Один з яких - механізована лише на папері бригада формування 2022 року, яка посипалася.

Читаю про поховання Сичавка 1/6 (Одеська область) пізньої бронзи, відноситься до Сабатинівської культури (причорноморські степовики міжріччя Дністра та Дніпра).

Смішний момент — тяглість жителів півдня України мати родичів на території Росії йде ще з часів бронзи.

Видно український інституційний вплив на ближнє зарубіжжя

https://news.1rj.ru/str/bbbreaking/145100

Мені періодично пропонували відкрити коментарі на ВВ, й я кожен раз відмовляв з однієї причини – це неможливо модерувати.

Через певних персон, не будемо показувати пальцями, публічний дискурс страждає неймовірно, при тому що кількість цих дегенератів незначна.

https://news.1rj.ru/str/DeepStateUA/15118

Постів на ВВ не було довгий час, тому що я не бачу сенсу розжовувати одні й ті самі думки, й безкінечно писати "пройоб чергового НП в Донецькій області пов'язаний з відновленням у ворога насиченості особового складу та поверненням до нього наступального потенціалу" та "ми в стратегічному тупіку, правобережна херсонщина та харківська область були найбільш слабкими ділянками фронту через географічні особливості, на інших ділянках такої переваги немає, буде ще важче, майбутнє досі невідоме, коли це закінчиться невідомо, в позиційних боях за три посадки гине все більше й більше людей, але полишити їх все рівно не можна".

Це немає сенсу. Ситуація не сахар, я про це вже писав, писати ще раз не маю фізичних сил та бажання — тема війни, як ви самі розумієте, невесела, й великого задоволення від описування невеселої реальності я не отримую (м'яко кажучи).

Але зараз ситуація змінилась. Зникло ембарго на IFV та фактично спало на танки. Через цей фактор, як я писав вище, замість висновку "поки нічого хорошого, хз що буде далі, сидіть нервуйте разом зі мною", можна нарешті написати як є, виділивши дуже важливу стратегічну перевагу, що нарешті з'явилась.

Подивилися з жінкою нового Аватара. Я був налаштований дуже скептично, тому що перший фільм слабенький — сюжет був прямолінійним та неглибоким, конфлікт в цілому зводився до "колоніалізм це погано, але тепер в космосі". Що було добре, так це естетика — гарний візуал підкреслював вже застарілу, але досі по-Ґімбутасівські романтичну ідею про неолітичний світ, що перебуває в містичній гармонії до індо-європейської людської колонізації.

Я очікував, що буде ще гірше — доля безжальна до сіквелів. Тому був приємно здивований, побачивши цікавий приклад, коли сіквел перевершує оригінал. Нічого феноменального — кіно унаслідувало як переваги, так й значну кількість недоліків першої частини, але цього разу у Кемерона вийшло зробити кіно набагато більш... авторським. Далі — спойлери.

Знову ж таки, я не очікував нічого доброго, тому на початку поява "сім'ї" мені здалась неприємним сценаристським кроком по вимученню сльози з аудиторії, але чим далі тематика сім'ї розкривалась, тим більше я спостерігав, що вона не спекулятивна, а болісна. Суто сюжетні "механіки" розкриття всіх цих стосунків батькі-діти якраз дуже примітивні, сцени ніби видрані з дженерік підліткового кіно, й через це були скоріше кумедними, а постійне однакове використання ситуації "діти потрапили в полон / ледь не загинули / етц" викликало бажання закотити очі, якби не те, на що це вплинуло.

Всі ці погано зроблені слайс-оф-лайф американських підлітків, але між іншопланетянами з Альфа-центаври виглядають погано та неприродньо. В це не віриться, тому що це не люди — мабуть, треба вбити в собі людину, щоб врешті співчувати На'Ві більше, ніж людям. Але я вибачив їх Кемерону в кінці, коли для мене стало очевидно, що протягом всіх цих "побутових сварок" Головний герой та його жінка буквально сходять з розуму. Те, що спочатку сприймається за поганий сюжет, врешті викликало в мене uncanny відчуття від гіперреалістичності зображеного — в Кемерона вийшло зобразити деріліум батьків, чиїх дітей хочуть вбити, від чого вони поступово божеволіють. Істероїдність дружини погіршується з кожною сценою, через що вона доходить до сильної та неочікуваної сцени того, як заради однієї своєї прийомної дитини готова вбити іншу. Батько ж, одержимий бажанням захистити сім'ю, невротично намагається утримати все під контролем, але врешті накликає горе на набагато більшу кількість людей, врешті заплативши за це життям свого первістка. Первісток, старший син, брат та для друг багатьох гине не з честю, а в душевному сум'ятті всієї родини, котра застрягла в безкінечних сварках навіть над його бездихаим тілом.

Це було невротично. Це було істероїдно. Це було бридко. Це було дуже чутливо та по-людськи. Це знову нагадало мені про те, як люди важко помирають — залишивши по себе сварки, злобу, борги та втративши розум в останні свої хвилини, дні, місяці та роки.

Я очікував бойовичок під пивко, але замість цього відчув себе дискомфортно, тому що згадав, наскільки смерть буває бридка. За це я заповажав це кіно не дивлячись на всі його успадковані сеттінгові слабкості антиколоніального утопізму.

P. S. Єдине, чого мені не вистачило — я щиро бажав, щоб головний антагоніст загинув, й був піднятий з мертвих ще раз. Зазвичай вважається, що "підіймати з мертвих" персонажів це поганий симптом, але мені сподобалося, як це було зроблено, єдиного штришку, котрого не вистачало — окрім головного героя та його дружини довести до деріліуму й головного антагоніста, безкінечно вбиваючи його та повертаючи до живих в переслідуванні ефемерної помсти за те, що ти навіть не пам'ятаєш, ніби це якийсь Planescape: Torment. Це було б добре, але замість цього ускладнили стосунки між клоном антагоніста та не-його сином. Це також непогана зав'язка, тож сподіваюся я ще побачу втілення своєї ідеї в наступних фільмах.

> Бої продовжувались декілька століть, але Українській церкві все ж вдалося сьогодні витіснити московських попів

Я так розумію, перший бій дали на Московському Соборі 1656-го року, а другий Гедеон в 1686-ому.

Насправді це мало чим відрізняється від братів Капранових...

Якщо передані бредлі не обшиють контактом й не дадуть їм назву М2БВ обр. 2023 то нафіга вони потрібні...