Meanwhile the world goes on

Сьогодні сніг вже зовсім незграбний, не намагається нічого приховати, лише осідає у спогадах, що зі щирим нерозумінням будуть розгортатися роки через два. Та й Дніпро вже не соромиться глевкого танцю власної чорноти. Значить вже скоро. Серед різноманіття інтонацій часу, це "скоро" посідає особливе місце. Воно сухіше за наждачну темпоральність, з якою доводиться нагадувати собі про існування птахів. Водночас, воно не позбавлене в'язкості липких моментів дружнього сміху. Нехай небо не стає ближче, але рух хмар свідчить про підвищення ставок. А отже, вітер знову схилятиметься під жалістю вежі, що береже ключі до всіх слів. Нехай поки жодне слово не було відкрите, дрібні натяки мінливості часу підтримують віру в тепло весни