«Мій шлях у бригаді розпочався ще в 2015 році. До того був непоганим радіотелеграфістом і знав "морзянку" на відмінно. Думав, і тут буду зв’язківцем, але в "учебці" сказали: "Зв’язківці не потрібні, будеш артилеристом". Так я став навідником 2С1 "Гвоздика".

Через два дні після прибуття в зону АТО потрапив під перший серйозний обстріл у Гранітному, так мене й "посвятили" в артилеристи. Потім були Авдіївка, "Алмаз", Світлодарськ. Саме там уперше відчув, що таке справжня війна: коли робиш кілька пострілів і тікаєш з позиції, бо у відповідь летить одразу.

У часи АТО ми з волонтерами вигадували різні хитрощі. Наприклад, якось купили звичайну купольну камеру спостереження, а потім прописували формули в Excel, які переводили градуси з камери в дирекційні кути для того, щоб вирахувати координати цілі. Як люблять жартувати артилеристи, не потрібно знати мову противника — потрібно знати дирекційний кут та дальність. Саме це дозволяло нам заглядати ворогу в тил, сидячи в укритті.

Тоді корегування займало купу часу: хтось бачить розрив, передає по рації, поки ти внесеш поправки — проходить 3–5 хвилин. Зараз же завдяки дронам і системам типу «Дельта» командир гармати сам бачить розрив снаряда на екрані. Корегування займає хвилину, а досвідчені бійці вносять поправки миттєво.

Війна сильно змінилася. Якщо раніше артилерію називали "Богом війни", то зараз вона відійшла на другий план. Дрони перебрали на себе 60–70% нашої роботи. Бригадна артилерія стріляє на 20 км, а сучасні FPV-дрони летять на 30 км і далі. Ба більше, змінилася навіть фізика ураження. Артилерійський снаряд зазвичай входить у землю під гострим кутом, і основна маса уламків летить вгору — піхота може врятуватися, просто лігши на землю. А дрон або міна падає вертикально, і уламки розлітаються на 360 градусів паралельно землі. Дрони вражають ціль з першого разу і влучають боєприпасом туди, куди потрібно. Це набагато смертоносніше.

Найяскравіший спогад — це початок повномасштабного вторгнення, оборона Києва. Напрямок Ірпінь — Буча. Тоді усе тільки починалося. Інтенсивність пострілів була шалена — ми випускали десь по 70 снарядів на гармату за чотири години. На нас їхали колони 155-ї бригади морської піхоти та "кадирівці". Коли врешті їх зупинили, було відчуття, що вистоїмо і швидко це закінчимо.

Потім був Лисичанськ, і я зрозумів: швидко це не закінчиться. Я бачив їхні ешелони боєприпасів і те, як росіяни грамотно ділять артилерію на групи: одні б’ють по піхоті, інші — тільки по нас. Вони швидко вчаться. Коли кажуть, що ворог тупий — це помилка. Вони копіюють наші найкращі рішення, запускають свої "Рубікони", масово використовують РЕБ. Це війна технологій та витривалості.

Чотири роки АТО, чотири роки великої війни — увесь час у полях. Якою б не була нервова система, вона вигорає. Спілкування з психологами, про яке нам кажуть, не допомагає. Допомагає тільки відпочинок, якого немає. Але ми тримаємося.

Головна задача артилериста — уразити ворога на підступах, щоб наша піхота навіть не вступала в контактний бій. Це те, заради чого ми тут».