Я розумію що це крапля в морі, але все одно дуже вдячна💔
Авторка «Зимових заручин» теж долучилась до розповсюдження інформації про російську атаку.

Яка гарна новина! Це суперова книжка, я її читала у польському перекладі (український теж був десь років 20 назад, його не бачила, тож нічого сказати не можу). Жорстокість, секс та насильство в австрійській хлопчачій школі — не те, що я зазвичай читаю, але це було чудово! А оскільки це роман 1906 року, а не щось сучасне зі старанно всунутою дулею в кишені, то можна дійсно поміркувати над тим, ким зрештою могли стати прототипи хлопців.
#новинки

Одна з найкращих книжкових розмов колись трапилась мені у дитячій повісті ”The War of Jenkins’ Ear”:
« — Ти так добре знаєш Святе Письмо, твій батько, напевно, священник?
— Та ні, він тесляр.»

(Точність не гарантую, читала давно. І це така книга, де анотацію краще не дивитися, але мені пощастило купити нормальне видання)

Періодично згадую, що десь в нетрях пошти в мене лежить купа Анеттиних книжок за 1 гривню 🌚

Деякі популярні книжки, які мені не зайшли:
«Квіти для Елджернона» та «Тринадцята казка» — перша норм, друга гірше, але вони обидві для читачів початкового рівня. Якщо що, то завищених очікувань в мене й не було, тому це не розчарування.
«Маленьке життя» — мені не сподобався Джуд, тому було б нормально, але сцени саморізу — це мій особистий сквік, тому кинула. Постраждати я люблю, але й кращі варіанти.
«Покоївка» — а це вже обʼєктивно погано, детективну схему було зламано неправильно, так не можна робити, гірше тільки раптова паранормальщина. На додачу купа стереотипів. Краще прочитати «Служницю», вона весела.
«Прислуга» — під час читання було більш-менш норм, але зараз добрих спогадів не залишилося. До того ж, після того я начитала більше автентичної афроамериканської літератури, тому ця манна кашка зовсім тьмяніє. Але для занурення у тему годиться, хоча хз, чому «Американський бруд» засрали, а її ні.

Трішки токсичної офісної культури на честь суботнього дня 💅🔥 Виявляється, сьогодні вже шість рочків минуло цьому кліпу. Стільки всього змінилося з того часу, але й досі памʼятаю той літній вечір і ті емоції, коли я його вперше подивилась, дуже revelating 🫠

https://youtu.be/MDDukLyXY-M?si=FEr5-a8sV31ieOFD

#музика #queer

Ну й як без цього ❤️

https://youtu.be/p61FUTmjjvQ?si=vb2fglQaFvi-6Elf
#музика #queer

Підсумки травня: чогось була впевнена, що прочитала тільки одну книжку, але подивилась у свій записничок — насправді дві (Кінґфішер та книжка про adhd). Ну норм.

🔞 А ще нещодавно дізналася, що є піджанр еротичної літератури, де коханцями жінок стають дещо несподівані персонажі: подушка, індик, двері, цукерки у вигляді зайчиків, планета Земля, гарбузовий латте (хоча тут з анотації не впевнена, чи то з латте, чи з баристами), вуду-огірок і все такого штибу. Виглядає всрато, хочу почитати 😄Але треба буде десь вкрасти піратську версію (я не буду за це платити, вибачте, там ще й оцінки погані, окрім Землі) 😄
Поки що найдивніше подібне прочитане — це книжка про те, як чоловік знайшов портал до альтернативного світу через піхву своєї дівчини (”The Haunted Vagina”, хороша книжка насправді, така собі версія «Аліси»), та повість американського класика про те, як чоловік перетворився на величезну цицьку (це Філіп Рот, я його гейчу, книжка не сподобалась).

Може, напишу ще про якісь ЛГБТ-книжки, але про цю обовʼязково треба, бо її автор — це втілення прайду для мене. І купувала я її більше з любові як фанатський мерч, але й історія сподобалась. Якщо коротенько, то це трішки казкова історія про хлопчика Марка, який любить танцювати та навчився виражати себе, історія про прийняття та різноманітність. Вікова категорія: десь плюс-мінус молодша школа (якщо що, то, наскільки памʼятаю, прямо про ЛГБТ там нічого не написано, а то люблять деякі консерви прибріхувати про страшну західну пропаганду).

Творчість Марка я люблю дуже давно, це чудова яскрава людина, найбільше він відомий як колишній танцівник Леді Гага, а також як автор веселих відео в інстаграмі та власник великої колекції перук. Під час ковіду він просто неймовірно підтримував підписників своїми танцювальними вечірками у прямому ефірі, дуже сумую за ними (dip that chip!) 👯‍♀️👯 На жаль, останнім часом постить рідко через депресію, тож сподіваюся, що зрештою у нього все буде добре.

#прочитане2023

Так.

Мистецтво ніколи не існує поза політикою, якби вам не намагалися це довести.

Культура ніколи не може бути аполітичною, бо автори не існують у вакуумі без впливу зовнішніх чинників. Будь-яка історія - це розповідь базуючись на власному досвіді та знаннях, навіть якщо це вигаданий світ. Оксана Забужко в розмові з Наріманом Алієвим згадала сучасну моду на "аполітичність" творів та авторів, хоча 20 років тому це вважалося смішною фразою.

Будь-який твір транслює певну ідею, певну культуру. Невипадково диктатури намагаються контролювати мистецтво, адже це м'яка сила. Невипадково колонізатори поширювали власну культуру і намагалися знищити культуру колоній. Через культуру можна транслювати потрібні тобі ідеї. Через культуру можна впливати на людей. Культура будує свідомість та ідентичність.

Примусова асиміляція відбувається завдяки культурі та мистецтву. Так само, як і підготовка грунту під окупацію та зміну настроїв. Слово не вміє вбивати так, як це робить куля. Але слово може забрати в тебе твою ідентичність та цінності.

Багато митців воюють, волонтерять, вони полишили свою звичну справу, аби зберегти країну. За підрахунками Євгена Ліра та спільноти за останні два роки було вбито 57 письменників, перекладачів та поетів. Це сирий список з тих, про кого ми знали і хто видавався. Про скількох митців ми так і не дізнаємося і скільки з них буде вбито росією?

Культура ніколи не зможе стати аполітичною, так само, як і життя людини.