонили автобуси і сміттєвози цієї марки, бо були непогані і дешевші.
І байжуже, що розумні люди кричали, що білорусь дотує свого виробника, щоб вибити нашого - ефективні менеджери не бачили в цьому проблем.
Скільки грошей утекло в білорусь, яка впустила в нас російські війська - годі уявити.

Прийшов 2022 рік.
Російські відра, на щастя, зникають з доріг, але цілі КАТП і автобусні парки регулярно опиняються на межі колапсу, бо ніде взяти білоруські чи російські запчастини на таку ж техніку.

Але святе місце порожнім не буває.
І що ми бачимо?
Простий люд системно купує китайців.
Громадяни радіють від китайських авто на електро чи неелектротязі.
Красіво, мультимедійно, молодьожно.

А держпідприємства охоче купують комунальну техніку на базі китайських вантажівок - джакі, хово, сітракі і т.і.

І воно ж одна справа, що Китай практично в усьому і всюди. Телефони, ноутбуки, лампочки і килимки. Вибору майже немає.

Але ж коли люди при наявності ринку європейських і американських авто системно ввалюють свої гроші в підтримку автомобілебудування країни, що підтримує росію - це вражає.

Білд йор дрім - світить ззаду напис на китайці біуайді.
Яку мрію? Яку мрію пропонує будувати китайський автовиробник?

З ностальгією згадую, як окремі унікуми тягнули в Україну Іран Кхордо - іранську копію пежо 405.
Де вони? Як себе почувають власники тих авто?
Певен, що і зараз знайшлися б підприємливі вкраїнчики, які за першої ж нагоди почали б знову тягнути той мотлох покупцям, яким «какая разніца» важливіша за питання нацбезпеки.

Сумно це все.

Якщо Україна так беззубо і далі толеруватиме китайський автопром (хоча його скоро забанить і Європа, і Штати попри всі розповіді про вільний ринок, бо, насправді, там, де Китай - ніякого вільного ринку немає) - буде така ж біда, як і з російськими тєлєжками.

Машина 60/42 вийшла з ремонту.
Дякую Вам.

Майте тиху ніч.

Вчора, коли я репостив матеріал про підрив дамби, який в значній мірі допоміг врятувати оборону Києва, Yuriy Khalavka в коментарях чітко і влучно підкреслив, що успіх операції і наявність гідроінженера в складі підрозділу, який закладав вибухівку, речі напряму пов'язані.

Так вже виходить, що без математики базової - людина є кастрованою в питаннях фінансової грамотності і всіляких мікрокредитів, а без математики повноцінної - кастрованою є держава.

Високі технології, айтішечка, інженерія, в т.ч. з приставкою біо, промисловість і вся оборона - написані мовою формул.

В Україні ж традиційно держава приділяє увагу освіті широких верств громадян за залишковим принципом, а математиці - й поготів.

В рамках парадигми "розбудовуємо сферу послуг паралельно з деіндустріалізацією, бо заводи - то вчорашній день" - воно десь би працювало.
Війна і неможливість щось купити навіть за гроші - довели протилежне.

Ось посилання на велику статтю про катастрофу з математичною освітою в Україні, де свої тези встромили Кateryna Terletska та Ірина Єгорченко.

Дуже раджу до прочитання.
І хотів би підкреслити два пункти, з якими я особливо згоден:
1. В школі не вистачає повторень пройденого матеріалу, а "галоп" по темам лише демотивує учнів, які не встигли розібратися з попередніми питаннями.
2. У великій мірі порятунок математичної грамотності дітей - це питання уважності їхніх батьків.

Щодо реформ і нових програм...
На моє глибоке переконання, жодні реформи ситуацію не виправлять ніяк, допоки - я це буду повторювати дедалі частіше і частіше - вчителі не почнуть отримувати нормальні заробітні плати і в школи не прийдуть вмотивовані люди.
Хоч вифарбуй школи в рожевий колір, але коли молодий вчитель має 10 тисяч гривень - сорі, це так не працює взагалі.
(так, ота подачка у 1000 гривень кожному вчителю - це теж галімий популізм, від якого палає навіть у вчителів).

Майте гарний день.

P.S. І, доповідаю, я став щасливим власником книги про головоломки з підписом однієї з авторок)

Шановні, доповідаю.

Тачка 61/42 Ford Ranger для 112 бригади ТРО завдяки Вашій підтримці в'їхала в Україну (Альберт Павлович, Павло та Алла, особлива подяка).
За підбір і безпечну доставку традиційно дякуємо Taras Herasymchuk.
Але і це не все.
Разом із машиною до нас на один з майбутніх розіграшів доїхали дві картини, написані Inna Pantelemonova.
Дякуємо!

А поки нагадую, що до 12 ночі у Вас лишається останній шанс взяти участь у розіграші Мистецький.
https://news.1rj.ru/str/mouselab/7188

Рівно в нуль-нуль-нуль-нуль Мартин Брест перетвориться на гарбуза і прийом ставок буде завершено.

Майте тиху ніч.

Національна академія наук України приєдналася до когорти українських вишів, підприємств, установ та організацій, в яких заборонено використовувати Telegram в службових цілях.

При тому, що у мене є цей канал, куди я копіюю свої пости звідси, бо Цукерберг дуже любить їх зносити в нуль відповідно до відверто дивних правил спільноти, де всі люди браття, а війн та насилля - не існує, і цей канал неабияк допомагає закривати збори на військові машини, очевидно, що і його час добігає кінця.

Інше питання, куди дублювати інформацію і де мати запасний майданчик, коли банять тут.

На жаль, поки що канали в Вотсапі демонструють свою неспроможність.
Всі решта паралельних платформ - теж.

Тим не менш, скоро я остаточно звідси переберусь і оживлю Лабораторну мишу в Вотсап

https://whatsapp.com/channel/0029VaL5Z8Y84Om4TSEXRO2g

Тим не менш, кроки ці, безумовно, вірні.
Думайте про альтернативи і впроваджуйте їх в життя.

Про проблеми, пов'язані з Телеграмом - раджу дивитись ютьюб-канал Nazar Tokar, https://www.youtube.com/@Tokarua .

Принагідно повідомлю, що це не перший раз, коли доводиться звідкись «виїжджати».
Колись це був Вконтактє і
жодної трагедії не сталося.

До речі, особисте листування звідси я давно вивів у Сигнал чи Вотсап за рідкісними одиничними випадками.
Також жодних проблем не виникло.
З військовими листування в ТГ ніколи я і не вів, ба більше, настійливо переводив бійців у Сигнал, коли вони робили такі спроби.
Все реально.

Майте гарний день.