Forwarded from Дротові вигини 🇺🇦
Рыцарь-одуван и царственная таволга, увенчанный нимбом зверобой и нежный клематис - эти и другие удивительные ассоциации с цветами можно увидеть в книге 1898 года "Цветочная фантазия в старом английском саду".
Forwarded from Let us talk of cabbages and kings
Читаю книгу про кризовий менеджмент,тому тут можуть з'являтися нотатки. Так от,думка дня.
Людина це головний інструмент для самого себе.
Перше що повинна робити людина в умовах сучасності це підтримувати себе у гарному стані. Емоційно, фізично, розумово.
Тому що сучасність вимагає швидко реагувати на зміну обставин, а це неможливо якщо не подбати про себе.
Серйозно, дуже важко адекватно реагувати на те що відбувається якщо ти в депресії, в тебе болить зуб чи ти через відсутність практики втратив навичку швидко аналізувати і сміливість приймати рішення,беручи відповідальність.
Якщо порівнювати з чимось простим і зрозумілим то дбати про себе це як вчасно ремонтувати і перевіряти машину щоб не глохнути на трасі, не спричинити аварію через зламані гальма і не викликати друзів з тросом запасним колесом чи грошима на евакуатор бо сам не подумав запастися.
Висновок: дбай про себе,це найкраще що ти можеш зробити для себе самого і оточуючих. Бо криза ніколи не минає просто так. І якщо ти не вирішиш свої проблеми - їх візьме на себе той кому ти дорогий, а ми ж не бажаємо їм тягти і своє і наше?
Людина це головний інструмент для самого себе.
Перше що повинна робити людина в умовах сучасності це підтримувати себе у гарному стані. Емоційно, фізично, розумово.
Тому що сучасність вимагає швидко реагувати на зміну обставин, а це неможливо якщо не подбати про себе.
Серйозно, дуже важко адекватно реагувати на те що відбувається якщо ти в депресії, в тебе болить зуб чи ти через відсутність практики втратив навичку швидко аналізувати і сміливість приймати рішення,беручи відповідальність.
Якщо порівнювати з чимось простим і зрозумілим то дбати про себе це як вчасно ремонтувати і перевіряти машину щоб не глохнути на трасі, не спричинити аварію через зламані гальма і не викликати друзів з тросом запасним колесом чи грошима на евакуатор бо сам не подумав запастися.
Висновок: дбай про себе,це найкраще що ти можеш зробити для себе самого і оточуючих. Бо криза ніколи не минає просто так. І якщо ти не вирішиш свої проблеми - їх візьме на себе той кому ти дорогий, а ми ж не бажаємо їм тягти і своє і наше?
Forwarded from Attic Salt 🇺🇦
#катрусин_кінозал
Сходили ми, значиця, з мужиком на кіно. Вирішили підтримати українського виробника і, озброївшись чіпсами і попкорном пішли на Захара Беркута. До того я почитала відгук Альфреда, що описав стрічку як «походеньки днд-шних персонажів» і загалом нічого від фільму не очікувала.
Штош.
Обережно, далі відгук пронизаний спойлерами, іспанським соромом і непозбувною бентегою.
Отже, це, любі друзі, фільм про не дуже якісну рольову гру. Таку, знаєте, як у овіяних ностальгією 2008-х чи 2010-х. Коли трава була м’якшою, за ігри ми платили дешево, товкли одне одного деревом і текстолітом і знати не знали про оце новомодне ПО.
По-перше, майстри цієї гри явно зіткнулись зі страшенним недозаїздом. На полігон приїхало від сили чоловік сто и шістдесят з тих ста – небойові персонажі. Всякі пекарі, селяни, мимопроходеньці і жінки, яких в ті часи до заліза пускали рідко, а тому вони вояками не їздили. Тому під час перегляду постійно здається, що чогось не вистарчає. То мабуть людей.
А тепер про ролі і гравців, які їх грали.
Захар Беркут. То старий і досвідчений гравець, який приїхав на полігон за три дні і два з них потратив на облаштування комфортного побуту. Він взагалі мав бути якимось безіменним бондарем і приїхав просто відпочити на природі. Коли виявилось, що у Тухлю недозаїзд, майстри прийшли до нього з пляшкою, сіли біла багаття і вмовили зіграти важливу для сюжету роль. Він почесав макітру, випив медовухи, зітхнув – і погодився. Так його відбудована побутовка раптом стала всією локацією, бо всі решта гравці приїхали одинаками і, зрозуміло, вже, фактично, нічого більше не будували. Цей немолодий дядько їсть три рази на день, нормально спить – і грає рівно в ключові моменти сюжету. Це справді досвідчений гравець і особисту крутість відіграє особистою крутістю, так що виглядає достовірно і милує око майстрів. Підбадьорює свою маленьку паству на «білих нарадах», приймає участь у боях, надихає молодняк – але все це спокійно, без надриву і драми. В кінці гри він акуратно дотягне до публічних зборів – і гарно помре, відповідально граючи на публіку. Потім встане, потисне всім руки – і піде пити пиво. А зранку його команда завантажиться в машини – і поїде додому, задоволена відпочинком.
Жона Захара Беркута. Стара і досвідчена гравчиня, яка явно хотіла на роль більш молодої дівиці, але майстри не пустили. До того ж, вона змогла вирватись на гру тільки на день і попросила майстрів не полишати її персонажа підвішеним. Майстри почухали залисини і ввіткнули її як Бог на душу поклав в наліт монголів. Її там поранили, вона дочекалась доки гравці-сини її визволять – і драматично померла і них на руках. Під час ритуалу своїх похорон, вона буде підглядати одним оком і шепотіти крайчиком губ «Гей, ну давайте може швидше? Мені вже їхати пора».
Тугар Вовк. Старий, досвідчений гравець і капітан, який вивіз не дуже велику команду і розраховував поприймати участь в бойових замісах. Так сяк звів собі маленьку фортецю, сів в ній, а тут бац – прийшли монголи, яких більше рази в три і такі: «нам потрібна твоя зброя, одяг і мотоцикл… себто твої хлопці. Або йдете з нами, або ми вас скоренько розкатуємо, все тут палимо – і сидіть в мервяку чотири години, а потім ще й пів дня все відбудовуйте». І він постояв, подивився на свою фортецю, на своїх хлопців – і погодився.
Мирослава. Молода гравчиня, висхідна зірка рольового руху. Майстри допустили їй цю роль з цілою купою обмовок і вона старається так, що очі на лоб лізуть. Вона пхається всюди, де тільки може, а до кінця гри так розпалюється, що починає професійно махати двома мечами. Майстри просто не встигають її зупинити і начитати, а потім вже просто махають рукою – та добре вже, ігровий момент не варто заважати.
Сходили ми, значиця, з мужиком на кіно. Вирішили підтримати українського виробника і, озброївшись чіпсами і попкорном пішли на Захара Беркута. До того я почитала відгук Альфреда, що описав стрічку як «походеньки днд-шних персонажів» і загалом нічого від фільму не очікувала.
Штош.
Обережно, далі відгук пронизаний спойлерами, іспанським соромом і непозбувною бентегою.
Отже, це, любі друзі, фільм про не дуже якісну рольову гру. Таку, знаєте, як у овіяних ностальгією 2008-х чи 2010-х. Коли трава була м’якшою, за ігри ми платили дешево, товкли одне одного деревом і текстолітом і знати не знали про оце новомодне ПО.
По-перше, майстри цієї гри явно зіткнулись зі страшенним недозаїздом. На полігон приїхало від сили чоловік сто и шістдесят з тих ста – небойові персонажі. Всякі пекарі, селяни, мимопроходеньці і жінки, яких в ті часи до заліза пускали рідко, а тому вони вояками не їздили. Тому під час перегляду постійно здається, що чогось не вистарчає. То мабуть людей.
А тепер про ролі і гравців, які їх грали.
Захар Беркут. То старий і досвідчений гравець, який приїхав на полігон за три дні і два з них потратив на облаштування комфортного побуту. Він взагалі мав бути якимось безіменним бондарем і приїхав просто відпочити на природі. Коли виявилось, що у Тухлю недозаїзд, майстри прийшли до нього з пляшкою, сіли біла багаття і вмовили зіграти важливу для сюжету роль. Він почесав макітру, випив медовухи, зітхнув – і погодився. Так його відбудована побутовка раптом стала всією локацією, бо всі решта гравці приїхали одинаками і, зрозуміло, вже, фактично, нічого більше не будували. Цей немолодий дядько їсть три рази на день, нормально спить – і грає рівно в ключові моменти сюжету. Це справді досвідчений гравець і особисту крутість відіграє особистою крутістю, так що виглядає достовірно і милує око майстрів. Підбадьорює свою маленьку паству на «білих нарадах», приймає участь у боях, надихає молодняк – але все це спокійно, без надриву і драми. В кінці гри він акуратно дотягне до публічних зборів – і гарно помре, відповідально граючи на публіку. Потім встане, потисне всім руки – і піде пити пиво. А зранку його команда завантажиться в машини – і поїде додому, задоволена відпочинком.
Жона Захара Беркута. Стара і досвідчена гравчиня, яка явно хотіла на роль більш молодої дівиці, але майстри не пустили. До того ж, вона змогла вирватись на гру тільки на день і попросила майстрів не полишати її персонажа підвішеним. Майстри почухали залисини і ввіткнули її як Бог на душу поклав в наліт монголів. Її там поранили, вона дочекалась доки гравці-сини її визволять – і драматично померла і них на руках. Під час ритуалу своїх похорон, вона буде підглядати одним оком і шепотіти крайчиком губ «Гей, ну давайте може швидше? Мені вже їхати пора».
Тугар Вовк. Старий, досвідчений гравець і капітан, який вивіз не дуже велику команду і розраховував поприймати участь в бойових замісах. Так сяк звів собі маленьку фортецю, сів в ній, а тут бац – прийшли монголи, яких більше рази в три і такі: «нам потрібна твоя зброя, одяг і мотоцикл… себто твої хлопці. Або йдете з нами, або ми вас скоренько розкатуємо, все тут палимо – і сидіть в мервяку чотири години, а потім ще й пів дня все відбудовуйте». І він постояв, подивився на свою фортецю, на своїх хлопців – і погодився.
Мирослава. Молода гравчиня, висхідна зірка рольового руху. Майстри допустили їй цю роль з цілою купою обмовок і вона старається так, що очі на лоб лізуть. Вона пхається всюди, де тільки може, а до кінця гри так розпалюється, що починає професійно махати двома мечами. Майстри просто не встигають її зупинити і начитати, а потім вже просто махають рукою – та добре вже, ігровий момент не варто заважати.
Forwarded from Attic Salt 🇺🇦
Хан орди. От цьому чуваку реально образливо і ми з мужиком йому щиро поспівчували. Це крутий капітан, який упоровся темою і зібрав всю свою численну команду. Вони рік готувались до гри, шили костюми, шатри і майстрували обладунки. Виїхав він пафосний, красивий, шатрове містечко більше і гарніше за тухольский замок, на стартовому шикуванні на фоні його війська всі решта виглядали як гівняна марсопіхота. І що в результаті? Всю гру майстри б’ють його рельсою, майстерська цеглина вбиває все його військо. І ще й на фінальному бою з Максимом майстри його змусили померти. Це при тому, що він його чесно розхітував. Ми з Толіком в цей момент прямо фізично відчули всю біль і обурення гравця.
Богун. Оце просто типовий Делімарський. Гравець, що вирішує будь-які свої проблеми, активно приймає участь у всьому і по ходу виконання пафосних завдань знаходить час полутати і зібрати свій маленький гешефт. Найсимпатичніший чувак у всьому фільмі. Якби його внутрішню драму розкрили трошки акуратніше – засвітив би собою всіх решта разом взятих.
Ну, загалом якось отак. Ми з мужиком за ці дві години цілком вкрилися фейспалмами. Ми любим українського виробника, але український виробник, будь ласка, не треба так.
Богун. Оце просто типовий Делімарський. Гравець, що вирішує будь-які свої проблеми, активно приймає участь у всьому і по ходу виконання пафосних завдань знаходить час полутати і зібрати свій маленький гешефт. Найсимпатичніший чувак у всьому фільмі. Якби його внутрішню драму розкрили трошки акуратніше – засвітив би собою всіх решта разом взятих.
Ну, загалом якось отак. Ми з мужиком за ці дві години цілком вкрилися фейспалмами. Ми любим українського виробника, але український виробник, будь ласка, не треба так.
Цитируя Вольху, #вони_працюють
(спёр картинку тутъ: https://twitter.com/Lapenaut/status/1186762344896126977)
(спёр картинку тутъ: https://twitter.com/Lapenaut/status/1186762344896126977)
#лоскутная_культурология
Вам кажется, что это просто картина 19 века? На самом деле, это агитка! Причем гомеопатическая агитка.
В правом углу рин... эээ... картины — Гомеопатия, с ужасом взирающая на зверства традиционной медицины. Рядом с ней художник изобразил Эскулапа и Афину собственной персоной. В левом углу, оттеняя лекарей-убийц, рыдает жена больного, которой скоро предстоит стать вдовой. Из шкафа довольно скалится Смерть.
Вам кажется, что это просто картина 19 века? На самом деле, это агитка! Причем гомеопатическая агитка.
В правом углу рин... эээ... картины — Гомеопатия, с ужасом взирающая на зверства традиционной медицины. Рядом с ней художник изобразил Эскулапа и Афину собственной персоной. В левом углу, оттеняя лекарей-убийц, рыдает жена больного, которой скоро предстоит стать вдовой. Из шкафа довольно скалится Смерть.