“Boy Parts” мені чимось невловимо нагадує “Acts of Desperation” Меґан Нолан, хоча героїні абсолютно різні, та й книги теж.

Не я одна так думаю 🥰 це зі сторінки “Acts of Desperation”.

Далі 2022.
1. Durian Sukegawa. Sweet Bean Paste. Невелика емоційна книжка про незвичайну дружбу. Але якби я побачила спойлери, то не стала б читати (добре, що не побачила).
2. Kikuko Tsumura. There’s No Such Thing as an Easy Job. Чудовий роман про вигорання на роботі та про те, як віднайти себе.
3. Megan Nolan. Acts of Desperation. Сумно та жорстко про кохання.
4. Samantha Downing. For Your Own Good.
5. Kristen Iskandrian. Motherest.
6. Janice Hallett. The Appeal.
7. Janice Hallett. The Twyford Code.
8. Caimh McDonnell. A Man With One of Those Faces. Треба буде якось дочитати серію, приємний гумористичний детектив.
9. Irene Solà. When I Sing, Mountains Dance. Надзвичайно поетичний поліфонічний роман молодої каталонської письменниці, де в одній главі оповідь ведуть навіть гриби лисички. Але триґерно, бо багато про війну. Мрію про український переклад.
10. Емма Андієвська. Роман про добру людину. Теж неймовірно гарно та триґерно. Події відбуваються у таборі переміщених осіб після другої світової війни, сама книга написана у 1973 році, але все наче про наші дні.
11. Томас Гарді. Джуд Непримітний. Класика, яку я дуже хотіла почитати після «Вавілонської вежі» Баєтт, дуже важлива книга для мене.
12. Raymond Carver. What We Talk About When We Talk About Love. Збірка оповідань, і звісно, не всі однаково вразили, але ті, що найбільше вразили — це 🔥 «Популярну механіку» ми ще в університеті читали.
13. Timothy Snyder. On Tyranny. Ну, тут можна нічого не писати. Буду читати Снайдера далі.

#списки #прочитане2022

Ніколи не подобалася творчість Адель, тому не буду сумувати, що її тепер можна офіційно гейтити. Сукня від болотного дизайнера (щоправда, вже хорошого 😏), який розробляв форму для їхньої армії (теж хорошу, лол) та інтерʼєр квартири хуйла, от серйозно?

2021 рік у мене був дуже вдалий в плані читання, і ось найкраще:

1. Elizabeth Haynes. Into the Darkest Corner. Дуже змістовний трилер про домашнє насилля, я б цю книжку додала у список обовʼязкового жіночого читання.
2. A. S. Byatt. Still Life. Це друга частина тетралогії, першу читала у 2020. Буду ще перечитувати. Якщо у першій ключову роль грав театр, то тут — живопис. А ще дуже гарно та боляче про материнство.
3. Kate Elizabeth Russell. My Dark Vanessa. Тут можна нічого не писати.
4. Mona Awad. Bunny. Тут теж. Хоча додам: тоді цю книгу порівнювали з фільмом Heathers, шкода, що зараз якось це підзабулося.
5. Dorothy Canfield Fisher. Understood Betsy. Стара американська дитяча книжка про міську дівчинку, яка переїхала до села і змінила життя на краще. Цікаво ще й з педагогічної точки зору.
6. A. S. Byatt. Babel Tower. Моя найулюбленіша частина тетралогії, після якої я й по-справжньому полюбила Байєтт. Тут основна лінія — література, але насправді це книга про багато тем, тут є і абʼюз сімейний та шкільний, і проживання травм та втрат, і проблема цензури та сімейного права, і педагогіка, і видавничий процес. А що найкраще — це багато книжок в одній. Проте є триґерні місця.
7. Nella Larsen. Passing. Чудовий невеличкий роман про своїх та чужих. А ще тут є одна з найцікавіших героїнь.
8. Betty Smith. Joy in the Morning. З одного боку, від реалій цієї книжки дуже палає, з іншого — цікаво спостерігати за героїнею. Авторка більше відома романом про бруклінське дерево, де теж було багато жорстких моментів, от і тут частково мило, частково страшно. Мінус: багато згадок толстоєвського.
9. Faridah Àbíké-Íyímídé. Ace of Spades. Захоплюючий YA. Я люблю тему «один проти всіх», тут їх двоє.
10. Shirley Jackson. Hangsaman. Як і завжди у Джексон, роман про жахи повсякденного життя.
11. Alafair Burke. The Ex. Докладний, насичений трилер (чи детектив?) про жінку, яка намагається допомогти своєму колишньому, якого звинувачують у вбивстві. Приємний момент: згадується український ресторан Veselka.
12. Mia Sheridan. Most of All You. Не так часто читаю любовні романи, цей сподобався. Тут обидва герої сильно травмовані й намагаються подолати це. Є трішки крінжу, але нічого.
13. Raphaela Edelbauer. The Liquid Land. Роман австрійський, тому химерний. Трішки кафкіанства є.
14. Pik-Shuen Fung. Ghost Forest. Думала, що це магічний реалізм, виявилося, що це болісна сімейна історія. Книжечка дуже маленька, але потужна.
15. Beth Morgan. A Touch of Jen. Моя Римська імперія.
16. Sara Stridsberg. The Antarctica of Love. Ще одна книга, яку б я не стала читати, якби побачила спойлери, але це надзвичайно прекрасно.
17. Catriona Ward. The Last House on Needless Street. Катріона Ворд перенесла концепт ненадійного оповідача на новий рівень. Вперше це треба читати, не знаючи ніяких спойлерів, а потім, думаю, можна перечитати.
18. Mizuki Tsujimura. Lonely Castle in the Mirror. Сумна та гарна дитяча книжка про дружбу трішки з вайбом «Гри в кальмара» (воно не про те, але візуально я так бачу).
19. Marie Brennan. A Natural History of Dragons. Альтернативне фентезі для дівчат, які захоплюються природничими науками.
20. Shirley Jackson. Let Me Tell You. Декілька років у мене була традиція закінчувати рік з книгою Ширлі Джексон. Це була остання непрочитана (окрім книжок про дітей).

#списки #прочитане2021

До речі, кидаю вам квіз, я відгадала 10 книжок

https://www.buzzfeed.com/natashajokic1/ya-book-cover-quiz-remix

Дуже люблю таке ❤️

зараз моя стрічка пінтресту заповнена обкладинками готичних романсів десь так 60х, де на фоні якийсь розкішний маєток + прекрасна жінка на передньому плані, а поруч промовистий опис того, що чекає на читача, на кшталт: «вона шукала кохання, проте натомість впала в обійми привидів минулого! я просто зачарована! отож, до 70х років такі романи нормально публікуються, їх читають. + варто сказати, що успіх «квітів на горищі» ендрюс був би неможливим без отих палпів з гарними дівчатами на обкладинках. водночас, в 70х такі книжки зникають з полиць, бо зʼявляється ширший вибір, відтак одна частина йде читати романси, а інша горрори, отож читачі падають в обійми чітко визначених жанрів! сильвія гарсія-морено, якою я зараз зачитуюсь, писала про те, що ці готичні романси уможливлюють постання т. зв домашнього нуару, де якісь загадкові події відбуваються вже не в межах розкішних готичних маєтків, а в домівках на позір благополучних сімʼях (див.: «загублена» чи «дівчина в потязі»). і це якось так логічно, бо для готичного сюжету не потрібен якийсь особливий сеттінг, адже страшні речі можуть коїтись будь-де.

Така готика, різноманітні любовні романи про напівоголених шотландців і піратів або про бізнесменів 80-х та саги про важке життя ірландських дівчат, фермерських та шахтарських доньок або лондонських прибиральниць — це фундамент мого вміння читати англійською 🥰

Памʼятаю, як на першому курсі для англійського домашнього читання взяла Джекілла та Гайда, а потім оповідання про привидів М. Р. Джеймса, страждала тоді над ними дуже, проте мій словниковий запас збагатився різними синонімами слова «жахливий» та поховальною лексикою 🌚 Так на власному досвіді дійшла висновку, що для початкового рівня класика 19 або початку 20 століття не підходить.
Але приз за найкращий вибір дістається моєму одногрупнику, який спочатку навмання купив в універській крамничці «Фанні Гілл», еротичний роман 18 століття про молоду повію 😄

Зараз так.

Це поліцейський роман, події відбуваються у 1976 році (тому й взяла), одна з героїнь — працівниця поліції, в якої пошкоджений слух внаслідок вибуху. Очікую щось таке ретро-ностальгічне з купою детальок, сподіваюся, без педофіліі, бо щось це мені майже в кожній шведській книжці трапляється 🥲
Поки на початку вже згадані Інґмар Берґман, Астрід Ліндґрен та Улоф Пальме. Ще мають бути королівське весілля та Абба.
#читаю_зараз
Цитати кидати не буду, але якщо буде щось цікаве, то напишу 😄
З Boy Parts розлучилася на пару тижнів, бо треба поїхати, а там залишилось десь 100 сторінок і нераціонально тягти книгу з собою.

Прочитала десь 50 сторінок Dancing Queen, що сильно кидається в очі — наскільки тоді було гірше ставлення до жінок. Дивилася колись шведський фільм 50-х, там молоді чоловіки взагалі піздили своїх дівчат, і це подавалось не як щось страшне. Зараз у цьому плані великий прогрес.
Ще одну важливу річ згадала саме про 1976 рік в історії Швеції, але у книзі про неї поки не було (це про те, чому тут нація барбікенів).
#читаю_зараз

Як дочитаю, то візьмуся за Ріплі-4 та 5 💔

За клікбейти під час війни треба бити 😡

«Все, це смерть, пацани, прощайте! Слава Україні!» – це були останні слова Тіграна Оганнісяна.

Його із другом Микитою Хангановим вбили російські солдати в окупованому Бердянську Запорізької області. Це сталося рік тому 24 червня.

Хлопці були партизанами. Російська окупаційна влада звинувачувала їх у підготовці диверсії на залізниці, слідчі готували справу до суду.

У вересні 2022 року Тіграна та Микиту арештували, допитували та катували. Їхні родини зазнали переслідувань. Тиск з часом посилювався. Вдень перед вбивством хлопці відзначилися в окупаційній поліції.

Тігран та Микита були однокласниками. Навчалися в 11-му класі Бердянської школи № 7. Обом було по 16 років.

Тігран любив читати, захоплювався історією, мріяв стати військовим, однак у військкоматі йому відмовили через юний вік. Микита захоплювався комп'ютерними іграми, сучасною поезією.

На честь хлопців назвали вулицю у Запоріжжі.