Стосовно лисячої нори, навіть якщо відкинути всі оті сумнівні моменти — а нащо взагалі видавати несвіжу серію? Якби то було перевидання чи майоріла б екранізація, то ще інша річ. «Якщо не перекласти, то будуть читати російською» — то не аргумент. Якщо вже й орієнтуватися на болота, то треба користуватися тим, що в них позабороняли ЛГБТ-книжки, отже, треба брати щось максимально нове, щоб і українських поціновувачів порадувати, і щоб росня луснула від заздрості.
Нору я читати не буду, бо незалежно від якостей авторки це якийсь фанфік (у поганому сенсі) зі зґвалтуваннями.

Хоча я надаю перевагу класичному оформленню «Дракули», ця обкладинка сподобалася, з гумором зроблена (автор — Steve St. Pierre). Але це, здається, неофіційний варіант.

Але я впевнена, що вона білоруска (що один хрін), бо прізвище схоже на неправильно прочитане «сакавік» (березень).
(Я то знаю, бо трішки читала білоруською)

І от виключно орієнтуюсь на свої враження та інтуїцію, бо не читала Сакавіч і тим більше лєто в ґалстукє, але судячи з того, що я поза своїм бажанням знаю про ці книжки — от фонить від них цим неповторним духом хороших росіян, таке ниття, як на всіх тих скрінах з твітеру, намагання виставити себе жертвою та споглядати зверхньо на всіх інших. Я не так багато читала підліткової та молодіжної квір-літератури, але в західних книжках цього відчуття немає.

Спека аномальна настільки, що навіть видавництво Жупанського в центрі скандалу через анонс книги. 🤯

Що за дні, скандал за скандалом( але навіть якщо не брати до уваги огидність цієї мазурчук — а що, вона така експертка з ірландської культури, що аж книжку накалякала?

Дочитала Boy Parts, написала десь половину відгуку, але кудись натиснула і він зник 😡 Тому пишу заново по пунктах.
1. Ірина наче й поводиться як патріархальний чоловік, але не все так просто. У підсумку вона все одно часто опиняється у ролі жертви, її ґвалтують або намагаються це зробити, та й перехід до дорослого життя в неї почався з розбещення старшим чоловіком, хоча вона й не вважає це травмою. Та навіть старша жінка на початку книги на неї напала.
2. Але одержимість зовнішністю не можу трактувати як типову жіночу рису, бо це й чоловікам часто притаманне. Тут більше соціальний стан відіграє роль, і з оцим в неї теж проблеми (стосунки з батьками: мати снобка, батько простіше).
3. В Ірини явно є РХП та тяга до самознищення (наприклад, епізод зі штриканням себе виделкою), що може бути результатом травм.
4. Через «секс-емпавермент» жінка все одно не отримує повноцінну субʼєктність, та й оті фото в книзі купують чоловіки. Сексуалізований одяг можу віднести до цього ж пункту.
5. Не знаю, чи вкладала авторка такий посил, але я ще раз переконалася у тому, що патріархат не перемогти, якщо намагатися стати агресоркою. Потрібна зовсім інша система, цивілізована.
6. Отже, якщо подивитися на факти, Ірина все одно типова жінка в стереотипному патріархальному суспільстві, а також не альфа-лідерка, а травмована жертва.
Що мені страшно не сподобалось, вважаю, то було зайве — це лінія з котом. У мене є сумніви стосовно історії з хлопцем, але впевнена, що кота вона вбила 😡 може, якусь детальку, яка вказує на те, що цього не було, я пропустила, але то марні сподівання. За це бал зніму, бо то неприпустимо!
А, ну й судячи зі зневажливої згадки про російське волосся для нарощення, Ірина не росіянка.
В цілому хороша книга, є над чим подумати, але момент під попереднім спойлером мені зіпсував настрій 😭
#прочитане2024

Забула написати, що в Ірини є чи якісь психічні розлади, чи щось ще. При читанні згадала одного з героїв «Королівської битви», в якого через травму голови була повністю відсутня емпатія, а також маніяка з пухлиною мозку. Ну й галюцинації там не просто так. Може, це через вживання речовин.

Що добре: через ті скандали знайшла декілька цікавих каналів, на які підписалася. Та й взагалі приємно бачити, що є багато адекватних людей у книжковій спільноті ❤️
Але також вчора побачила рекламу дуже підозрілого каналу, де авторка поширювала піратські електронки, в тому числі російською (вже видалила), а ще хз навіщо розмістила росняву анотацію до фанфіку 🤡

Зараз думаю, що б дочитати з недочитаного, а може, почати ще щось? Але ще треба займатися деякими важливими справами 😢(«Сутінки» я тільки почала, але до них раніше понеділка не дістанусь)

Сподіваюсь, лисячу нору перекладатиме Вʼячеслав Вдовенко 😈 (шкода, що він в іншому видавництві)

Напишу список кращого за 2018, бо за вікном пиляють траву і я через це не можу зосередитись на читанні або на справах. Там теж мало.
1. Shirley Jackson. Just an Ordinary Day. Збірка оповідань, менш відома, ніж «Лотерея», але все одно прекрасна.
2. Caroline Graham. The Killings at Badger’s Drift. Я так люблю цю історію і Midsomer Murders взагалі! Пам’ятаю випадок з дитинства: якось «Новий канал» поплавило і вони цілий тиждень показували одне й те саме, у тому числі цей фільм (я тоді думала, що це окремий фільм, а не перша серія). Чи дивилась я його 5 чи 7 (не пам’ятаю просто, чи змінили програму на вихідні) днів підряд? Так. Надзвичайно захоплива нездорова історія, рудий ритуальний агент — моя любов навіки. Книжки я ще не всі прочитала, вони гарні, але екранізація — це найкраще, настільки все ідеально зроблене, музика, локації ❤️ Що мене у книжках розчарувало — це те, що симпатичний серіяльний сержант Трой насправді виявився неприємним гомофобом та мізогіном, який зраджує дружині та недолюблює інспектора Барнабі 😡 І як на мене, атмосфера екранізації дивним чином більш присутня у The Appeal.
3. Joy Fielding. See Jane Run. Моторошний трилер 1991 року про жінку, яка втратила пам’ять. Думаю, що автор Before I Go to Sleep надихався цією книгою.
4. Rita Mae Brown. Rubyfruit Jungle. Писала вже про цю книгу тут.
5. Ottessa Moshfegh. My Year of Rest and Relaxation. Відчуваю сильну спорідненість із героїнею, теж люблю спати 😄
6. Angie Thomas. The Hate You Give. Довго це читала з особистих причин, але повністю змогла оцінити цю книгу лише десь через пару років.
7. Shirley Jackson. Come Along With Me. Ще одна збірка, яка містить однойменний недописаний (шкода) роман та декілька оповідань.
#списки #прочитане2018

Подивилася, остання погана прочитана книжка в мене — це їбуча «Покоївка» в березні 22 року, а передостання — “One Last Stop” у листопаді 21. Щось прямо щастить 😄
Може, було ще щось недочитане, але я його не записую та не враховую (десь зо два рази кидала книжки на 80-90%, бо вибісили — це ”The Perks of Being a Wallflower” та “Appointment in Samarra”, але то було точно раніше).
(Звісно, субʼєктивно погані, так-то нормальні, просто мені не сподобалися, хоча у випадку з «Покоївкою» то обʼєктивно 😡)

Хоча передивилася цей фрагмент, Трой все ж неввічливий 😰 але в книзі ще гірший. Денніс чарівний 🖤 (в книзі він вижив, плюс книзі за це)

https://youtu.be/Bzi6ASBjX3c?si=M_shP-J4zu-rX94O

дублюю ще раз тред, прошу розголосу і реакції букком'юніті🙏
в коментарях покажу тред скріншотами для безтвіттерних

https://x.com/lapin_marinn/status/1812242134017200390?t=RAUCJwlQXGvpJwiJJeh0mQ&s=19

Ще є ось такий відомий список 1001 книги, дуже неоднозначний: з одного боку, сильно англоцентричний, з іншого, багато зовсім невідомих книг (на час створення там було щось навіть не перекладене англійською), а також є мотлох на кшталт Коельйо чи просто ретро-бульварщина. Там більше, ніж 1001, бо існує декілька редакцій. Толстоєвські, звісно, наявні у великій кількості, а Україна представлена мало.

У мене вийшло 297.

https://www.listchallenges.com/1001-books-you-must-read-2018

#списки