Meanwhile the world goes on

Сьогодні сніг вже зовсім незграбний, не намагається нічого приховати, лише осідає у спогадах, що зі щирим нерозумінням будуть розгортатися роки через два. Та й Дніпро вже не соромиться глевкого танцю власної чорноти. Значить вже скоро. Серед різноманіття інтонацій часу, це "скоро" посідає особливе місце. Воно сухіше за наждачну темпоральність, з якою доводиться нагадувати собі про існування птахів. Водночас, воно не позбавлене в'язкості липких моментів дружнього сміху. Нехай небо не стає ближче, але рух хмар свідчить про підвищення ставок. А отже, вітер знову схилятиметься під жалістю вежі, що береже ключі до всіх слів. Нехай поки жодне слово не було відкрите, дрібні натяки мінливості часу підтримують віру в тепло весни

Завжди радію коли громадський транспорт прибуває одразу як підходжу. Значить все відбувається як має бути, я у гармонії з потоком світових випадковостей. А от коли чергова маршрутка проїзжає повз, чи тролейбус припиняє існування за зупинку до моєї, містолінії ніби підказують, що десь час було розподілено невдало. Можливо варто було затриматись трохи довше, можливо піти трохи раніше. Тоді, пройтися зайву зупинку пішки, копирсаючись у надлишках і нестачі питань, допомагає задобрити покровителів "Києва цифрового", й на шляху з'являється рятівний автобус з вимкненим трекером

by mandi_bul