✍️«Ось уже 26 днів як оточене місто Учтурфан – одне з міст на теренах Кашгару. Близько тридцяти тисяч китайських вояків і десять тисяч калмицьких бусурманів на чолі з лютим проводирем на ймення Чі Лінг, вчинивши в навколишніх селах безжальну різанину, оточили місто. Воно було неприступним. На віддалі гарматного пострілу від нього в трьох різних місцях отаборилися нападники, а їхні піші й кінні дозорці сновигали довкола вдень і вночі… Аби якось сповістити про себе у Кашгар, часом з міста вислизали гінці, та неспроможні дістатись через вороже оточення, потрапляли до рук дозорців… Це страшенно гнітило обложених мусульман, які все сподівались на підмогу з Кашгару…».

📚Оповідання «Арслан-киз» (Дівчина-левиця) Ісмаїла Гаспринського розповідає про пригоди «татарської Муллан» - сміливої й мудрої молодої дівчини Гульджемал, яка прагне об’єднати своїх одновірців-мусульманів у боротьбі з великим і підступним ворогом – Китайською імперією. Щоб врятувати рідне місто, вона перевдягається чоловіком та вислизає через ворожий табір до Кашгару, де кидає виклик зневірі й корупції, у яку занурили її народ китайські чиновники-мандарини.

Кримськотатарський просвітник Ісмаїл Гаспринський (1851-1914) на сторінках «Терджиману» («Перекладача») знайомив своїх співвітчизників з багатьма актуальними проблемами свого часу. Не оминули його уваги й тема збереження ідентичності у тюркських народів (уйгурів, казахів, туркменів, узбеків та ін.), які населяли північно-східні терени Китаю (суч. Сіньдцзян-Уйгурський автономного округу). В наш час це оповідання здобуває зовсім інші відтінки…
До слова: «Арслан-киз» включили до шкільного курсу з української літератури, що приємно здивувало.
#чтиво #текст #уйгури #кримські_татари #Китай

🖼"Палацова гвардія" (1887), від британського орієнталіста Едвіна Лонґа. Або ж ранкова кава "по-мароканські"☕.
✍Своє захоплення "Сходом" Едвін Лонґ відкрив під впливом шотландського митця Джона Філіпа, який заохочував його до подорожей у Іспанію, Марокко, Єгипет та Сирію. Лонґа захоплювали деталі в інтер'єрах, вишивці, орнаментах, мозаїках. Він збирав "східну старовину" та приділяв велику увагу відтінкам кольорів і текстурам, які дають можливість краще відчути фактурність оточуючих предметів на картинах.
#мистецтво #орієнталізм #Марокко #кава

✍️ В османській культурі «правильні запахи» (бахури) були не лише важливою частиною побуту й гігієни, але й дипломатичної культури та палацового етикету. Камфора, амбра, мускус, лаванда через курильниці-бахурниці наповнювали своїм запахом приміщення під час аудієнцій, молитви, інтелектуальної праці, а трояндовою водою зі спеціальних коштовних флаконів щедро зрошували одяг, тіло й навіть кавовий посуд, очищаючи таким чином речі й думки людини перед важливою справою. У ці нелегкі часи наповнюйте свій простір правильними запахами та читайте фрагмент книги «Кордон. Подорож на край Європи», від Капки Кассабової, де розповідається про один з регіонів Балкан, де вирощували майже половину світового врожаю троянд для ефірної олії:
📚 «Серед десяти тисяч видів троянд лише один ґатунок має властивості виробляти ефірну олію, яка використовується в парфумах і ароматерії. З причин, занадто пов’язаних зі складом ґрунту, лише два регіони у світі мають сьогодні правильні умови для Rosa adamascena - рівнини верхньої Тракії в Болгарії, відомої як Долина троянд, та Іспарта в Туреччині. Із 19 ст., й аж доки «совєти» не націоналізували троянди, трояндова олія Болгарії мала монополію у світовій індустрії парфумів. Сьогодні Долина троянд досі виробляє 50% світової трояндової олії… Як і східний тютюн, троянда має гірку любовну історію між Болгарією та Туреччиною. Коли Болгарія у 1870і роки відірвалась від Османської імперії, робітники трояндової індустрії помандрували на південь через кордон із живцями з Долини троянд, посадивши їх у ґрунт Анатолії. Вочевидь, вони по справжньому любили свої троянди…».
#текст #книга #Балкани #Болгарія #Османська_імперія #бахури

🖼️«Автопортрет» з кавою, від Міхрі Мушфік-ханим (1886-1954) - однієї з перших турецьких художниць, які працювали в традиційному «західному» стилі у Османській імперії. Живопис Мушфік-ханим вивчала у майстерні італійського художника-орієнталіста Фаусто Зонаро. Згодом мешкала й практикувалась в Римі та Парижі. З 1914 р. очолювала новостворену Школу витончених мистецтв для дівчат. Доречи, одними з найвідоміших її робіт є портрети Мустафи Кемаля Ататюрка та Папи Бенедикта XV.
#мистецтво #орієнталізм #Туреччина

Про труднощі життя митця у часи глобального лиха досить атмосферно писав Агатангел Кримський, описуючи біографію поета Сааді у своїй праці «Перська класична поезія»:
✍️ «Сааді Шіразький - один з тих письменників, яких Персія любить найбільше. Він суфій-мораліст, і його дуже дотепні й бистроглядні писання являються й досі якнайпопулярнішими і у персів і по цілому ісламському світу…
Писав Сааді за часів монгольського лихоліття, за жахливої епохи пагубного Чингісхана… За часів монгольщини, під вічним домокловим мечем, людина схилялась до думки, що хто нічим не дорожить, той нічого й не втратить. Саадієва рідна країна Фарс із містом Шіразом вберегла себе проти татарського страхіття; Тільки ж поет свої найкращі літи і не жив в ній. Він до батьківщини повернувся вже як підтоптавсь, а до того часу доля кидала його в усі кутки мусульманського світу, від Індії до Сірії, та ще й далі до Марокко та Атлантійського океану. Сьогодні - з Сааді побожний мусульманин, узавтра він, аби врятувати життя, пристає до Брахманської віри в Індії, сьогодні - з нього поважний шейх учитель мусульманської пастви в Дамаску, узавтра - він бранець сірійських хрестоносців та копає окопні вали для Тріполійського лицарського замку…».
#текст #Персія #поезія