Періодично з антропологічних міркувань дивлюсь канал хлопця, котрий ходить й питає в перехожих в Москві (й вже почав в депресивних селах) їх думки: як йде війна, що вони думають про Путіна, й т.д. й т.п. Публіка там різна, відповіді різні — переважно якась хтонь правда. В цілому цікаво та місцями смішно, але від дечого в мене аж зуби зводить — коли підорахи кажуть "ну я новини вже два тижні не читав, не знаю що там відбувається, але мені стало спокійніше".

Можливість бути байдужими в самому серці Диявола під час війни з Україною — велика образа для нашого народу й нашої оборонної промисловості. Хочеться вірити, що силами УОПа, одного ранку жителі Москви прокинуться від гуркоту мотору низьколітаючого БПЛА та автоматних черг переляканих мусорів, котрі будуть закінчуватися вибухами з подальшим зникненням світла.

От тоді стане не спокійніше, а веселіше.

Слухав в залі лекцію по археології кримського вченого (вчені ступені здобув ще в Україні), котра була організована по програмі "Президентських грантів" головного їх підора. Вухо зачепилося за те, що лектор вперто казав "селища" замість "селения".

Інституціональна тяглість.

Цей пост не пов'язаний з постом про Грицака (той більше був про "культуру дискусії" (тм)), але думка також гарна.

Воно насправді так і є. Росіяни — людожери. Тому російською пишется вже дуже мало притомних речей, й в майбутньому буде ще менше. У людожерів інші пріоритети, їм не до писемності, й я думаю трохи підігріта "ситими роками" російська наукова спільнота зараз це дуже добре почне відчувати.

Українці залишаються єдиними, хто можуть, якось опціонально, але народити гарний текст та провести притомну дискусію російською. Це непоганий важіль.

Ми зараз перебуваємо в стадії відторгнення, ми "ощєтінілісь" й пішли у відмову, але однією тільки люттю та військовою міццю ми остаточно перемогу над плем'ям людожерів не здолаємо. Потрібна й певна місіонерська мудрість, для того, щоб з росіян вийшли якісь більш нормальні народи, котрі не будуть... загрозою всьому живому. Тому треба в тому числі трохи тримати марку й ставати прикладом для тих, котрі ще здатні на якісь когнітивні процеси.

Це трохи брєд. Ствольна працює, просто недостатньо. Про РСЗО правда, окрім града — там ще бк є, але вже мало, так.

Червоне — втрачені сьогодні багатоповерхівки на Лумумби. Далі за ними йде промзона та водна перепона, так що безпосередньо до жилих кварталів Бахмуту не дійшло.

Жовте — Опитне, ще одне місце важких боїв, котре переходить в щільний приватний сектор Бахмуту.

Зелене — дорога, котру ворог намагається перерізати з боку Кліщіївки.

Помаренчеве — сміттєзвалище, також напрямок, звідки ворог намагається зайти в приватний сектор. Наразі він закріпився за ним.

Кожен раз в голос

Архіпелаг 95

⚡️м. Енгельс повітряна тривога!

1:40:09 🚬

Бтв, я десь чекав 8, якщо не 10, років, щоб бути морально готовим ознайомитися з тайтлом й от тільки сьогодні це відчув.

В тві побачив цікавий скріншот — нібито вагнерів відкинули назад до "музикалки" в Опитному.

"Музикалка" це Бахмутська школа мистецтв №2, розташована вона на околиці Опитного, в 300м від Іванграда.

До того ж, досі з'являються відео боїв навколо сміттєзвалища, що поруч — схоже, ворог досі не може від нього просунутися далі.

В цілому підхід крайніх підкріплень з нашого боку явно був добрим