Ynet: Израиль отправил в Россию военного секретаря
Премьер-министр Израиль Биньямин Нетаньяху направил в Россию своего военного секретаря Романа Гофмана, пишет Ynet со ссылкой на источник. Как передает издание, Гофман проведет в Москве серию встреч по вопросам безопасности и укреплению сотрудничества.
Биньямин Нетаньяху решил отправить военного секретаря в Россию после спора президентов США и Украины, который случился на их переговорах в Вашингтоне 28 февраля. Ynet уточняет, что власти Израиля пытаются изучить свои отношения с Россией. Власти Израиля, как пишет издание, выбирают контакты с Москвой, а не Анкарой, чтобы вытеснить Турцию из Сирии.

Еще одна цель встреч — оказание влияния на палестинское движение «Хамас» через посредников. Ynet уточняет, что один из заложников в секторе Газа Максим Харкин имеет российское гражданство.
Ранее агентство Reuters со ссылкой на источники писало, что Израиль выступает за слабую и децентрализованную Сирию. По словам собеседников, одним из факторов этого может послужить сохранение российских военных баз в стране.

Платформа X (ru)|Платформa Х (eng)|BlueSky|WhatsApp

Життя людини сповнене протиріч, проте завжди наступає момент, коли вони вирішуються: будь-то довгими спробами розв'язати чи одним сильним ударом меча. Цього разу момент істини розтягнувся на весь лютий-місяць. Ще до того, як годинник пробив опівночі, ознаменувавши кінець зими, зустріч в Овальному кабінеті підвела межу в безперспективних спробах налагодження двосторонніх відносин. Лицемірна маска, що вросла в бридке руде обличчя, нарешті впала, оголивши контури американської змови проти України. Відчувши звільнення від хибних сподівань, ми нарешті змогли з вільною душею зустріти ніжне тепло весни, котра невідворотно змінює буття на краще.
Втім, давайте по порядку.

Білий Дім сьогодні — обитель зла на Землі. 78-річне уособлення гріха Гордині (з явними когнітивними порушеннями) сформувало свій кабінет виключно за принципом собачої вірності. Звісно ж, служити такому покидьку погодилась тільки найбільша сволота американської політики. Про жодну компетенцію та здоровий глузд цих огидних та безпринципних плазунів не може бути й мови, а плоди їх неадекватних політик ще покажуть себе в близькому майбутньому.

Починаючи з передвиборчої програми, адміністрація президента США доволі послідовно доносила свої дегенеративні погляди на світ, зокрема, й щодо України. Так, чорними устами нових очільників США Зеленський став диктатором, а Путін – перспективним партнером. Героїчна боротьба українського народу без упину оббріхувалась як даремна, не варта допомоги, а весь минулий внесок умисно демонізувався перед американським слухачем (оцінюючи його виключно набором випадкових чисел в астрономічних масштабах). Не були забуті американськими гомункулами й євроатлантичні партнери, яким довелось витерпіти потік звинувачень та територіальних претензій, поки недавні "вороги" тонули в похвалах.

Так чи інакше, вже очевидно, що уряд США планує почати агресивну політику проти власних сусідів по континенту, паралельно позбавляючись всіх союзницьких та протиборчих зобов'язань, окрім, звісно, допомоги режиму апартеїду в Ізраїлі. Як почесний член «Вісі зла», Ізраїль прагне вислужитися перед росіянами, щоб відновити давні партнерські стосунки, захистивши їх бази в Сирії, що роками були знаряддям геноциду сирійського народу.

Місця для України серед цього кодла немає. Та, незважаючи на це, українцям періодично закидалась вудка неоднозначності та кулуарних обіцянок продовження підтримки, але тільки кулуарних — будь-якої фіксації зобов'язань на папері поточна адміністрація президента США уникала як чорти ладану. Чому? Бо вся ця історія не більше ніж інструмент тиску. Трамп називає Зеленського диктатором й відмовляється так називати Путіна, адже він зацікавлений лише у розбудові відносин з РФ. І для цього добровільно-примусово, обманом та погрозами він підводить Україну під кабальні економічні та мирні угоди, продаючи відчайдушний український спротив за тридцять срібняків.

Звісно ж, ми всі хотіли потрапити в пастку ілюзії швидкого миру, довіритися Трампу, наче є якийсь хитрий план, недоступний звичайний смертним. Міраж миру для українців, що спраглому оаза. Наївний той, хто вважає, наче іншого бажало наше керівництво. Лише тверде переконання в необхідності збереження українських національних та безпекових інтересів зробило неможливою гру в дипломатичне шулерство для відвертих українофобів з Овального кабінету.

Питання стояли чітко: Чи будуть продовжуватися союзницькі відносини? Чи буде мир гарантованим та тривалим? Відповіді не було. Стосунки не зруйнувалися, бо вже були знищені самим тільки фактом присутності в американській адміністрації недоговороздатних ідіотів, котрі від початку своєї каденції швидко й планомірно скасовували всі програми підтримки України. Зруйнувалися тільки ілюзії — маски впали, й не тільки для нас, але й для всього світу.

[1/2]

[2/2]

Українці звикли до слів підтримки європейських лідерів. Але 28-го лютого відбулося дещо інше — Україна здобула визнання навіть у своїх ворогів, адже від обличчя всього світу дала відсіч хижому американському імперіалізму та згуртувала навколо себе Європу.

Так, Жан-Люк Меланшон, лідер французьких лівих, що раніше стабільно блокував нам підтримку, неочікувано висловився після всім відомої прес-конференції:

«У всякому разі, Зеленський був мужнім. Без його апломбу наш континент мав би статус простої колонії США, лідери якої поплескують себе по плечу зі своїм дружком Трампом».

Це матиме свої наслідки. Обставини, що склалися навколо нас, близькі до катастрофи, але ми вже були на межі три роки тому, й спільним фронтом утримаємося й зараз. Європа нарешті переконалась у необхідності переходу від трансатлантичної до континентальної системи безпеки, а Україна була, є й буде верхів'ям цього списа. Ми вже побачили наріжні зміни, що відбулися в ці останні години зими, й, сподіваюся, побачимо ще в перші тижні весни. Наприклад, 6-го березня, на позачерговому саміті лідерів ЄС.

Втім, маємо пам’ятати про символи, що були дані нам в ці дні. Завтра починається Великий Піст — 40 днів пустелі, початок довгого шляху на Голгофу заради днів, що змінять все. Не буде більш підходящого часу, щоб в думках про наш багатостраждальний народ піднести «осанна» тому, хто робить неможливе можливим.

З Весною, друзі.