Одним словом, Молдова...

Нещодавній приїзд Маї Санду до України та запровадження Молдовою антиросійських санкцій вказують на цілком визначену позицію наших сусідів. Дійсно, попри певні розбіжності всередині країни, уряд гостро реагує на події навколо республіки. За останні тридцять років молдовське суспільство відчуло на собі суттєві економічні та соціальні негаразди, придністровську війну та заморозку конфлікту, що призвело до довготривалої політичної кризи, проте еволюційним шляхом Молдова прийшла до рішучих змін, реформ і стабілізації. Для українців особливо важлива участь Кишиневу в російсько-українській війні, як головного союзника у регіоні, котрий готовий повертати своє, визнаючи проєкт "руского міра" зоною російської окупації.

Молдова - маленька бідна країна, проте дуже амбітна, з цікавою культурою та схожою до нашої історією. Не дивно, що проблеми ми маємо подібні: сумнівна боротьба з корупцією, ностальгуюча за дешевим морозивом частина громадськості, гібридний внутрішній вплив з боку росії тощо. Проте на відміну від України, комуністичні рухи в Молдові мали суттєвий вплив на політику країни: якщо за результатами парламентських виборів 1998-го року за Партію комуністів Республіки Молдови проголосувало 30% виборців, то на дострокових парламентських виборах 2001-го ПКРМ отримала вже 50,07% голосів, що призвело до зміни президента. Цікава аналогія у тому, що ставленик лівих радикалів вже під час правління вирішив відмовитись від соціалістичного курсу і приєднання до Союзу білорусі і росії, як у свої часи Янукович не став підписувати Асоціацію з ЄС, тобто ситуації протилежні за значенням, але однакові за суттю. На довгий час саме цей крок визначив рух демократизації Молдови, хоч і з потужним заграванням із євразійським сусідом. Але у 2016 році з перевагою у декілька відсотків до влади приходить рішучий проросійський громадський діяч Ігор Додон, заявляючи про федералізацію, скасування курсу на євроінтеграцію та те, що Крим - російський. Такі необережні слова новоявленого "лідера нації" призвели до дипломатичного скандалу і вибачень з молдовського боку, а сам президент згодом "пояснив": мовляв, він лише мав на увазі те, під чиєю владою півострів перебуває фактично. Не дивно, що вже 2020-го року на чергових виборах перемагає проєвропейська і перспективна Мая Санду, котра рішуче реформує країну, зокрема, борючись з російським економічним та інформаційним впливом.

З початком повномасштабного вторгнення Молдова остаточно вирішила, який шлях їй обрати, орієнтуючись на приклад України, як держави, що також має радянське колоніальне минуле та штучний внутрішній конфлікт на підставі мовного та етнічного утисків за участі проросійських сепаратистів, але вирішила рухатися далі. Так, Молдова робила помилки, багато помилок, але важливо, що зараз вона прагне змін і європейська спільнота підтримала це, надавши їй статус кандидата в ЄС. Повертаючись до вищезгаданих антиросійських санкцій, вони мають скоріше символічне значення політичного тиску, адже у будь-якому разі сама Молдова постраждає від них більше, ніж, власне, росія, проте в цій історії важливішу роль відіграє факт дій Кишиневу на противагу кремля. Кишинів вирішив реагувати, вирішив продовжувати євроінтеграцію, вирішив надавати підтримку українцям. Контраверсійною буде теза, наче у Молдови немає вибору, так як в разі нашого програшу - Бессарабія наступна. Частково це так і є, але якби Молдова не бажала змін сама, то умовний "Союз білорусі і росії" влаштував би більшість населення, яке ще двадцять років тому свідомо голосувала за комуністів.

Переглядаючи контекст подій, можна сказати, що для Молдови українське суспільство стало надихаючим імпульсом, ідейним прикладом. Але водночас варто розуміти, що це зовсім інша країна зі своєю політикою та своїми амбіціями, що не заважає нам співпрацювати, радше навпаки. Молдова - неідеальна, має багато проблем та хитких ланок, проте вона хоче змінюватись і ми можемо в цьому їй допомогти. Разом простіше, чи не так?

Арсеній Войтенко, дописувач «Зони відповідальності». Підтримати «ЗВ»

Уряд Німеччини отримав від Канади позитивну відповідь на прохання розблокувати постачання турбіни для «Північного потоку-1», що уможливить транзит російського газу. Насправді ця залежність сягає корінням питань історичної пам’яті про Другу світову війну. Як цей випадок вчить нас, українців, що насправді росіянам варто прищеплювати не почуття провини, а саме відповідальності за скоєне? І на ґрунті чого артикулювати потужний національний міф сьогодні, під час екзистенційної боротьби за Незалежність? Розбираймося у сьогоднішній статті.

https://telegra.ph/Balansuvannya-mіzh-amnezіyeyu-ta-provinoyu--urok-vіd-nacіonalnoi-pamyatі-07-12

P.s: Скучили за статтями від співголовредів? Чи просто сподобався крайній допис? Будемо раді, якщо ви відзначите нашу працю донатом або станете нашим патроном й створите передумови до ще більших стрибків у якості та кількості контенту. Підтримати «ЗВ»

Вже майже рік в Європі бушує енергетична криза. Не в останню чергу вона була спричинена зусиллями російської дипломатії та Газпрому. Про те, як країни Європи поставили себе у таке положення ми поговорили у минулому відео.

Сьогодні, як і обіцяли, друга частина. Як європейська газова залежність розв'язала руки росіянам? Як Європі розірвати газові стосунки з Кремлем?

Приємного перегляду!

Наскільки глибоко ми розуміємо підлу нейтральну позицію Індії? Чи знаємо усе, аби зробити висновок, що вона Україні не найкращий друг? Рекомендуємо задати собі ці питання двічі: перед і після прочитання статті Антона Школового.

https://telegra.ph/Umirotvorennya-ta-nejtral%D1%96tet-%D0%86nd%D1%96i-07-22

Друзі, до нас доходять чутки, що ви губите наші статті у стрічці в телеграмі. Це пов'язано з тим, що ми випускаємо контент раз на тиждень, а у більшості з вас, окрім «Зони відповідальністі», ще достолиха каналів.

Маємо для вас рішення: увімкнути сповіщення. Сповіщення будуть приходити приблизно раз чи два рази на тиждень, і ви не будете пропускати жодної краплі нашого контенту. До речі, вихід нової статті наближається.

P.s: Ми не пишемо про росіян, бо про цей бруд землі сенсу писати нема. Тільки вбивати.

Наші українські воїни володіють неймовірно проникливим світоглядом, який породжує дуже меткі думки. Однією з таких думок зі мною поділилися двоє військових у потязі. На питання що вони думають про білорусів, мені відповіли так само як казав Джокер у «Темному лицарі»: «all it takes is a little push» (все що тобі потрібно — легенько підштовхнути). Я сприйняв це як якусь метафору чи троп, але виявилося, що вони мали на увазі прямо: білорусів потрібно підштовхнути звільняти Білорусь. Певен, що на цьому ваше ставлення до білорусів не закінчилося, тому запрошую розглянути детальніше у статті.

https://telegra.ph/a-little-push-08-02

​​Життєвий шлях князя Федора Острозького: переплетіння українських та чеських історичних стежок

Бачення українських історичних процесів як таких, що є відірваними від історії Європи, загалом не нове — воно є наслідком радянської окупації, під час якої освіта була поставлена на службу партапарату й історичні знання подавались лише в контексті близькості України до росії. Залишки цього напівсвідомого самоприниження пережили СРСР і живуть досі в головах наших громадян. Однак реальність є протилежною: європейський історичний поступ неможливо уявити без української участі, варто лиш зазирнути далі, ніж у підручник історії 10 класу.

Як приклад можна навести представника одного з найславетніших родів України-Руси — Федора (або, як його називають в чеських джерелах, Фридерика) Острозького. Не дивлячись на шляхетське походження, життєвий шлях Федора не можна назвати заможним чи спокійним. Скоріше навпаки: руський князь обрав шлях боїв, інтриг і походів та перебував в епіцентрі подій, які визначали хід європейської історії на сотні років вперед.

Про життя князя до початку його чеських пригод невідомо практично нічого, окрім того, що народився він в Острозі й батько його також був Федором. Хоча існують теорії, що у життєпис «Федора з Острога» насправді входить біографія 2-3 людей з таким ім’ям, заперечити чи підтвердити їх наразі не вдалося через недостатню кількість джерел.

Фридерик із Острога прибув у Чехію на початку 1420-х років як соратник Жигимонта Корибутовича — племінника князя Вітовта й одного з очільників таборитської течії гуситів (прихильників докорінної реформації католицької церкви). Історики припускають, що Острозький разом із ним знаходився на легендарному Констанцькому соборі і був свідком процесу над Яном Гусом, адже в описі процесу згадується «руський князь із Острога». Загалом на Констанцькому соборі вирішувалася не тільки доля вождя гуситів: обговорювалася плеяда політичних питань, розглядалися претензії, велися дискусії щодо подолання «великого розколу» у католицькій церкві. Окрім вже згаданих Жигимонта та Фридерика, на собор приїхала повноцінна делегація ВКЛ на чолі з київським митрополитом. Тож цілком можливо, що Федір, хоч формально, й був у складі литовської делегації, відстоював там і свої особисті інтереси. Відомо також, що він приймав участь у бою з хрестоносцями-католиками у битві при Усті-над-Лабем у складі військ Корибутовича, що підтримували гуситів.

Згодом, у 1428 році, руський князь-кондотьєр міняє сторону й переходить до табору католиків: у королівському реєстрі за цей рік сказано про володіння Острозького над Веселі-над-Моравою, яке міг передати йому тільки угорський король. Та князь і не думав осісти й почати вести спокійне життя! У листопаді 1429 він напав на гуситський гарнізон в Угерському Броді, який врятувався лише завдяки своєчасній допомозі моравських гуситів на чолі з Яном Товачовським. Потім він з'явився у Братиславі у свиті угорського короля. Відомо, що 6 січня 1430 князь був присутній при конфірмації однієї з грамот Сигізмунда І.

Та й це ще не все! 3 роки по тому невгамовний Фридерик з’являється в Словаччині, але вже як командир таборитського гарнізону міста Жиліна: невідомо, яким чином він примудрився знов зійтись із таборитами, але можна припустити, що на цей раз князь нарешті визначився з пріоритетами і сторін не міняв, адже більше його ім’я, окрім побічних згадок, в архівах не виринає.

Загалом, як можна зрозуміти, Федір Острозький не був аж надто принциповою людиною чи поборником певних ідеалів. Не дивлячись на це, сама лиш його постать доводить нам, що українці аж ніяк не вікували на «околицях історії», як це часто здається нашому меншовартісному брату. Приклад князя — один із багатьох, і його доля переплітається з плеядою інших, не менш цікавих і визначних осіб, що творили світову історію. Хотілося б, щоб нашому суспільству були більш відомі їх імена, адже лиш усвідомлення власної значущості може позбавити нашу націю від хвороби меншовартості й провінціалізму.

Михайло Швид, нерегулярний дописувач «Зони відповідальності».

Малюнок художника Дмитра Капустяна.

P.S.: Давно не бачили у стрічці статей улюбленого автора? З вашою підтримкою наші дописи стають ще більш якісними та сповненими унікальних думок та ідей.

Імперіалізм — хвороба, що опирається на страждання "менших" народів, одвічний ворог здорового гуманізму та частина буденного російського життя. Апогеєм сучасної форми російського фашизму, який опирається на багнети імперських амбіцій, стала Новітня російсько-українська війна. У цій статті автор розмірковуватиме про міжнародний досвід подолання імперських комплексів окремих націй, і можливість його застосування задля денацифікації північно-східного сусіда.

https://telegra.ph/Ostatochne-vir%D1%96shennya-08-15

Продовжуємо збір на потреби Східного фронту!

За перші 2 тижні ми зібрали майже половину затребуваної суми — на банці вже лежить понад 22 тисячі грн. Це чудовий результат, але завжди варто прагнути кращого ✊🏻

Нагадаємо список того, на що збираємо кошти:

- дощовики тактичні — 50 шт
- рукомийник — 10 шт
- подовжувач на 3 розетки — 10 шт
- подовжувач на 20 м — 5 шт
- плівка будівельна 50 м 120 мікрон — 5 рулонів

Скинете 14 грн — допоможете облаштувати бліндаж.
Скинете 88 грн — одягнете бійця у якісний дощовик.
Скинете цю цифру разом — забронюєте собі перші місця на концерт у спаленій Москві.

🎯 Наша ціль — 56 000 ₴

🔗Банка для донатів:
https://send.monobank.ua/jar/6KheQL3zWk

💳Номер картки Банки:
5375 4112 0134 2586 (Радковський Олександр)

Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган сьогодні відіграє достатньо вагому роль не тільки в контексті розблокування експорту зерна з українських портів, а й у процесах на Близькому Сході – доволі непростому регіоні зі складним переплетінням етнічних, релігійних, політичних та економічних факторів. Нещодавно, 19 серпня, після повернення з України Ердоган закликав сирійську владу та опозицію примирится в одинадцятирічній громадянській війні. Незважаючи на офіційну підтримку Туреччиною сирійської опозиції, Анкара та Дамаск сходяться в одному: невизнання контролю курдів над територіями Сирії. У чому полягає проблематика курдського питання та як найбільша бездержавна етнічна група впливає на розстановку сил у регіоні читайте у сьогоднішньому дописі.

https://telegra.ph/Napruga-na-Blizkomu-Shodі-kurdske-pitannya-08-25

Багато з вас, напевно, чули про різноманітні геополітичні теорії в контексті України: чи то ми фронтир, чи то якийсь «третій шлях», що перебуває поза міжнародними утвореннями і не живе у вимірі «Захід-Схід». Але реалії повномасштабного вторгнення посунули ці концептуальні ігри на користь усвідомлення необхідності вступу в НАТО. Про це свідчать дані соцопитувань, розглядаючи які важко повірити, що колись українці вважали інакше. Водночас, це усвідомлення супроводжувалося зітханнями «от якби у 2008 році нас взяли в НАТО…» та народним гнівом з гештегами «closethesky». Чому 2008 рік став таким переломним, кому все ж справедливо дорікати за нього та де коріння незакритого неба читайте у сьогоднішній статті.

https://telegra.ph/%D0%86stor%D1%96ya-stosunk%D1%96v-Ukraini-ta-NATO-08-31

Вітання! Сьогодні команда «Зони відповідальності» презентує дещо новий формат – аудіостатті для того, щоби вам було більш зручно отримувати ґрунтовний україноцентристський контент (звісно, якщо вам простіше слухати, аніж читати).

Прослухати нашу першу аудіостаттю «Коли свобода потребує гарантій безпеки» можна за посиланням.

Однак майте на увазі, що в подальшому щотижневий доступ до аудіостатей матимуть тільки патрони «Зони відповідальності», тож підтримайте розвиток проєкту грошима, які підуть на рекламну кампанію та покращення якості контенту, що продукує видання.

​​Червоне підпілля

Розвал СРСР ознаменував нову епоху в українській історії. Тридцять років народної боротьби проти відголосків авторитарного режиму вибудовували сучасну форму існування нашої країни, проте навіть зараз у стрічці новин можна побачити дописи щодо колишніх комуністів, які заохочують російське вторгнення та допомагають окупантам. У цій статті автор розгляне вплив неприхованих наслідувачів ідей Партії на політику України.

Парламент радянської України після виборів 1990 року став ядром молодої держави, проте на момент становлення незалежності він складався з двох фракцій: демократичної «Народної ради» та прорадянської «групи 239». Маючи конституційну більшість, комуністи пручалися змінам, протидіяли спробам декомунізації суспільного життя, обстоювали необхідність підписання нового союзного договору. Але розкол між ультраконсерваторами та суверен-комуністами не давали змоги «групі 239» реагувати на ситуацію у зітлілій імперії, чим і скористались народні сили 24 серпня 1991 року.

Заборона діяльності КПУ відбулася майже одразу після здобуття повноцінного суверенітету, проте колишній лідер партії Олександр Мороз, нівелюючи спроби демократів позбавитися впливу червоних, очолив оргкомітет зі створення нової соціалістичної партії. Ба більше, через 2 роки навіть КПУ відновила свою діяльність на чолі зі славнозвісним Петром Симоненком.

Комуністичні рухи в нашій країні формували політику держави: на чергових парламентських виборах 1994 року ультраліві сформували найбільшу фракцію у Верховній Раді, ставши найпотужнішою політичною силою в Україні. Загалом ще не свідоме суспільство не відмовилося від зрозумілої ідеології та знайомого життя, культурний український простір тільки почав зароджуватись.

Комуністи поступилися першим місцем на парламентських виборах 2002 року, проте вони досі залишилися вагомою частиною української політики: О. Мороз поклав початок «касетному скандалу», а КПУ та СПУ співорганізаторами масштабних протестних акцій «Повстань, Україно!». Після Помаранчевої революції позиції комуністів значно ослабли: на виборах у 2006 році за КПУ проголосували 3,7% виборців, хоча і це не завадило увійти до конституційної більшості разом з Партією Регіонів. Подальші дії ультралівих сил були міцно пов'язані з оточенням Віктора Януковича, а після світової економічної кризи лівий популізм зміг відродити певний успіх серед електорату. Просування проєктів про повернення смертної кари стояли поряд з загальнопартійною підтримкою «законів про диктатуру» та ратифікацією угоди Януковича-Медведєва.

КПУ могла існувати, бо українське суспільство було тісно пов’язане із колишнім «усесоюзним», історія СРСР сприймалася спільною та великою, а період приблизно 2008-2011 рр. відзначився особливою російською культурною експансією. Наприлад, КПУ сприяла встановленню пам’ятника Сталіну й поширенню думці, мовляв, Голодомор не геноцид, тоді як у всеукраїнській кінодистриб'юції ключові місця займали пропагандиські «Ми з майбутнього 2» і «Матч».

Події 2014-2015 років стали каталізатором для рефлексії над радянським минулим. Під час Революції Гідності та російсько-української війни КПУ сприяла сепаратизму та зближенню з росією, комуністи на постійній основі надавали допомогу сепаратистській терористичній організації «днр», а фіктивний референдум в Криму живився підтримкою локальних осередків червоної партії. Новий погляд на історію встановив законодавство, завдяки якому вдалося остаточно ліквідувати КПУ, судовий процес тягнувся аж до липня 2022 року.

Наразі в українському суспільстві комуністичний рух є маргінальним, попри певну частину населення, яка ностальгує за втраченою молодістю. Загалом КПУ та їхні однодумці довгий час заважали формуванню українського погляду на українське, займалися паплюженням суспільно-політичного життя нашої держави, тому ще довго ми відчуватимемо відголоски тоталітарно-червоного.

Арсеній Войтенко, дописувач «Зони відповідальності». Підтримати «ЗВ».

Чи можуть події сторічної давності визначати сьогодення? Політика уряду Угорщини свідчить, що це цілком реально, якщо вміло використовувати політичні технології. На яких саме історичних процесах ґрунтуються ці маніпуляції та як так сталося, що Угорщині «не щастить» на союзників і сьогодні, і у ХХ столітті? Дізнавайтеся у сьогоднішній статті.

https://telegra.ph/Tr%D1%96anonska-travma-09-13

Ми запустили регулярну рубрику розмов в YouTube! Впродовж усієї осені ви матимите можливість насититися сенсами в цьому форматі. Запрошуємо до перегляду!

З чим у вас асоціюється поняття «політична просвіта»? З нудними лекціями на тему важливості важливості політичної грамотності або уроками громадянської освіти в школі? Співголовні редактори «Зони відповідальності», Павло Гуль та Уляна Костенко, в ході своєї плідної розмови вивели не зовсім очевидну формулу цього явища як способу ускладнення механізмів суспільства й створення соціально-політичних запобіжників. Зацікавилися? Тоді мерщій напувати свій жвавий розум новими сенсами та ідеями за посиланням.

https://youtu.be/uB0K8Lq3rtQ

Нехай цей провокативний, але невинний мем з нашої розмови про просвіту стане закликом вам її прослухати за посиланням нижче!

https://youtu.be/uB0K8Lq3rtQ

​​Вітаємо! Якщо ви шукаєте можливість отримати досвід або ж хочете реалізувати своє творче прагнення в написанні статей, вам пощастило! Україноцентристське видання «Зона відповідальності» запрошує студентів стати нерегулярними дописувачами.

Посилання на форму: https://forms.gle/H6jyZX4LrxUrVkR8A

Також, нам потрібні художники-ілюстратори для статей. Якщо це про вас і ви бажаєте стати частиною команди, запрошуємо заповнити форму!

Посилання на форму: https://forms.gle/94xjUpJZD17cqZDb7

Більше деталей щодо вимог та обов’язків кандидатів шукайте у формах.

Дедлайн подання заявок: 23.09 о 12:00