Як уявляли Колос родоський?

Це величезна статуя грецького бога Сонця Геліоса, споруджена між 292 та 280 роками до н. е. на вході до гавані острова Родос. Статуя вважалася одним із Семи Чудес Античного Світу.

Подумалось, що вже в часи, які ми вважаємо сивою давниною, залишки Колоса вже вважались оповитими таємницями сивою давниною)

Згідно з Плінієм Старшим, як він згадує у «Природничій історії», статуя була заввишки 70 ліктів — від 32 до 33 м. Пальці її рук були такі великі, що обхопити навіть один могли хіба що кілька людей. Страбон, близький сучасник Плінія, також писав про статую у своїй «Географії». Проте обидва автори жили за два століття після зруйнування Колоса і могли судити про нього лише з залишків.

Частини бронзового тіла бога Сонця протягом сторіч покоїлися на землі, породжуючи різні легенди. В 654 році н. е. арабський намісник, який правив на острові, продав уцілілі частини бронзового облицювання статуї до Сирії. Для їх перевезення було потрібно 900 верблюдів. Італійський паломник Ніколас де Мартоні, який відвідав Родос між 1394 і 1395 роками, записав місцеву розповідь про Колоса: «У стародавні часи було велике диво, гігантський ідол, настільки величний, що, як кажуть, він однією ногою стояв на пристані, де тепер церква святого Миколая, а другою - на кінці іншої пристані, де вітряні млини». Імовірно, що саме звідси походить поширене уявлення начебто Колос стояв, розставивши ноги, а між ними пропливали кораблі. В районі 1464-1467 років хрестоносці збудували на місці церкви святого Миколая форт, у конструкції якого знаходиться кам'яна основа Колоса.

🐒Посібник з полювання на мавп

Ацтеки і майя, дуже уважно спостерігали навколишній світ, в тому числі і за мавпами - істотами, що мають священні асоціації як для ацтеків, так і для майя. Невипадково, в обох цивілізацій один із знаків дня був Мавпа.

У Флорентійському кодексі можна знайти... та чого там тільки нема. Ось навіть захоплюючий опис того, як ацтеки ловили молодих диких мавп на попкорн.

«Розводиться велике багаття. Початки або зерна кукурудзи кладуть по краю, і у вогнище закопують дуже великий [чорний камінь] какалотетль [cacalotetl]. І мисливці ховаються у укриттях. мавпи, де б вони не були, відчувають запах вогню, диму і кукурудзи. Тоді вони приходять; вони несуть своїх дитинчат на спинах; вони сідають навколо вогню.
Вони починають грітися; качани кукурудзи починають смажитися, [і] вони їдять смажену кукурудзу. Вони ходять [навколо багаття], доки гріються; вони передають одне одному своїх дітей, щоб зігріти їх. І коли камінь какалотетль нагрівається (бо він ніяк не може виносити вогню), він тріскається, лопається, вибухає, наче рушничний залп. І вугілля, попіл розлітаються всюди; вугілля розлітається у всіх мавп; попіл потрапляє їм у вічі. Тому вони тікають, тікають, ніби хтось їх переслідує. Вони швидко відкидають у бік своїх дитинчат. ... Тому мисливці швидко хапають [дитинчат] і швидко забирають молодих мавп. Пізніше їх вирощують та приручають».

Тож наступного разу, коли поїду до Мезоамерики і піду на мавп, врахую індіанську техніку😄