20 грудня — 51 рік від дня народження Василя Сліпака. Видатний оперний співак, соліст Паризької опери, який прожив у Франції 19 років і мав світове визнання. І водночас — свідомий українець, який не відмежувався від війни.

З початком російської агресії він допомагав як волонтер, а згодом зробив принциповий вибір — пішов на фронт у складі Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор». Позивний — «Міф». 29 червня 2016 року загинув від кулі снайпера під час виконання бойового завдання.

Він свідомо відмовився від комфортного життя заради боротьби за Україну. Це не романтика — це відповідальність. Василь Сліпак — еталон громадянської зрілості й національної гідності.

Вічна пам’ять Герою.

Сьогодні на Україну тиснуть з усіх боків: партнери все гучніше натякають на «болючі компроміси», а всередині країни посилюються розмови про вибори замість перемоги.

Сили оборони — той запобіжник, який не дозволяє державним інституціям похитнутися під зовнішнім тиском і перетворити Україну на розмінну монету у світових торгах.

Наша боротьба зараз — це захист українських національних інтересів, хоч би якими були політичні вітри.
Ми воювали, воюємо і будемо воювати до повної перемоги. З вірою в Бога, Націю і Перемогу.

Україна понад усе!

Підтримайте «Правий сектор».

Monobank 🫙
https://send.monobank.ua/jar/hVtT4HuXk
5375 4112 2248 5844

Privat24 ✉️
https://www.privat24.ua/send/d5477
5168 7521 0732 1476

PayPуal: pylypasandriy@gmail.com

ЧИН БІЛАСА І ДАНИЛИШИНА

У 1932 році бойовики ОУН Василь Білас і Дмитро Данилишин свідомо пішли на збройну акцію проти польської окупаційної влади — експропріацію коштів у поштовому уряді в Городку. Метою було здобуття ресурсів для підпільної боротьби та демонстрація того, що український рух не зламаний і здатний до дії.

Акція завершилася збройним зіткненням. Загинули польські урядовці, учасників захопили. Далі — показовий суд і смертний вирок. Польська держава прагнула не справедливості, а залякування: процес мав стати публічним уроком для всіх, хто насмілиться чинити спротив.

Білас і Данилишин вирок прийняли свідомо. Перед стратою підтвердили вірність ідеї незалежної України. 23 грудня 1932 року їх повісили у львівській тюрмі «Бригідки».

Розрахунок окупаційної влади провалився. Страта не зламала рух — вона стала чинником його радикалізації та мобілізації. Імена Біласa і Данилишина перетворилися на символ жертовної дії, а їхній чин — на моральний орієнтир для наступних поколінь підпільників і повстанців.

Христос рождається! Славімо Його!

Правий сектор щиро вітає всіх українців із Різдвом Христовим — святом світла, надії та духовної сили. Нехай народження Спасителя зміцнить нашу віру, додасть мужності серцям і єдності всьому українському народові. Бажаємо вашим родинам миру, злагоди, тепла та Божого благословення, а Україні — справедливої перемоги й світлого майбутнього.

З Різдвом Христовим!

Сьогодні йому мало би виповнитися 31.

26 грудня 1994 року в Полтаві народився Святослав Горбенко («Скельд») — боєць Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор», кіборг, Герой України (посмертно).

Святослав змалку вирізнявся принциповістю, загостреним відчуттям справедливості та чіткою національною позицією. Активний, ідейний, свідомий — він не шукав компромісів там, де йшлося про честь і свободу. З початком російської агресії добровільно пішов на фронт, обравши найважчі ділянки оборони.

У 19 років він став одним із захисників Донецького аеропорту — символу незламності українського війська. Загинув, виконуючи бойове завдання, до кінця залишаючись вірним присязі й побратимам.

Коротке життя. Чіткий вибір. Висока ціна свободи.

Вічна слава Герою.

Сама назва нашої військово-політичної структури — Національно-визвольний рух «Правий сектор» — чітко окреслює наше актуальне завдання: визволення українського народу від зовнішньої та внутрішньої окупації. Мета Руху — встановлення й розбудова Української Самостійної Соборної Держави, тобто української національної держави. Завдання масштабні й потребують осмисленого, системного підходу.

Зовнішній ворог очевидний. Українські землі перебувають під контролем російсько-терористичних сил. Активна частина українського суспільства все робить для витіснення загарбника. Однак цього недостатньо.

Є сили, які перетворили державу на бізнес. Сили, яким вигідна безідейна, нічийна держава.

У процесі збагачення й грабунку не виникає потреби в національній ідеї. Тим більше — в єдиній національній стратегії. Відсутня реальна залученість широких верств суспільства до державної системи, немає адекватних повноважень громад на місцях. Єдине, що псевдоеліта пропонує підневільним, — періодично поставити відмітку в бюлетені. Не сформувалося природне явище вищої влади — еліти з державницьким мисленням, яка стоїть над бізнесом, над класами й верствами та забезпечує між ними здоровий баланс. Ніхто серйозно не дбає про збереження самобутнього обличчя Батьківщини, яке завжди визначала титульна нація — українці. Нас стає менше через вимирання й еміграцію, а порожнечу заповнюють неукраїнці. Зате стабільно присутні корупція, зв’язки з криміналітетом, відсутність власної національної позиції з ключових питань. Ці «традиції» влади плавно переходять від одного покоління політиканів до іншого, а встановлені правила це мовчазно дозволяють.

В очах обивателя негаразди в Україні — наслідок діяльності чергового президента. Частка правди в цьому є. Але старий президент іде — новий швидко стає об’єктом ненависті. Лише небагато громадян, не схильних до політичної амнезії, ставлять інше питання: що насправді відбувається за лаштунками політикуму? Чому настільки різні «еліти» діють однаково?

Чому кожен українець доброї волі, який мав досвід роботи в парламенті, поліції чи інших державних інституціях, скаже: «Хоч святого туди постав — згниє» або «Чесні там не витримують — їх просто вичавлюють»?

Отже, на всіх рівнях простежується одна тенденція: актори змінюються, антиукраїнські ролі залишаються. Це система.

Націоналісти дають цьому явищу чітке визначення — режим внутрішньої окупації.

«Внутрішня окупація — це така форма поневолення, коли народ опиняється під зловорожою владою не іноземних загарбників, а внутрішніх антинародних та антинаціональних сил, які зводять до мінімуму політичні права корінної нації, захоплюють і використовують у власних інтересах державний механізм, фінансову сферу, економіку й інформаційний простір, намагаються штучно ділити, деморалізувати, денаціоналізувати і нищити націю, щоб унеможливити її згуртування під прапором власної національної ідеї, визвольну боротьбу та національне державотворення» (Василь Іванишин).

Цей режим проріс на уламках СССР, закладений радянською партійно-державною номенклатурою. Він сформувався в хаосі «прихватизації» 1990-х, коли зміцніли зв’язки кримінального капіталу з владою. Колоніальну сутність системи довершила її гнучкість щодо зовнішніх центрів впливу. Наслідок очевидний: державний апарат працює на потреби корупціонерів-грабіжників, а країна закріпилася на світовій периферії.

Рух «Правий сектор», орієнтуючись на найширші верстви суспільства, ставить за мету демонтаж механізмів внутрішньої окупації. Без загальнонародного усвідомлення комплексу проблем, без чіткої ідентифікації ворога цього не досягти. А отже, неможливо збудувати якісно інший порядок.

Цей текст — спроба боротьби з політичною амнезією. Спроба мобілізувати народ не проти окремих правителів, а проти сформованого стану речей.

Мета — не перелічити всі злочини проти України й не складати досьє на суб’єктів режиму внутрішньої окупації, а пояснити принципи його становлення та саморегуляції.

Ми прагнемо одужання держави. А для лікування потрібен точний діагноз.

Бандера — злочинець?!

Проросійський політик із Кракова Якуб Клімас відвідав Львів і записав відео біля пам’ятника Степану Бандері. Клімас — член партії «Нова надія», що входить до антиукраїнської й антиєвропейської проросійської коаліції «Конфедерація». По суті, це середовище українофобів, які системно транслюють російські наративи.

Логіка проста і примітивна. Для маніпуляцій та підміни фактів: Бандера — «злочинець», УПА — «злочинці», увесь національно-визвольний рух — «злочин». Далі — більше: українська державність як така оголошується історичною помилкою. Для України ж Степан Андрійович — символ радикального спротиву, що виник як відповідь на асиміляцію, репресії, втрату державності й системну ворожість до українців. Персоніфікація складного історичного процесу в одній постаті дозволяє не говорити про власну жорстку політику, уникати відповідальності за злочини проти українців і їхніх земель. А потім — зручно кинути ярлик: «злочинець». Абсурд.

Подвійні стандарти очевидні. Засуджуючи Бандеру, дехто воліє мовчати про пацифікацію, осадництво, заборону української мови, репресії проти інтелігенції та духовенства, полонізацію, відмову українцям Галичини й Волині в праві на самовизначення, каральні дії Армії Крайової та операцію «Вісла». Державне насильство легітимізується, а самозахист українців криміналізується. Це жорсткий і цинічний політичний підхід.

Окрема тема — культ «львівських орлят» і сакралізація Армії Крайової. В польській історіографії «Orlęta Lwowskie» романтизують як героїв оборони Львова у 1918–1919 роках. Для українців це учасники збройного захоплення міста — центру українського політичного й духовного життя, столиці ЗУНР. Цей міф використовується для легітимізації польського контролю над Західною Україною, витісняючи факт боротьби українців за власну державу. Те, що для одних — героїка, для інших — втрата і поразка.

Армія Крайова та міжвоєнна польська влада часто заперечували саме право українців на існування як нації на своїй землі. Збройні дії супроводжувалися насильством проти цивільних, а будь-який опір розглядався виключно як об’єкт силового знищення. Політичного рішення не пропонувалося — лише сила.

Тим, хто сьогодні маніпулює історією й звинувачує УПА та Бандеру, варто почати з вивчення власної міжвоєнної політики й визнання помилок щодо українського питання. Ми не вимагаємо повалення пам’ятників Пілсудському чи Дмовському, як і не нав’язуємо вам оцінки Ярузельського, Бєрута, Бермана чи Мінца. Не перетворюйте історію на зброю політичної кон’юнктури. Вона має бути простором спільного осмислення й руху вперед — як партнерів у боротьбі проти Москви. Бо якщо впаде Україна — наступною буде Польща, а за нею вся Європа.

Керівник Політичної партії Правий Сектор /Львівщина Юрій Череватий

ЗГАДАЄМО

Андрій Витвицький (друг «Спікер») — доброволець «Правого сектора», учасник Революції Гідності, батько маленької донечки. Сьогодні йому мало б виповнитися 38 років.

16 січня 2018 року «Спікер» загинув у промзоні Авдіївки від розриву ворожої міни.

Він належав до тих націоналістів, які доводять відданість Україні не словами, а чином. Людина Ідеї та Честі. Жив боротьбою і загинув Героєм.

Вічна пам’ять і слава.

"Правий сектор" вітає українців з Новим роком.

Ми входимо у нього в умовах боротьби, відповідальності й важких випробувань — з твердою вірою в силу української нації та неминучість Перемоги.

Рік, що минає, показав: лише воля, дисципліна й вірність ідеї роблять нас сильними. Ми пам’ятаємо полеглих побратимів, шануємо тих, хто сьогодні тримає стрій, і не маємо права на слабкість чи зраду. Нехай Новий рік стане роком утвердження справедливості, національної гідності та визволення української землі.

Сила — в єдності. Майбутнє — за тими, хто бореться.

Слава Україні!

Провідник Української Нації

1 січня 1909 року в селі Старий Угринів на Івано-Франківщині народився Степан Бандера — український політичний діяч, провідник Організації українських націоналістів.

Вихований у родині греко-католицького священника, з юних років був залучений до визвольного руху. У міжвоєнний період став одним із ключових діячів ОУН, організовував підпільну боротьбу проти польської окупаційної влади. За це був заарештований і засуджений до смертної кари, згодом заміненої на довічне ув’язнення. Майже п’ять років провів у польських тюрмах.

У роки Другої світової війни очолив революційне крило ОУН. Бандеру ув’язнили в концтаборі Заксенгаузен. Після війни він перебував в еміграції, продовжуючи політичну боротьбу.

15 жовтня 1959 року Степан Бандера був убитий агентом КДБ у Мюнхені.

Усе життя Степан Бандера присвятив боротьбі за самостійну Україну. У день його народження варто пам’ятати не лише символ, а шлях безкомпромісної боротьби, що формував українську державницьку ідею.

"Правий сектор" міста Суми провів марш до дня народження Степана Бандери!

Провіднику української Нації тричі:
Слава!
Слава!
Слава!

Пам’яті Едуарда Лободи, «Фугаса»

2 січня — день народження Едуарда Лободи (1994–2019), добровольця ДУК «Правий сектор», ОТГ «Сапсан». Розвідник, сапер, інструктор. Людина честі й дії, яка не стояла осторонь — ні на Майдані, ні на війні.

3 липня 2019 року поблизу Мар’їнки Едуард прийняв на себе вибух ворожого пристрою, врятувавши побратимів. Помер від поранень наступного дня. Йому було 25.

Його вибір і чин — назавжди.
Герою Української Нації — Слава!

Окрім репарацій

НЕОБХІДНО ПОВЕРНУТИ КУЛЬТУРНУ СПАДЩИНУ, ВКРАДЕНУ МОСКОВІЄЮ

Як відомо, під час трагічних подій ХХ ст. і 300-літнього перебування України в складі Російської Імперії і СРСР, багато культурних цінностей було фактично вкрадено у нашого народу. Ще ціла низка цінностей була викрадена кримінальними елементами з метою продажу на світовому ринку. Одним із головних завдань МЗС, МВС, СБУ та інших міністерств і відомств країни є повернення втраченого.

Але не тільки матеріальні цінності повинні бути поверненими. Російська імперія, СРСР, а в подальшому і Російська Федерація присвоїли собі нашу історію і експлуатують наші історичні надбання як у власній пропаганді, так і на світовій арені, при цьому не маючи нічого спільного з нашою історією і принижуючи власне нашу роль. Не слід забувати, що абсолютно помилкові погляди відносно України існують і в інших країн, наприклад, Польщі. Відновлення історичної справедливості можливо є найбільш першорядним завданням.

До початку розвалу СРСР українські НДІ мали величезну кількість напрацювань, ноу-хау, захищених як мінімум авторськими свідоцтвами (патентами). Дані винаходи належать як окремим українським громадянам (чи їхнім нащадкам), так і українській державі (у залежності від форми оформленого захисту інтелектуальної власності). Після отримання незалежності, у період нестабільності, інтелектуальна власність була вкраденою і проданою закордонним компаніям. Україна є зобов’язаною провести інвентаризацію і вимагати ліцензійних відрахувань як на свою користь, так і на користь українських учених і винахідників (чи їхніх нащадків) за умови, що вони є громадянами України.

З Програми Національного визволення та державотворення

#правий_сектор #правийсектор #програма #культурна_спадщина

5 січня 1923 року народився Мирослав Симчич — сотник УПА, командир, відомий під псевдонімом «Кривоніс». Одна з найяскравіших і найпослідовніших постатей українського визвольного руху ХХ століття.

До лав УПА він вступив у 1943 році. За короткий час став одним із найрезультативніших командирів. За плечима — понад 40 боїв без жодної поразки. Кульмінацією його бойового шляху стала операція біля Космача у січні 1945 року, де підрозділи УПА розгромили НКВД.

Після війни Мирослава Симчича заарештували. Він провів у радянських таборах понад 32 роки — один із найдовших термінів ув’язнення серед вояків УПА. Табори не зламали ні його переконань, ні його позиції. Він вижив і дочекався часу, коли правда почала повертатися.

У 2017 році суди офіційно визнали його засудження незаконним. У 2022 році Мирослав Симчич отримав звання Героя України.

Його життя — це відповідь на питання про ціну свободи. Без компромісів. Без каяття перед окупантом. Приклад незламності для тих, хто воює за Україну сьогодні.