Читаю Юнґера. Періодично він повертається до теми специфічного військового контингенту, котрий не міг би реалізуватися в мирний час.
«[...] останніми днями Отто просто виводив мене. Він справді годився тільки на те, щоб кидати в англійців ручні гранати, і мені було цікаво, чим він займатиметься в мирному житті. Нещодавно мені потрапили до рук його документи: виховання в дитячому будинку, грубі безчинства, бійки, образи посадовців, контрабанда. Зрештою, це все дрібниці, про які не станеш розпитувати людину, з якою маєш штурмувати кулеметне гніздо. Але в мирному житті все інакше.
Завжди мають бути країни, куди можуть податися такі хлопці. Сумно дивитися, як сильніші й ближчі до природи занепадають і в кращому випадку емігрують. Значення кожного ладу відповідає тим обсягам первісної сили, які він може вмістити та використовувати. У наших маленьких державах, з їхніми кастами торговців та писак, їхніми солдатами, що стають у певному сенсі чиновниками, все зовсім навпаки. Той, хто не може добре скласти іспит або сколотити дільце, зазвичай просто зайвий. Наскільки це вбиває свободу та нормальний розвиток, помітно хоча б з того, що тут, у бліндажах, час від часу когось лякають сни про екзамен! Тоді він прокидається, мабуть, від вибуху, який стався десь поблизу, і зітхає з явним полегшенням від того, що не сидить ні на якому іспиті, а всього лише тут, у Пікардії, за дві сотні метрів від англійських гвинтівок.
Можливо, все ще зміниться: ми переможемо у війні та здобудемо велику владу. Із нею завжди є що робити, і для цього завжди потрібні чоловіки. Є багато островів, про які вже Дон Кіхот знав, що вони належать до оздоб влади; опинившись де-небудь на Мадагаскарі, перш за все я завербую дві сотні таких хлопців, як Отто, і вони не нудьгуватимуть у мене жодного дня. [...]»
Я думаю, кожен розуміє, що ця проблема вічна — завжди під час війни виявляється, що частина людей може реалізуватися тільки під час неї. Поза нею вони не можуть жити: падають на соціальне дно або вбивають себе. Для запобігання цьому завжди створюється система реабілітації колишніх учасників бойових дій, проте ми знаємо, що її ККД далекий від ідеалу — деякі не бажають реінтегруватися загалом. Це добре зображував й Дмитро Корчинський:
«[...] Слід розуміти основну масу фронтовиків, які в роки війни пережили, мабуть, чи не єдиний сплеск духу. А потім тупо гнули спини. І так до пенсії. В цьому небезпека воєнних спогадів: людина усвідомлює, що вище себе вже не стрибне. Так сталося з багатьма рядовими унсовцями з Придністров'я, особливо з тими, що "засвітили" себе і тому не залучались до "оперативної роботи". Відірвані від подальшого перебігу боротьби (адже коли йдеш уперед, минулі досягнення нічого не варті), вони неминуче опускалися все нижче. Місце лоточника або охоронця — їх сьогоднішня доля. З усього життя — тільки одне літо, і нескінченні спогади про те, як побував людиною.
[...]
Буває, що людина народжена для війни, тільки про своє призначення до пори до часу не знає. Такі "мужики" складають цвіт воюючої армії. Саме до таких належав і рашківський лісничий на прозвисько "Робін Гуд". До війни потроху крав ліс, упорядковував господарство. Знічев'я, без видимих причин, одягнув форму (таким і запам'ятав його — в "погранцовському" маскхалаті). Як раніше дефіцитні будматеріали — за коньяк і вино — вимінював в Глинному боєприпаси і зброю. [...] Пам'ятаю, як він засумував, коли дізнався, що війна скінчилася і доведеться знов займатися "озелененням схилів". Його неодноразово "шмонали", але він вижив і навіть зберіг роботу. Ми з Корчинським зустріли його в 1995 році. Він плакав у наших обіймах і з надією запитував, коли все це розпочнеться знову. [...]»
Не буду довго розпинатися щодо важливості цієї соціальної проблеми, бо рішення для найбільш войовничих вже є — це приватні військові корпорації, афілійовані з спецслужбами. Вони проявили себе й в часи Франсафрики, й проявляють зараз з "Вагнером". Але тут є ще один цікавий момент.
[1/3]
«[...] останніми днями Отто просто виводив мене. Він справді годився тільки на те, щоб кидати в англійців ручні гранати, і мені було цікаво, чим він займатиметься в мирному житті. Нещодавно мені потрапили до рук його документи: виховання в дитячому будинку, грубі безчинства, бійки, образи посадовців, контрабанда. Зрештою, це все дрібниці, про які не станеш розпитувати людину, з якою маєш штурмувати кулеметне гніздо. Але в мирному житті все інакше.
Завжди мають бути країни, куди можуть податися такі хлопці. Сумно дивитися, як сильніші й ближчі до природи занепадають і в кращому випадку емігрують. Значення кожного ладу відповідає тим обсягам первісної сили, які він може вмістити та використовувати. У наших маленьких державах, з їхніми кастами торговців та писак, їхніми солдатами, що стають у певному сенсі чиновниками, все зовсім навпаки. Той, хто не може добре скласти іспит або сколотити дільце, зазвичай просто зайвий. Наскільки це вбиває свободу та нормальний розвиток, помітно хоча б з того, що тут, у бліндажах, час від часу когось лякають сни про екзамен! Тоді він прокидається, мабуть, від вибуху, який стався десь поблизу, і зітхає з явним полегшенням від того, що не сидить ні на якому іспиті, а всього лише тут, у Пікардії, за дві сотні метрів від англійських гвинтівок.
Можливо, все ще зміниться: ми переможемо у війні та здобудемо велику владу. Із нею завжди є що робити, і для цього завжди потрібні чоловіки. Є багато островів, про які вже Дон Кіхот знав, що вони належать до оздоб влади; опинившись де-небудь на Мадагаскарі, перш за все я завербую дві сотні таких хлопців, як Отто, і вони не нудьгуватимуть у мене жодного дня. [...]»
Я думаю, кожен розуміє, що ця проблема вічна — завжди під час війни виявляється, що частина людей може реалізуватися тільки під час неї. Поза нею вони не можуть жити: падають на соціальне дно або вбивають себе. Для запобігання цьому завжди створюється система реабілітації колишніх учасників бойових дій, проте ми знаємо, що її ККД далекий від ідеалу — деякі не бажають реінтегруватися загалом. Це добре зображував й Дмитро Корчинський:
«[...] Слід розуміти основну масу фронтовиків, які в роки війни пережили, мабуть, чи не єдиний сплеск духу. А потім тупо гнули спини. І так до пенсії. В цьому небезпека воєнних спогадів: людина усвідомлює, що вище себе вже не стрибне. Так сталося з багатьма рядовими унсовцями з Придністров'я, особливо з тими, що "засвітили" себе і тому не залучались до "оперативної роботи". Відірвані від подальшого перебігу боротьби (адже коли йдеш уперед, минулі досягнення нічого не варті), вони неминуче опускалися все нижче. Місце лоточника або охоронця — їх сьогоднішня доля. З усього життя — тільки одне літо, і нескінченні спогади про те, як побував людиною.
[...]
Буває, що людина народжена для війни, тільки про своє призначення до пори до часу не знає. Такі "мужики" складають цвіт воюючої армії. Саме до таких належав і рашківський лісничий на прозвисько "Робін Гуд". До війни потроху крав ліс, упорядковував господарство. Знічев'я, без видимих причин, одягнув форму (таким і запам'ятав його — в "погранцовському" маскхалаті). Як раніше дефіцитні будматеріали — за коньяк і вино — вимінював в Глинному боєприпаси і зброю. [...] Пам'ятаю, як він засумував, коли дізнався, що війна скінчилася і доведеться знов займатися "озелененням схилів". Його неодноразово "шмонали", але він вижив і навіть зберіг роботу. Ми з Корчинським зустріли його в 1995 році. Він плакав у наших обіймах і з надією запитував, коли все це розпочнеться знову. [...]»
Не буду довго розпинатися щодо важливості цієї соціальної проблеми, бо рішення для найбільш войовничих вже є — це приватні військові корпорації, афілійовані з спецслужбами. Вони проявили себе й в часи Франсафрики, й проявляють зараз з "Вагнером". Але тут є ще один цікавий момент.
[1/3]
[2/3]
Завжди, коли підіймається питання боєздатності ЗСУ, озвучується проблема відтоку кадрів з армії. До 2018-го для контрактників діяла меметична норма "до кінця особливого періоду", котра унеможливлювала звільнення фронтовиків, й тому коли вона була скасована ми стали переживати дуже швидке знекровлення особового складу. Є проблеми й з мобілізаційними планами, котрі, здається, вже ніколи не виконуються.
Тобто, в двох словах, нам не вистачає людей для війни. Наразі РФ має достатньо сил для прориву до Дніпра й подальшої окупації Лівобережжя, а ми не маємо достатньої кількості військовослужбовців щоб закрити фронт навіть теоретично. У недалекому майбутньому, коли Білорусь буде інтегрована, ми й близько не будемо мати достатньої кількості частин для закриття північного кордону — таким чином, при наявності плацдарму в Білорусі, взяття Києва в "клєщі" це питання приблизно тижня, а його остаточне падіння й фактичне припинення української державності — двох тижнів з можливим (але безуспішним й малоймовірним) локальним спротивом протягом місяця. Й це можливо з багатьох причин, таких як сумнівна боєздатність ВПС та ППО України, але навіть шансів на вдалий спротив ми не маємо через одну причину — демографічний перехід.
Люди, що воювали в Першу Світову, зазвичай були 1880-90их років народження — це часи, коли Німеччина мала фертильність на рівні 5.0 — 5.3 дитини на жінку. Це дало можливість Німеччині мати достатні людські резерви для найважчої війни на два фронти з подальшим знищенням одного з них. Чи були ці призовники великих людських якостей, чи мали вони чудову освіту й чи багато уваги приділяли їм батьки? Це вже ніхто не пам'ятає, але саме висока фертильність породила достатню кількість "синів Вітчизни" в 19ому сторіччі, що дозволило сформуватися й встояти багатьом сучасним державам. Українська фертильність в 1.4 підвела нас до ситуації, що у нас не буде резервів щоб закрити діри у фронті розміром з державні кордони, проте, я думаю, багато українців продовжить з презирством ставитися до багатодітних сімей, посміюватися з "залетівших" та "овуляшок без лужайки", поринати у фашистско-євгенічні філософствування про "якість важливіша за кількість", "плодіння бідноти", або просто обсесивно марити гіперопікою тому що "уваги вистачить тільки на двох". Рано чи пізно тільки ці "групи ризику", що псують статистику різним відомствам, могли б стояти між лавиною осколочно-фугасних снарядів та твоїм відремонтованим офісом й професійними успіхами. Але не стоять — вони були знищені ще в утробах дівчатами, котрі боялися публічного засудження та відповідальності, тому що їх "партнер" — мутне слизько чмо, котрий "ще не готовий" взагалі ні до чого, окрім як порушувати ст. 307, 309 ККУ
Але все рівно, навіть осягаючи масштаби тієї катастрофи, котра нависла над нами, я ніколи не втрачу Віру в те, що ми переможемо. Бо одна історія не йде мені з голови.
Завжди, коли підіймається питання боєздатності ЗСУ, озвучується проблема відтоку кадрів з армії. До 2018-го для контрактників діяла меметична норма "до кінця особливого періоду", котра унеможливлювала звільнення фронтовиків, й тому коли вона була скасована ми стали переживати дуже швидке знекровлення особового складу. Є проблеми й з мобілізаційними планами, котрі, здається, вже ніколи не виконуються.
Тобто, в двох словах, нам не вистачає людей для війни. Наразі РФ має достатньо сил для прориву до Дніпра й подальшої окупації Лівобережжя, а ми не маємо достатньої кількості військовослужбовців щоб закрити фронт навіть теоретично. У недалекому майбутньому, коли Білорусь буде інтегрована, ми й близько не будемо мати достатньої кількості частин для закриття північного кордону — таким чином, при наявності плацдарму в Білорусі, взяття Києва в "клєщі" це питання приблизно тижня, а його остаточне падіння й фактичне припинення української державності — двох тижнів з можливим (але безуспішним й малоймовірним) локальним спротивом протягом місяця. Й це можливо з багатьох причин, таких як сумнівна боєздатність ВПС та ППО України, але навіть шансів на вдалий спротив ми не маємо через одну причину — демографічний перехід.
Люди, що воювали в Першу Світову, зазвичай були 1880-90их років народження — це часи, коли Німеччина мала фертильність на рівні 5.0 — 5.3 дитини на жінку. Це дало можливість Німеччині мати достатні людські резерви для найважчої війни на два фронти з подальшим знищенням одного з них. Чи були ці призовники великих людських якостей, чи мали вони чудову освіту й чи багато уваги приділяли їм батьки? Це вже ніхто не пам'ятає, але саме висока фертильність породила достатню кількість "синів Вітчизни" в 19ому сторіччі, що дозволило сформуватися й встояти багатьом сучасним державам. Українська фертильність в 1.4 підвела нас до ситуації, що у нас не буде резервів щоб закрити діри у фронті розміром з державні кордони, проте, я думаю, багато українців продовжить з презирством ставитися до багатодітних сімей, посміюватися з "залетівших" та "овуляшок без лужайки", поринати у фашистско-євгенічні філософствування про "якість важливіша за кількість", "плодіння бідноти", або просто обсесивно марити гіперопікою тому що "уваги вистачить тільки на двох". Рано чи пізно тільки ці "групи ризику", що псують статистику різним відомствам, могли б стояти між лавиною осколочно-фугасних снарядів та твоїм відремонтованим офісом й професійними успіхами. Але не стоять — вони були знищені ще в утробах дівчатами, котрі боялися публічного засудження та відповідальності, тому що їх "партнер" — мутне слизько чмо, котрий "ще не готовий" взагалі ні до чого, окрім як порушувати ст. 307, 309 ККУ
Але все рівно, навіть осягаючи масштаби тієї катастрофи, котра нависла над нами, я ніколи не втрачу Віру в те, що ми переможемо. Бо одна історія не йде мені з голови.
[3/3]
У серпні-вересні 14-го року мій знайомий з «Айдару» вийшов з оточення на луганському напрямку й повернувся до Києва. Він, ще не перевдягнувшись у цивільний одяг, мав справи на Майдані й там в нього зав'язалася розмова з місцевою голотою, під час якої він спитав в них, чи готові вони воювати за Вітчизну. Відповідь дуже роздратувала мого знайомого — це було щось в дусі "ну от коли почнеться, так й поїдемо", бо, власне, "воно" вже встигло завершитися й ми програли, а вони в центрі Києва досі розмірковують про "от коли почнеться". Але зараз згадка про цю історію стала для мене подібною до біблейської притчі — мало хто готовий нести вічну "вахту на Донці" в сирих бліндажах роками, чекаючи активної фази, але багато хто досі веде спокійне життя, раз на рік відповідаючи собі магічною формулою "от коли почнеться".
Але одного дня питання встане ребром — гуркіт війни розбудить від сна цілу націю. Багато звичайних український хлопців й навіть дівчат осягне невідворотність моменту й зробить найважливіше рішення в своєму житті. Це будуть різні рішення — для декого це буде нездане ЗНО або академічна відпустка, хтось плюне на "крісло керівника" й шестизначні місячні зарплати, дехто пожертвує своїм шлюбом тому що "невже для тебе країна важливіша ніж я", а дехто з неосяжним сумом й страхом полишить ще малих дітей на батьків. Це буде різне й по своєму важке рішення, але для всіх воно буде єдиним правильним — й в цей день долі багатьох людей перетнуться лише для того, щоб загнати Сатану назад до Карфагену й там розчавити його.
З днем українського добровольця. Він ще проявить себе.
У серпні-вересні 14-го року мій знайомий з «Айдару» вийшов з оточення на луганському напрямку й повернувся до Києва. Він, ще не перевдягнувшись у цивільний одяг, мав справи на Майдані й там в нього зав'язалася розмова з місцевою голотою, під час якої він спитав в них, чи готові вони воювати за Вітчизну. Відповідь дуже роздратувала мого знайомого — це було щось в дусі "ну от коли почнеться, так й поїдемо", бо, власне, "воно" вже встигло завершитися й ми програли, а вони в центрі Києва досі розмірковують про "от коли почнеться". Але зараз згадка про цю історію стала для мене подібною до біблейської притчі — мало хто готовий нести вічну "вахту на Донці" в сирих бліндажах роками, чекаючи активної фази, але багато хто досі веде спокійне життя, раз на рік відповідаючи собі магічною формулою "от коли почнеться".
Але одного дня питання встане ребром — гуркіт війни розбудить від сна цілу націю. Багато звичайних український хлопців й навіть дівчат осягне невідворотність моменту й зробить найважливіше рішення в своєму житті. Це будуть різні рішення — для декого це буде нездане ЗНО або академічна відпустка, хтось плюне на "крісло керівника" й шестизначні місячні зарплати, дехто пожертвує своїм шлюбом тому що "невже для тебе країна важливіша ніж я", а дехто з неосяжним сумом й страхом полишить ще малих дітей на батьків. Це буде різне й по своєму важке рішення, але для всіх воно буде єдиним правильним — й в цей день долі багатьох людей перетнуться лише для того, щоб загнати Сатану назад до Карфагену й там розчавити його.
З днем українського добровольця. Він ще проявить себе.
Страна.юа вивалила статтю про Донбас. Я на основний канал не буду постити тому що ненавиджу "страну", але все ж таки вони наводять пряму мову діючого офіцера фронтових підрозділів (чому вони дають інтерв'ю "страні" це окреме питання), тож процитую саме її.
> Наши разведчики зашли на старые позиции, которые мы оставили еще в 20- году в рамках разведения войск. Соответственно, сепары тоже придвинулись и заняли свои старые позиции. То есть разведения уже, по сути, нет - между нами и сепарами нет двух-трех километров, как раньше. Ситуация как в 2018 году – между позициями от 400 до 700 метров
> В окопах каждый день по две инспекции из штабов. Причем проверяют не соблюдение условий перемирия, как раньше. А укомплектованность боекомплектом, готовность и исправность техники и оружия. Требуют карты минных полей на нейтралке. Тщательно проверяют снабжение – топливо, обмундирование, питание личного состава. Медики тоже активизировались, в приказном порядке вакцинация личного состава.
> В действующих подразделениях очень неохотно отпускают в увольнительные.
А також вони наводять пряму мову когось з Міноборони.
> Нужен лишь приказ главнокомандующего на наступление
> В этом случае [вмешательства РФ] наступление ВСУ будет остановлено.
> По нашим оценкам, для боевого развертывания и ввода в действия на Донбассе армии РФ нужно менее суток
> В целом так называемые "армейские корпуса республик" насчитывают сейчас 30-35 тысяч человек. Что меньше, чем наших войск на Донбассе. Они серьезно уступают нам по вооружениям. Соответственно, ни в какое наступление они идти не готовы. Если речь о том, чтобы наступать при поддержке российской армии, то нужно понимать масштабы этой поддержки - России для наступления необходимо будет бросить в бой группировку минимум в 20-30 тысяч человек.
> Кроме того, судя по имеющейся информации, в том числе и из открытых источников, если Россия и решит начать масштабную войну с Украиной, то наступать она будет не на наши укрепленные позиции на Донбассе, а попытается встречными ударами из Крыма и Белгорода рассечь страну на две части. При одновременном ударе на Киев со стороны Брянска и, возможно, Беларуси.
> Наши разведчики зашли на старые позиции, которые мы оставили еще в 20- году в рамках разведения войск. Соответственно, сепары тоже придвинулись и заняли свои старые позиции. То есть разведения уже, по сути, нет - между нами и сепарами нет двух-трех километров, как раньше. Ситуация как в 2018 году – между позициями от 400 до 700 метров
> В окопах каждый день по две инспекции из штабов. Причем проверяют не соблюдение условий перемирия, как раньше. А укомплектованность боекомплектом, готовность и исправность техники и оружия. Требуют карты минных полей на нейтралке. Тщательно проверяют снабжение – топливо, обмундирование, питание личного состава. Медики тоже активизировались, в приказном порядке вакцинация личного состава.
> В действующих подразделениях очень неохотно отпускают в увольнительные.
А також вони наводять пряму мову когось з Міноборони.
> Нужен лишь приказ главнокомандующего на наступление
> В этом случае [вмешательства РФ] наступление ВСУ будет остановлено.
> По нашим оценкам, для боевого развертывания и ввода в действия на Донбассе армии РФ нужно менее суток
> В целом так называемые "армейские корпуса республик" насчитывают сейчас 30-35 тысяч человек. Что меньше, чем наших войск на Донбассе. Они серьезно уступают нам по вооружениям. Соответственно, ни в какое наступление они идти не готовы. Если речь о том, чтобы наступать при поддержке российской армии, то нужно понимать масштабы этой поддержки - России для наступления необходимо будет бросить в бой группировку минимум в 20-30 тысяч человек.
> Кроме того, судя по имеющейся информации, в том числе и из открытых источников, если Россия и решит начать масштабную войну с Украиной, то наступать она будет не на наши укрепленные позиции на Донбассе, а попытается встречными ударами из Крыма и Белгорода рассечь страну на две части. При одновременном ударе на Киев со стороны Брянска и, возможно, Беларуси.
Sample Channel Name #32
Страна.юа вивалила статтю про Донбас. Я на основний канал не буду постити тому що ненавиджу "страну", але все ж таки вони наводять пряму мову діючого офіцера фронтових підрозділів (чому вони дають інтерв'ю "страні" це окреме питання), тож процитую саме її.…
Відчуваю себе ніби в анекдоті про єврея та антисемітські газети
Sample Channel Name #32
Страна.юа вивалила статтю про Донбас. Я на основний канал не буду постити тому що ненавиджу "страну", але все ж таки вони наводять пряму мову діючого офіцера фронтових підрозділів (чому вони дають інтерв'ю "страні" це окреме питання), тож процитую саме її.…
Між іншим, в статті згадано що наступ планують "в агломерації". Але пряма мова офіцера не вказана.
Натяки на це були на офіційному рівні — чого варті навчання "наступу у міській місцевості".
Так вот, я вважаю що це кампанія цілеспрямованої дезінформації. Якщо наші дійсно спробують перейти в наступ, поглиблюватися в Донецьку агломерацію ніхто не буде, проте дійсно варто очікувати ударів по ній для розпорошення знекровлених АК й ускладнення концентрації сил для контрнаступальних дій.
Основний вектор наступу я очікую на ділянці Тельманово — Новоазовськ з можливим розвитком в бік Старобешево.
Для ударів по агломерації скоріш за все оберуть ділянку траси М-04 від Спартаку до Дебальцево. Але це ризиковано, будуть розвивати цей напрямок тільки якщо трухлявий пень під назвою "Народное Ополчение" почне сипатися — в цьому випадку підіжмуть в "клєщі" Горлівку й спробують увійти в місто.
В Луганській області наступу не має бути за виключенням Первомайського, може там спробують покращити трошки тактичне становище.
Чого від цієї ескалації не варто очікувати — спроб оточення Донецька й Луганська, що ми спостерігали в серпні 14-го року. Цей конфлікт військово не може вирішитися за одну "активну фазу", ми точно будемо спочатку перевіряти свої сили у локальних наступах. Й саме в такому форматі це може відбутися.
Натяки на це були на офіційному рівні — чого варті навчання "наступу у міській місцевості".
Так вот, я вважаю що це кампанія цілеспрямованої дезінформації. Якщо наші дійсно спробують перейти в наступ, поглиблюватися в Донецьку агломерацію ніхто не буде, проте дійсно варто очікувати ударів по ній для розпорошення знекровлених АК й ускладнення концентрації сил для контрнаступальних дій.
Основний вектор наступу я очікую на ділянці Тельманово — Новоазовськ з можливим розвитком в бік Старобешево.
Для ударів по агломерації скоріш за все оберуть ділянку траси М-04 від Спартаку до Дебальцево. Але це ризиковано, будуть розвивати цей напрямок тільки якщо трухлявий пень під назвою "Народное Ополчение" почне сипатися — в цьому випадку підіжмуть в "клєщі" Горлівку й спробують увійти в місто.
В Луганській області наступу не має бути за виключенням Первомайського, може там спробують покращити трошки тактичне становище.
Чого від цієї ескалації не варто очікувати — спроб оточення Донецька й Луганська, що ми спостерігали в серпні 14-го року. Цей конфлікт військово не може вирішитися за одну "активну фазу", ми точно будемо спочатку перевіряти свої сили у локальних наступах. Й саме в такому форматі це може відбутися.
Читав щось коментарі з приводу позиції Жижека щодо гендерної ідентичності, наштовхнувся на цей допис й він мені здався цікавим.
Переклад:
Це не стосується твого питання напряму, але колись він сказав, що дисфорія, котра штовхає транс-людей до зміни статі, це щось, що ніколи не може бути повністю подолано. Не важливо, як довго хтось "переходить" [в інший гендер], тривожність завжди буде з ним.
Я проходив через зміну статі пару років (прийняв рішення зупинитися тому що гормональна терапія зробила мене хворим), й це завжди торкалося мене. Не важливо, як успішно ти "змінюєшся", завжди з тобою буде глибока інакшість, що б'є по тобі не тільки серед людей, але й глибокій оцінці себе по відношенню до себе.
[Далі по тексту йде не дуже важливий абзац про те, що Жижек не трансфоб й він дійсно розуміє природу речей]
Переклад:
Це не стосується твого питання напряму, але колись він сказав, що дисфорія, котра штовхає транс-людей до зміни статі, це щось, що ніколи не може бути повністю подолано. Не важливо, як довго хтось "переходить" [в інший гендер], тривожність завжди буде з ним.
Я проходив через зміну статі пару років (прийняв рішення зупинитися тому що гормональна терапія зробила мене хворим), й це завжди торкалося мене. Не важливо, як успішно ти "змінюєшся", завжди з тобою буде глибока інакшість, що б'є по тобі не тільки серед людей, але й глибокій оцінці себе по відношенню до себе.
[Далі по тексту йде не дуже важливий абзац про те, що Жижек не трансфоб й він дійсно розуміє природу речей]
> У Селидовому зробити щеплення від коронавірусу погодилися всього 5% медпрацівників. Щоб вакцина не пропала, лікарі спеціальної мобільної бригади, які привезли туди препарат, зробили щеплення самі собі.
Особливість вакцини Covishield у тому, що один флакон розрахований на 10 осіб. Після того як ампулу відкриють, препарат зберігає свої властивості всього шість годин. Деякі медустанови змушені викидати вакцини, тому що багато медпрацівників від них відмовляються.
«Ні, категорично ні. Навіть не обговорюється», – каже інша медсестра Ірина Сокур.
Відсьогодні цей канал підтримує примусову вакцинацію та ковід-паспорти.
Особливість вакцини Covishield у тому, що один флакон розрахований на 10 осіб. Після того як ампулу відкриють, препарат зберігає свої властивості всього шість годин. Деякі медустанови змушені викидати вакцини, тому що багато медпрацівників від них відмовляються.
«Ні, категорично ні. Навіть не обговорюється», – каже інша медсестра Ірина Сокур.
Відсьогодні цей канал підтримує примусову вакцинацію та ковід-паспорти.
> офицер связи российской разведки, был отпущен под залог и скрылся
Вгадайте країну по реченню.
Вгадайте країну по реченню.
Sample Channel Name #32
> офицер связи российской разведки, был отпущен под залог и скрылся Вгадайте країну по реченню.
Так, це США.
Історія до речі повністю феєрична.
> Потеев возглавлял 4-й (американский) отдел Управления «С» СВР России (нелегальная разведка) и сбежал из России в США за несколько дней до начала июньского визита в Вашингтон президента РФ Дмитрия Медведева. При этом утверждается, что «уход» Потеева организовала американская сторона, опасаясь его разоблачения. Выяснилось, что руководство СВР фактически «проморгало» тот факт, что дочь Потеева давно живёт в США. В США также долгое время проживала его жена.
Історія до речі повністю феєрична.
> Потеев возглавлял 4-й (американский) отдел Управления «С» СВР России (нелегальная разведка) и сбежал из России в США за несколько дней до начала июньского визита в Вашингтон президента РФ Дмитрия Медведева. При этом утверждается, что «уход» Потеева организовала американская сторона, опасаясь его разоблачения. Выяснилось, что руководство СВР фактически «проморгало» тот факт, что дочь Потеева давно живёт в США. В США также долгое время проживала его жена.
Forwarded from політ технолога ✙ ▵
Як так стається, що переконаний опонент Офісу президента в темі Вагнергейту Бутусов вже через якихось три місяці зайняв позицію ОП в конфлікті з судовою системою і зокрема КСУ? Чи це протиріччя зі "зрадницьким Офісом" працює лише по одній темі, де Юра дуже захотів "качнути Єрмака".
Я взагалі не проти того, аби Єрмака виперли з Офісу або запроторили до кутузки. Я навіть буду аплодувати, якщо "геніального стратега" викинуть з Банкової. Але ось ця уся густа ссянина в очі, якою супроводжується ця кампанія не дає мовчати про відверту фігню, якою балуються творці цього наративу.
Те, як учора Гордон відбутусив щодо теми вагнерівців ще раз повертає нас до питання, "а чи була сама спецоперація?".
В дні коли вона власне набула такого розголосу я звертав увагу в своїх постах на численні неспівпадіння в розповіді Бутусова і його зв'язку з іншими політичними гравцями. Цього разу Бутусов заявив, що почув про цю операцію від агента НАБУ Євгена Шевченка в фейсбуці. Що виглядає як мінімум дуже дивним, бо вперше ця інформація з'явилася в телеграм-каналі Очки Баканова, наближеному до журналіста Володимира Бойка. Вони втрьох - ексглавред сату ОРД Бойко, главред ОРД Речинський і главред Цензора Бутусов дивним чином усі належать до одного пулу в медіа вже з десяток років мінімум. Взаємно друг друга підсвічують, беруть участь в проектах одне одного і взагалі. До речі, Речинський - автор фейку про те як Єрмак кинувся на Богдана і вибив йому зуб, і свого часу за каденції Олександра Турчинова був призначений на посаду прес-секретаря СБУ.
До речі, цього разу Бутусов і сам сказав, що Олександр Турчинов дав коментар Христо Грозєву. Ось тільки який він має прямий стосунок до ГУР і ОП?
Так стається, до речі, що боротьбу з Єрмаком в цій країні на себе замикає група Авакова-Турчинова. Згадайте принагідно і плівки Лероса, які записав екс-співробітник МВС Дмитро Штанько.
- За словами Гордона-Бутусова, українським і американським (!) спецслужбам вдалося за рік до початку операції відкрити бурові нафтові вишки у Венесуелі. Але увесь видобуток нафти в Венесуелі знаходиться під контролем однієї державної корпорації PDVSA, яка має і Офіс в Москві, до речі. Як людям зі сторони вдалося в держмонополісті Венесуели відписати собі якісь вишки - все ще незрозуміло.
- Бутусов і Гордон розповідають про те, що на борту літака мали знаходитися кілька представників турецьких спецслужб і кілька українських представників спецназу ГУР МО. За твердженням Бутусова, українці *володіють навичками рукопашного бою*, могли заблокувати прохід і шансів навіть дійти до кабіни пілота в разі кіпішу у вагнерівців не було. Я трохи нагадаю, що здебільшого вагнерівці і самі проходили службу в спецназі ГРУ ГШ РФ і у співвідношенні 3 українця і кілька турок з екіпажу на 32 російських спецназівця при всьому своєму патріотизмі я не можу поставити на українців. А ось на те, що Бутусов і Гордон годують нас інформаційними помиями - можу.
- Допис Бутусова щодо того, що Україна приготувала для спецоперації навіть винищувальний авіаполк, якщо щось піде не так. Тобто українські військові дійсно готувалися знищувати в небі України турецький пасажирський літак, на якому перебували кілька співробітників спецназу української військової розвідки і кілька співробітників турецьких спецслужб? Люди які малюють з військових якихось ніцшеанців які заради гибелі десяти ворогів жертвують одним побратимом трохи застрягли мізками в бойовиках 1980-х років.
- Фільм не вийшов 15 березня, але вийде 5 квітня - Гордон. В той час як Христо Грозєв не дає ніяких точних і приблизних дат, у наших "розслідувачів" усе вже готово. Взагалі те, як Грозєв в Твіттері попросив не спекулювати політичною тематикою трохи нагадує нам про те, наскільки нестійкий зв'язок його і цих товаришів, які розказують про мега спецоперацію.
Я взагалі не проти того, аби Єрмака виперли з Офісу або запроторили до кутузки. Я навіть буду аплодувати, якщо "геніального стратега" викинуть з Банкової. Але ось ця уся густа ссянина в очі, якою супроводжується ця кампанія не дає мовчати про відверту фігню, якою балуються творці цього наративу.
Те, як учора Гордон відбутусив щодо теми вагнерівців ще раз повертає нас до питання, "а чи була сама спецоперація?".
В дні коли вона власне набула такого розголосу я звертав увагу в своїх постах на численні неспівпадіння в розповіді Бутусова і його зв'язку з іншими політичними гравцями. Цього разу Бутусов заявив, що почув про цю операцію від агента НАБУ Євгена Шевченка в фейсбуці. Що виглядає як мінімум дуже дивним, бо вперше ця інформація з'явилася в телеграм-каналі Очки Баканова, наближеному до журналіста Володимира Бойка. Вони втрьох - ексглавред сату ОРД Бойко, главред ОРД Речинський і главред Цензора Бутусов дивним чином усі належать до одного пулу в медіа вже з десяток років мінімум. Взаємно друг друга підсвічують, беруть участь в проектах одне одного і взагалі. До речі, Речинський - автор фейку про те як Єрмак кинувся на Богдана і вибив йому зуб, і свого часу за каденції Олександра Турчинова був призначений на посаду прес-секретаря СБУ.
До речі, цього разу Бутусов і сам сказав, що Олександр Турчинов дав коментар Христо Грозєву. Ось тільки який він має прямий стосунок до ГУР і ОП?
Так стається, до речі, що боротьбу з Єрмаком в цій країні на себе замикає група Авакова-Турчинова. Згадайте принагідно і плівки Лероса, які записав екс-співробітник МВС Дмитро Штанько.
- За словами Гордона-Бутусова, українським і американським (!) спецслужбам вдалося за рік до початку операції відкрити бурові нафтові вишки у Венесуелі. Але увесь видобуток нафти в Венесуелі знаходиться під контролем однієї державної корпорації PDVSA, яка має і Офіс в Москві, до речі. Як людям зі сторони вдалося в держмонополісті Венесуели відписати собі якісь вишки - все ще незрозуміло.
- Бутусов і Гордон розповідають про те, що на борту літака мали знаходитися кілька представників турецьких спецслужб і кілька українських представників спецназу ГУР МО. За твердженням Бутусова, українці *володіють навичками рукопашного бою*, могли заблокувати прохід і шансів навіть дійти до кабіни пілота в разі кіпішу у вагнерівців не було. Я трохи нагадаю, що здебільшого вагнерівці і самі проходили службу в спецназі ГРУ ГШ РФ і у співвідношенні 3 українця і кілька турок з екіпажу на 32 російських спецназівця при всьому своєму патріотизмі я не можу поставити на українців. А ось на те, що Бутусов і Гордон годують нас інформаційними помиями - можу.
- Допис Бутусова щодо того, що Україна приготувала для спецоперації навіть винищувальний авіаполк, якщо щось піде не так. Тобто українські військові дійсно готувалися знищувати в небі України турецький пасажирський літак, на якому перебували кілька співробітників спецназу української військової розвідки і кілька співробітників турецьких спецслужб? Люди які малюють з військових якихось ніцшеанців які заради гибелі десяти ворогів жертвують одним побратимом трохи застрягли мізками в бойовиках 1980-х років.
- Фільм не вийшов 15 березня, але вийде 5 квітня - Гордон. В той час як Христо Грозєв не дає ніяких точних і приблизних дат, у наших "розслідувачів" усе вже готово. Взагалі те, як Грозєв в Твіттері попросив не спекулювати політичною тематикою трохи нагадує нам про те, наскільки нестійкий зв'язок його і цих товаришів, які розказують про мега спецоперацію.
> За інформацією Головного управління розвідки Міністерства оборони України, командування ЗС РФ провокує посилення напруження обстановки на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях. Так, з’єднання і частини першого та другого армійських корпусів оперативного угруповання російських окупаційних військ приведені у вищі ступені бойової готовності. Особовий склад противника відкликано з відпусток, достроково відправлено до місць проходження служби осіб, які перебували на лікуванні у медичних закладах, здійснюється поповнення боєприпасами передових підрозділів.