Драма української (і не лише, будь-якої незрілої) політики в тому що люди стійко асоціюють її із моральними питаннями. Мовляв управління має здійснювати "благородний муж", все як у Конфуція. Влада стає ніби винагородою, у той час як на практиці є просто психотронною тюрмою для тих хто має її в своїй повноті. І те що українська людина так думає, ось мовляв хороший дядько і тому він буде хорошим політиком.

Це усе байки, якась невиправдана романтизація політики. З розряду "хороша людина - значить хороший бізнесмен". Це єресь, в яку чомусь вірять наші громадяни, яких взагалі обілечують на кожному кроці - від купівлі нерухомості до банківських депозитів.

Тому багато кого зводить на піну будь-яка вірогідність того, що політичний вибір який вони роблять скоріше за все морально не дуже благочестивий. Це стало мотивацією політтехнологів і виборчих штабів, довести що один політик гірше або краще іншого.

В той час як хороших і поганих не буває. Щоразу людина робить моральний вибір з нуля і немає ніякої гарантії що наступний вибір корелюватиме з попереднім. Є сильні й слабкі, а ще є "свої" і "чужі". Ніякого загального заліку, яким можна порівняти усіх політиків немає.

Політика заснована на тому, щоб довести що ваш кандидат краще за іншого це дитяче спрощення яке породжує форми гострої шизофренії. Політика передусім будується на колективних ідентичностях, "свої і чужі". Тому обирають не кращих, а відповідніших собі, тому більшість має визначний вплив і таке інше.

Саме тому ці ідіотські історії з компроматами яких стало аж забагато в нашій політиці це просто річ яка провокує людей бути ще більшими ідіотами, коли вони читають щось що їм не подобається. Компромат в політиці майже ніколи не працює.

У Києві противник ЛГБТ параду захищався від поліції хрестом

Если что, Косюк — владелец Нашей Рябы.