Частина друга: завдяки вестернському тіктоку раптово дізналася, що вони захоплюються українською версією вистави «Кабаре» (і взагалі дізналася про існування цієї версії, а вона якась скажено прекрасна). Думаю, що це треба знати. Я от дізналася та пораділа. І взагалі українська театральна й танцювальна культура — це щось неймовірне, причому як висока, так і комерційна.
(Звісно, ще й привабливість акторів відіграє роль, ну це нормально, бо українці обʼєктивно гарні; ну й взагалі приємно бачити фанатські едіти з українським чоловіком).

Плюс від читання Funny Story: я зрозуміла, що була несправедлива до Кейсі Макквістон, One Last Stop — це шедевр з динамічним сюжетом.
Якщо на початку FS щось відбувалося, то зараз взагалі нічого, бібліотекарка та Гаррі Стайлз гуляють, їдять та стогнуть (ну ок, стогне вона). Епізодично зʼявляються персонажі, які мають створити затишну атмосферу, але мене вони бісять, я їм не вірю. Не розумію, навіщо писати безсюжетні ромкоми на 400 сторінок, вистачило б 50.
Ще неприємна сцена: замість сексу герої вирішили порпатися в трусах один в одного, потім Гаррі Стайлзу зателефонувала сестра, і він поїхав зустрічати її в аеропорту, перед виходом за нагадуванням бібліотекарки поправивши ширинку. Я наче уважно читала, потім перечитала: там не написано, що він помив руки! Причому до цього згадувалося, що перед вечерею вони помили черешню.
Я думала, що буде багато веселої взаємодії з колишніми, але вони періодично зʼявляються в епізодах і все. Щось не знаю, не йдуть в мене сучасні ромкоми, старий чікліт був краще. Єдина надія, що в кінці трапиться щось таке, що змінить враження.

А ще фоном подивилась House of Gucci і тепер хочу почитати щось у Гейзелвуд (але точно не зараз), бо Драйвер у ролі Ґуччі нічого такий (я до того бачила з ним тільки скетч про немовля в літаку 😀)

https://youtu.be/_yyq5C4Hu8Y?si=PJbeG_555JhlXDIz

Emily Henry. Funny Story

Щось якось зовсім не funny. Початок був нормальний, це єдиний плюс. Сюжет можна було розвинути краще, але авторці було цікавіше спостерігати за двома купками холодного картопляного пюре, яких вона призначила на роль головних героїв. От краще б це була книга про їх підлих колишніх Пітера та Петру. Хз чому Майлза називають найкращим книжковим чоловіком, але щось сумно за читачок, якщо з одного боку даркові садисти-ґвалтівники, з іншого — ганчірковий стоунер в капцях. Дафна просто занудна та місцями крінжова, тому це гарна пара, але мені нудно таке читати. Це, ймовірно, мало бути зображення здорових прісних стосунків, але насправді нічого здорового там не було, герої кинулися один на одного з розпачу, при цьому весь час страждаючи через колишніх. А те, що після першої ночі з Дафною Майлз, гублячи капці, побіг допомагати Петрі з переїздом, характеризує його не як хорошого хлопця.

Я думала, що це буде ромком, але тут ані ром, ані ком. Хімії немає, навіть динаміки типу «від друзів до коханців» (яку я не люблю) немає. Гумору мало, запамʼятала тільки сцену, як Дафна застрягла в весільній сукні. Думаю, що протистояння з колишніми врятувало б ситуацію, але вони зʼявлялися лише для того, щоб виправдати поцілунок між ГГ чи ще щось таке. І майже вся книга — це тухла взаємодія між двома людьми, про роботу чи інші побічні лінії було замало. З персонажів найбільше симпатії викликав батько Дафни, який жив своє найкраще життя, поки дочка пестила свої дитячі образи. Проблеми в Майлза та Дафни взагалі якісь надумані та дрібні (так, знецінюю і мені плювати; якщо книга позбавлена яскравих нереалістичних моментів, бо читачів треба нагодувати наближеними до реальності героями, то дайте їм і побільше проблем з реальності, а то лежать в цукровій ваті та ображаються, ображаються, що їх недолюбили).

Сподівалась на якийсь сумний твіст в фіналі, але герої купили будинок і я трішки луснула від заздрощів.

Не знаю, чи буду читати щось ще в Емілі Генрі, але найближчим часом настрою немає. Бачила, що це не найкраща її книга, але щось все одно є сумніви. Happy Place читати точно не буду, бо там теж вживають заборонені речовини.

#прочитане2024 #emilyhenry #funnystory

Почитаю тепер urban fantasy нульових, бо це веселіше і написано в минулому часі.

Patricia Briggs. Moon Called (Mercy Thompson #1)

Незважаючи на певні треш-моменти, про які я напишу нижче, книга мені сподобалась, думаю читати серію далі (навіть візуально вона така приємна, незвичний зараз кишеньковий формат та страшненька ретро-обкладинка). Це паранормальний роман (все ж не зовсім урбан-фентезі) про жінку-скінвокерку Мерседес, яка займається ремонтом автомобілів та має купу всіляких цікавих знайомих — тут і вовкулаки, і вампіри, і гобліни. Хоча, якщо чесно, вовкулаки мені не зовсім цікаві, і якби я знала, що вони тут відіграють ключову роль, то не бралася би за цю книгу. Але вона дуже динамічна, є гумор, і так, написана в минулому часі (хоча я щось погортала свої новинки та не знайшла нічого в теперішньому часі, що за магія?), і основна увага приділяється детективному сюжету (хоча розвʼязка не дуже цікава, але то таке), сцен 18+ немає. Є щось схоже на любовний трикутник, але пережити можна.

Тепер про мінуси (їх не так багато і в цілому не заважали, але розпишу докладно). По-перше, вовкулацька тема мені субʼєктивно не подобається, якесь воно зоофільське. До того ж, бісить вся ця система з альфами та домінантами, тхне бдсмом. По-друге, є сексистські моменти, в першу чергу, повʼязані з цією ж системою, і Мерсі це усвідомлює та вони їй не подобаються. Але є й більш несвідомі моменти, типу «я жінка, тому фізично слабша», «він не здивувався, що я працюю в автомайстерні» або те, що Мерсі не дружить з жінками. По-третє, якось не в касу релігійні моменти, особливо з урахуванням того, що Мерсі наполовину корінна американка. Виглядає так, що авторці обовʼязково треба висловити свої погляди, ну але не знаю, як на мене, тема тоді вибрана невдало, у вампірів це виглядало би органічніше.

До слова, про вампірів: одна персонажка явно написана за мотивами Друзілли (і «Баффі» на початку згадується), ну це не мінус.

Ледь не забула: одна з епізодичних персонажок — російська відьма, хоча прізвище Вишневецька не те щоб російське…

Але повторюся, що, незважаючи на мінуси, читати було весело, і мені легше співчувати реальним життєвим проблемам типу «як позбутися вовкулачого трупу», ніж умовному саллірунічному ниттю.

#прочитане2024 #mooncalled #patriciabriggs #mercythompson

Я про це пошкодую 😄 або ні.