Війна безжальна й, відправляючи з пораненням на лікарняну койку, вимушує мене припиняти ескапувати від ведення цього каналу.

Тому давайте спробуємо розставити всі крапки над "і" та окреслити тенденції та виклики, з котрими зіштовхнулась Українська Держава та її кровний ворог:

1) Криза комплектації

Українська армія протягом війни систематично недоотримувала поповнення, причиною того було непідходяще під умови Вітчизняної Війни законодавство. Уряд прокрастинував та відкладав рішучі дії по залученню широких народних мас, постійно намагаючись йти по шляху найменшого спротиву, що призвело до того, що знекровлені підрозділи були вимушені використовувати як стрільців спеціалістів, наприклад, з артилерії та фахових сержантів, що призвело до ще більшого удару по їх боєздатності. Втім, поточні зміни законодавства нарешті призвели до масовості комплектакційних заходів, котрі ви можете спостерігати в ЗМІ. Паралельно, міністерство оборони вдосконалює шляхи потрапляння в армію для добровольців, котрі зможуть точково закривати діри в більш вузьких кадрах.

В той же час, не дивлячись на кратну перевагу в мобілізаційному ресурсі, ворог також зіштовхується з серйозними проблемами в комплектації, що забезпечило нам два наступальних успіху — Харківська та Курська операції, й ймовірно забезпечить ще не одну перемогу. Причина цьому — ще більший за український місменеджмент російського уряду, котрий доводить себе до кризи самостійно, вимагаючи на політичному рівні постійних виснажливих наступальних дій котрі дають посередні успіхи, а замість інтенсивних мобілізаційних дій намагається виправити ситуацію... добровольцями. Війна подібних масштабів не може бути добровільною — це "матір усіх конфліктів", проте замість того щоб задавити нас на полі бою кількісно й повноцінно використати популяційну перевагу, наш ворог самостійно садить себе в шпагат де йому не вистачає добровольців й він вимушений сплачувати аномальні виплати за перше підписання контракту в доволі складних економічних умовах.

Таким чином, насправді обидві сторони конфлікту досі не на піку своїх можливостей. Те, хто буде до нього підійматися швидше, а хто буде тупити, визначить стратегічну перевагу в майбутніх операцій. Втім, не варто ігнорувати й додаткові ризики, що відкриваються в процесі — такі як посилення деморалізації серед народних мас та еліт, а у випадку РФ ще й посилення еміграції та/або економічних проблем (в залежності від того чи закриють кордони).

[1/4]

2) Криза моралі та дисципліни у війську

Українські військові, не дивлячись на гірше ставлення до них з боку противника, від початку конфлікту були більш схильні до здачі в полон та втечі з позицій. На відміну від проблем комплектації, де більше відстежується прокрастинація та перекидання відповідальності, ця проблема майже повністю просто ігнорується владою. Уряд не створює ні позитивної ("пряник"), ні негативної ("кнут") мотивації — не вирішується ні проблема переводів, ні відпусток, ні нагороджень, ні звільнень у зв'язку з пораненнями, ні водночас дезертирства, боягузтва та панікерства. Це все ігнорується, а де не ігнорується, там панують рішення на межі зі шкідливими — нам треба зменшити потік дезертирів? давайте оголосимо їм амністію. Нам треба гарантувати людям можливість бачити близьких? Давайте просто їх демобілізуємо через три роки замість відпусток.

В той же час, російська військова машина краще вирішує ці питання, хоч й більше по питанням "кнута" — звичайною практикою в ЗС РФ є "обнуления", штрафні підрозділи з деструктивного елемента використовуються як на рівні підрозділів, так й більш централізовано. Тільки це вже дає можливість росіянам тримати армію в купі при набагато гірших умовах служби за ЗСУшні та мати меншу проблему з дисципліною при ледь не повальній суїцидальності виконуваних задач. Є ознаки того, що деякі питання "пряника" також вирішуються трохи краще — такі як більша легкість в питаннях нагород для особового складу.

Таким чином, російська армія зуміла досягти набагато кращих результатів в питаннях дисципліни за українську. Втім, це пов'язано й з різними методами комплектування — російські "добровольці" фактично продали себе за гроші в рабство й легше приймають нелюдське ставлення до себе, в той самий час люди що тільки недавно жили комфортне життя в тилу й потрапили в ЗСУ мають зовсім інші очікування та стресостійкість. Бездумне копіювання російських політик може призвести до повноцінного вибуху, проте це не означає що питання має ігноруватися — сумлінна служба має винагороджуватися, а деструктивна поведінка, така як дезертирство, має жорстоко каратися. В той же час, жорстокість дисципліни в російській армії, на мою думку, є ще одним фактором стримування політичного керівництва від початку загальної мобілізації через страх що система вибухне при насиченні її ідеологізованим елементом котрий романтично прийде захищати батьківщину за першим покликом, а потрапить у великий штрафбат. Це може дати нам перевагу у майбутньому, проте поки вони знаходять добровольців м'яч на стороні противника, хоча схоже й не дуже довго.

[2/4]

3) Криза в тилу

Українська держава зуміла добре пережити найстрашніші дні війни — перші. На більшій частині територій фронт навіть не існував, контроль втрачався районами та областями. Подібна динаміка конфлікту зараз, мабуть, призвела б до капітуляції, проте тоді правильна інформаційна політика та самоцензура всіх інформаційних площадок призвела до концентрації небачених сил та значних успіхів у стримуванні та зламі експансіоністських планів. Наразі контроль над ЗМІ втрачений, а значна частина населення деморалізована — хоча ситуація на полі бою краща за хаос початку війни й ворог має набагато скромніші успіхи. Це наслідок системної слабкості української держави, котра пускає на самотьок велику кількість питань, маючи мандат воєнного стану на досить радикальні дії по вирішенню інформаційних, корупційних та ін. проблем, що впливають на суспільство.

Водночас РФ зіштовхується з дещо протилежною проблемою — повною демобілізацією та розслабленням на всіх рівнях суспільства. Більш того — це свідома політика уряду, котрий боїться більшої залученості народних мас у військово-політичних процесах й максимально оберігає їх спокій. Водночас, російський уряд переживає важкі часи, бо в нього немає союзників котрі готові дати йому багато грошей закрити усі бюджетні діри, й розриває собі економіку намагаючись збільшити військові витрати, вичерпуючи наявні резерви. Обмеження, що створює російський тил, сильно обмежує військові плани російського уряду.

Загалом відчуття, що в обидвох випадках політичне керівництво має дуже незначний горизонт планування й не має тверезої оцінки того, що відбувається, що робить цю війну насправді набагато більш непередбачуваною ніж собі звикли уявляти різного роду спостерігачі та коментатори. До того ж відстежується несистемність прийняття рішень, загальне враження ніби обидві країни керуються командами "усилить лупашево по всем направлениям".

[3/4]

4) Криза військового планування

Генерал Залужний неодноразово повторював: "Наступати потрібно не там, де можна, а там, де треба", – пише Долгоновська.

Після більше ніж року відсутності військових успіхів під керівництвом столь мудрого полководця та ще півроку ремісії можна констатувати — поки українці "вірили в ЗСУ", найвище військове керівництво вірило у казки у власній голові та весь цей час приймало хибні рішення стратегічного характеру. Самоочевидна думка, що слабший має воювати проти сильнішого асиметрично, шукати слабкі місця та бити там, куди може, виявилась недосяжною для "не-радянських" свєточєй військової думки, котрі з шашкою наголо поклали за Роботино значний людський й материальний ресурс. Головне — що наступали туди, куди треба, а не, наприклад, на погано захищені прикордонні області РФ, тим самим розхитуючи російську військово-політичну машину та вселяючи віру у серця українців, так необхідну їм для подальшої боротьби у цій всенародній боротьбі.

Що стосується російських керманичів, то там, з усією постіронічною серйозністю, можна констатувати — "на болотах все стабільно". Замість утворення дійсно матової ситуації переходу до глибокої оборони, російське політичне керівництво явно вимагає, повторюсь, максимально "усилить лупашево" та продовжувати спроби наступу навіть на малоперспективних напрямках, виснажуючи досить обмежений російський людський та матеріальний ресурс. Вже можна не сумніватися — переконані у власній неминучій перемозі, російське керівництво не бентежиться за те, що останні бажаючі підписатися на піхотну історію навіть за мільйони підходять до кінця, а супутникові знімки складів зберігання з кожним кварталом показують все більш печальну картину. Тут цікавіше те, що почнеться, коли орденоносні гвардії полковники після чергового відправлення механізованої колони на спалення за посадку з трьома дідами, замість нового м'яса та піднятої зі зберігання бронетехніки отримають у відповідь фігу.

Таким чином, хоч й хворіючи різними хворобами, російське та українське військове керівництво успішно доводять обидві армії до стану "з голой жопой", й в цьому плані українському політичному керівництву варто бути уважним до того, як виділений людський та матеріальний ресурс використовується. Якщо ворог налаштований розбити собі голову за будь яку ціну, задача українського політичного керівництва не дати українським військовим при отриманні ресурсу почати займатися тим самим, бо може наші союзники продовжать нас забезпечувати, але от український народ рано чи пізно виснажиться як фізично, так й морально.

Щиро переконаний, що цю війну переможе той, хто більш мудро та довготривало розпорядиться ввіреним йому ресурсом. Інші фактори просто зведуться до цього інтегрального показника. Й саме в нас, а не противника, є всі шанси зробити цей еволюційний стрибок.

[4/4]

Збір на станцію керування TORO Partyphone для екапіжу РУБпАК

Пані та панове! Моїм друзям — екіпажу ударних безпілотників для ефективної роботи потрібна якісна та надійна станція керування.

Цей екіпаж зробив суттєвий внесок в одну з успішних операцій, про яку ви нещодавно читали в новинах. Робота проводилась якраз на такій станції, але іншого екіпажу. А треба свою😋

Якісна наземка це стабільний зв'язок, зручне транспортування та уражені цілі💥

Комплектація яка нам цікава вартує 165000₴🥵
Можна було б взяти ще один бус, але бус завдяки вам вже є.

Банка: https://send.monobank.ua/jar/57b4fs7ARj
Приват: 4627055113374002
PayPal: xpunkerx@gmail.com

Дякую всім за допомогу!

P.S.: я отримав статус волонтера від монобанку, тому зарахування на банку не будуть враховуватися у ваш ліміт витрат.

Друзі, вітаю!

Мій підрозділ зараз знаходиться на одному з найгарячіших напрямків - Курахівському. Не так давно один наш санітарний автомобіль був уражений ворожим fpv-дроном і на сьогоднішній день на весь батальйон лишилась лише одна швидка, на якій тримається вся робота медпункту. Нам дуже потрібне ще одне авто для того, щоб мати змогу евакуйовувати поранених і не лишитись безпорадними, якщо єдина машина зламається чи буде пошкоджена. Ми знайшли в Італії прекрасну повнопривідну швидку, яка вже укомплектована всім необхідним для роботи, внесли за неї завдаток і тепер нам треба в якнайкоротший час зібрати гроші, щоб її викупити і доставити в Україну, тож я оголошую збір:

https://send.monobank.ua/jar/5mcSmurN2G - банка

5375 4112 1869 4656 - карта

PayPal: ikolovorotny@gmail.com

Не будьте байдужими, від вас залежить життя та здоров'я ваших захисників!