Я б залишила назву «Банні», бо «Зайчик» — то щось не те. Але добре, що нарешті видають 🐰🎀

До того ж, це кролик.

Капець (

Спостереження: якщо за кордоном побачити літню тітку, розмальовану, як кловн-вбивця, то це 100% росіянка.
Тим часом без згадки про гімно не обійшлося і в Маккерді: вона проходила проби на роль персонажки-росіянки. Звісно, я не буду кидати книгу через це, бо на сюжет то не впливає (от наскільки я прискіплива, але тред про коктейлі, ведмедів та рулетки — ну то таке). Взагалі хороші мемуари, не чорнушні, хоч і про страшні речі.

Дочитала!
Щось я думала, що це дебют, але виявилось, що я колись брала іншу книгу авторки та кинула, бо погано написано 😀 Ну ця вже краще (не як The Appeal, але все одно добре розважила).

Отже, це історія, оформлена як блоґ дівчини Ґотті, яка фанатіє від паранормального серіялу та намагається довести, що виконавці головних чоловічих ролей зустрічаються. Звісно, робить вона це не зовсім законними та моральними способами, але все це вивернеться в зовсім неочікуваний твіст.

Це було цікаво читати, бо тут є один з моїх улюблених прийомів, але то спойлер, а ще підіймаються теми фанатства та фікрайтерства, які не так часто висвітлюються (ну чи то мені рідко трапляються, бо отак можу згадати лише «Фанатку» Ровелл, книжку Ґолді Молдавскі про бойзбенд та ще пару підліткових книг). І під час читання виникають питання: чи треба розрізняти реальність та вигадку, чи є межа між реальними людьми та персонажами? У мене відповідь однозначна (і я взагалі гейчу фанфіки про реальних людей, бо то є фу).

Що трішки засмутило — дещо відкритий фінал, але, певно, це зачіпка для наступної частини. А оцю можна офіційно прочитати тут: https://gottiewrites.com/

#прочитане2024

Цікавий момент: в одному розділі згадується Еліс Осман (навіть аватарка в твітері справжня!), а на сторінці goodreads її відгук висить першим. Думаю, авторки дружать і це якийсь внутрішній гумор)

Бісить таке. Взагалі відчуваю себе обманутою, якщо купую книжку та відразу прочитую її, наче й не було (тому мариную покупки якнайдовше 😀), але видавати таким чином окремі оповідання та новели — це зло. Ще ок, якщо в тоненькій книжці з мʼякою палітуркою та не за такі гроші, ну або дитячі твори з ілюстраціями.

Приїхала на роботу, а учня немає, тому, щоб не дарма кататися, зʼїздила в бібліотеку та оформила собі картку. Сподіваюсь таким чином трішки зекономити (не те що я в це вірю 😀). Ну й взяла Маккерді, на вихідних хочу дочитати.

Jennette McCurdy. I’m Glad My Mom Died

Я спочатку не планувала читати цю книгу, бо: 1) не дивилася «АйКарлі» і не знаю цю акторку; 2) думала, що це буде занадто депресивно; 3) підозрювала вайб отих усіх книжок про квіти пустелі, які я не планую брати через shock value. Ну й всі читають, тому наче й не треба, може, років через 5… Але останнім часом бачила багато дуже хороших відгуків (і все ж тема дітей в мистецтві, зокрема в акторстві, мене цікавить, плюс це жіночі мемуари), ну й натрапила в бібліотеці (навіть потім картку зробила, щоб і додому позичити).

Чи був шанс у Дженнетт на нормальне дитинство? Думаю, так, якби не пасивність батька та інших дорослих. Чому соцслужби не перевіряють, як дітям живеться в родині? А умови там ок, не найгірші (не настільки погані, щоб вилучати дітей), але все одно неприйнятні, проте все можна було виправити. Деб Маккерді можна пожаліти, бо вона перенесла рак та мала явні психіатричні проблеми, але дітей шкода більше. Хлопцям ще більш-менш пощастило, що мати вкліщилася в доньку, тому їм дісталося лише проживання в захаращеному домі (діти спали на гімнастичних килимках, бо більше не було де) та спостереження за істериками, ну й одного з братів теж намагалися прилаштувати у кіно, але обійшлося легше. Також там було домашнє навчання (не те що я любила школу, але таку форму вважаю злом, бо діти просто ізольовані від суспільства) та мормонство (але то найменша шкода, бо мати не була активною вірянкою, зрештою кинула ходити до церкви та використовувала релігію лише як спосіб маніпуляції).

Про акторство Дженнетт не мріяла, мати таким чином втілювала власну мрію, якої її позбавили батьки. Та з самого початку видно (епізод з одягом), що власні погляди Дженнетт її не цікавили. І думаю, що переважна більшість таких батьків (а особливо гидотна категорія матусь з конкурсами краси) ліпить з дітей ідеальну версію себе, бо в самих не вийшло. І що в підсумку: Деб змусила дочку здобути РХП (щоб відтермінувати підлітковий період та мати можливість грати молодші ролі), десь до 16 років мила її (часто разом зі старшим братом!), влаштовувала їй принизливі інтимні огляди, на початку карʼєри навіть підтирала її після туалету. Це якась примусова інфантилізація та відмова відрізати пуповину (дівчина намагалася сепаруватися та зʼїхати до окремої квартири, але мати поїхала за нею та навіть спала в одному ліжку з нею). Окрім цього, у Дженнетт був ОКР, вона зазнавала абʼюзу від ТВ-керівника (там доволі розпливчасто говориться та вона називає його просто «Творець», але я впевнена, що це той мерзенний Шнайдер, якого звинувачують у насильстві над малолітніми акторами, просто через певні юридичні штуки поки не можна було писати прямо), згодом почала вживати алкоголь, а ще в неї були нездорові стосунки з чоловіками.

Але, незважаючи ні на що, написано все легко і з гумором (від чого стає страшніше), і були в житті Дженнетт і хороші моменти (наприклад, дружба з Мірандою, колегою по ТВ-проєкту). І хоч назва шокує, більше шокувало, що насправді дівчина любила мати та довгий час не усвідомлювала, що щось не так. Хотілося б, щоб цю книгу обовʼязково читали батьки та майбутні батьки, особливо ті, що планують зробити з дитини зірку, але й без того корисно було б усім усвідомити, що діти — це окремі особистості.

Але ж яка та мати лицемірна! Проклинати дочку через ймовірний секс (при цьому лист закінчується так: «У нас зламався холодильник, вишли гроші»), водночас народивши дітей від коханця…

#прочитане2024 #jennettemccurdy

Як же завжди бісив джаред лєто в піонєрском ґалстукє, і виявляється, що він дрочить на рашку.

Дуже рада, що будуть видавати «Кімнату Джованні», бо це прекрасна чуттєва книга, а от «Будинок на Манго-стріт» — це, на мою скромну думку, марні витрати перекладацьких та видавничих ресурсів. Але буду сподіватися, що з цієї примітивної книжечки з дитячим стилем зліплять шедевр.
Про опіумного англійця нічого не скажу, не моя сфера інтересів.

Маленька історія непрочитаної книжки або феномен Баадера-Майнгоф у дії. Буквально декілька днів тому побачила в тіктоці відео про роман, авторка якого виписала там абʼюз від свого зіркового колишнього (виведеного під іншим іменем). Цього співака (Ліама Пейна) я не знала, його групу не слухала, але книжку на всяк випадок занесла в можливі плани. І от сьогодні побачила новину, що він помер, тому книгу з планів викреслюю, бо ну якось моторошно. І сподіваюсь, дівчину не почнуть травити.

Покажу свої нещодавні книжкові покупки (насправді не зовсім, бо це мені треба було використати минулорічний подарунковий сертифікат з колишньої роботи, поки він не згорів). Це розмальовки двох британських художниць Джоанни Басфорд та Міллі Маротти (так-так, зліва — всім відомий «Чарівний сад», і це я насправді його втретє купила, бо дома лежать українська версія та листівкове видання).

В цьому гоббі я вже давно (чи то не 10 років?), маю нормальну таку колекцію, тому вважаю себе трішки експерткою (хоча, звісно, до профі-рівня далеко), і як на мене, це одне з найергономічніших та найваріативніших захоплень (але це стосується розмальовок-книжок, картини я ніколи не купувала і не хочу). Але деякі не дуже розумні видавці чомусь вживають термін «розмальовки-антистрес», це страшно бісить (і відчуваю вплив російського ринку). Звісно, антистрес теж існує, але це або дуже прості малюнки, або щось з написами типу «як же дістала ця робота!», а так я вважаю, що за ці книжки варто сідати у гарному настрої.

Насправді їх видають у категорії «розмальовки для дорослих» або просто «розмальовки» (до речі, є й дитячі гарні, наприклад, в Україні можна було придбати книжки Енн Кронхаймер про моду, фей та балет), але ще є поняття арт-терапії, воно мені більше подобається, ніж антистрес. Колись зроблю пост з найулюбленішими книжками та художниками ❤️

Випадково натрапила на пісні про вампірів-соціалістів, тепер мені потрібні такі книги 🔥

https://youtu.be/ABf0op0I-Ac?si=HWmnqmEuYOIsRQ1L

https://youtu.be/LrGyc2gXbxY?si=eDgGJVXdn3-uykle

https://youtu.be/Kqe3PKGcGkY?si=7AOZ_7UDzVieBYeH

Важливий мотив у романі — трансформація.
І ще певні моменти-натяки помітила при перечитанні, це просто скарб, а не книга, точно буду читати ще.
Ще тут багато про воду як символ.
Плюс цікавий лінгвістичний момент: якось не реєструвала у свідомості слово milieu (середовище), а тут його побачила і зрозуміла, що це ж miljö у шведській, і значить, туди воно потрапило з французької, але не зберегло написання; отак нещодавно дізналася, що à propos перетворилося на apropå. Коротше, теж до питання трансформації.