#на_полях про скляний дім, у якому ми усі живемо.

Я колись вже про це в контексті кенсел-культури писав, три роки тому, але хороше - повтори.

Отже. Існує певна похибка у сприйнятті того, що є приватним, а що публічним, у інтернеті в 2023 році.

І похибка ця, якщо максимально різко її окреслювати, звучить як "усе, що не заявлено експліцитно як публічне - приватне".

Приватними сприймаються дописи у фейсбуці на особистій сторінці - "я ж не зірка і не медіаперсона?"
Приватними сприймаються дописи у твіттері - "це мій акаунт, що хочу, те пишу".
Приватними сприймаються відкриті телеграм-канали - "ну, це ж мій особистий канальчик, можу писати що завгодно".

У цієї позиції є певні межі - "а з якої кількості підписників/учасників вважати, що це вже публічне місце?", але загалом вона дуже комфортна.

І у цій дуже зручній ілюзії людина може жити довго - допоки не напише щось, в результаті чого у неї в коментарях з'явиться половина Інтернету з своєю цінною думкою.

Тому що насправді усі ми живемо у великому скляному домі, і усі бачать одне одного. І ваша ілюзія приватності забезпечена лише тим, що, зазвичай, людям цікавіше говорити про себе/своїх друзів/свої інтереси, ніж про інших, особливо незнайомців.

Але іноді.. ну, щонайменше з 2013 року - люди іноді кажуть щось у своєму фейсбуку/твіттері/деінде, і це розлітається на усі боки, і ось уже Жюстін Сакко, що злітає у США, пише у твіттері "Going to Africa. Hope I don't get AIDS. Just kidding. I'm white!", і за одинадцять годин польоту стає зіркою Інтернету і втрачає роботу. Через один твіт.

Ми живемо у скляному домі, де усі бачать всіх, де у кожного є інтереси і больові точки, можливість єднатися з однодумцями і відстоювати інтереси.

Демократія рівних людей, що обмежена Terms of Service замість конституції та роботою модераторів замість поліцейських.

І мені здається, що правильною, але дуже лячною та контрінтуїтивною позицією буде наступна:

"Усе, що написано в інтернеті і не заявлено експліцитно як приватне, у тому числі механізмами платформи публікації - усе це є публічним"

Це неприємна реальність.
Але ми, здається, міцно у ній прописані.