Тримайтеся міцніше, не спіткніться, стійте на зло! Двері ночі такі темні й жахливі. Порвалось вітрило? Що ж, бери весло. Не врятуємося, якщо самі того не захочемо. Ставні розуму розбиті на друзки. Так все одно! Навіщо дивитися на своє відображення? Не затуляйте наскрізні щілини. Не думайте про самотність. Не думайте, що Він не прийде. Або ж тоді сидіть й чекайте із завзяттям божевільних, що вслухаються у фонову тишу. Цього вечора немов сірник у картонних палатах. Цього вечора не бачиш вороття. Цього вечора, обтяженого тягарем років, раптом спалахує: мабуть, вже й не існує я. Перемістилося кудись, де ти не ти, а свідомість не вона. І всі навколо інші. Дуже хочеться Місяця, а тут усюди лише одні криві трапеції та чорні викривлені квадрати.