Друзі, 15 000 (знадобилось на 5 000 менше, ніж попередньо очікувалось) гривень ми вже відправили військовослужбовцю на покупку шолома.

Залишилось дозбирати трішки менше 53 000 гривень на дрон версії Mavic 3T для одного з підрозділів 110-ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка, який воює зараз на Авдіївському напрямку.

💳 Реквізити:
Посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/5W8dSy5E2C
Номер картки моно: 5375411206396371
Номер картки приват: 4149439318128836

Для Зенітно ракетної бригади Повітряних Сил України прошу допомогти у зборі на наступні позиції.
2 планшета для роботи
1 ноутбук для робот
1 струйний принтер.

Зібрано вже 28 з 44 тис грн.

Банка https://send.monobank.ua/jar/8WJyKT2fPj
Моно: 5375411206324431
ПриватБанк: 4731219641137520
PayPal: rzavgorodny@gmail.com

Дрон в небі над Москвою - набагато більший політичний актор (наголос на А), ніж російська опозиція. Один фугас, який випадково опиниться в людному місці в місті-мільйоннику РФ призведе до кратно більших змін ніж опозиційна фракція у міськраді.

Порушення базового уявлення пересічного росіянина про «безпечність» системи є найкращим маркером довести до нього відчуття глибокої дисфункції РФ, кризи довіри до керівництва і зростання потреби змін. Не демократичних, звісно ж. Але нам демократичні і не потрібні.

Безпека - одна із ключових внутрішніх «валют» авторитаризму. Так чи інакше, саме уявленнями про безпеку прийнято обґрунтовувати більшість відверто політичних заходів з придушення опозиції, створення контролю над медіа та монополізацією економіки.
«Тотальна безпека» - явище, яке власне і отримує посередній громадянин в обмін на якісь персональні економічні та політичні можливості. Саме тому, будь-який удар по суспільній безпеці в РФ виглядає значно кращим збудником суспільного настрою, аніж приміром заяви про корупцію чи фальсифікацію виборів.

У західній політизованій уяві традиційно домінує модель - «усе в політиці так чи інакше в своєму початку засноване на суспільному договорі», яка лишається абсолютно релевантною і щодо РФ. Однак західні універсалісти традиційно трактують договір як відпочатку ліберальне явище (тут у них домінує Локк), тобто параметри договору закладаються досить демократичні. Російський же договір більш специфічний, тому і неосяжний для багатьох західних людей: «все в обмін на безпеку (або стабільність, як соціоекономічний сурогат терміну «безпека») - ось тут уже домінує Гоббс.

Саме тому, хитати РФ за допомогою мережі прозахідних чи не дуже громадських організацій, що займалися боротьбою з корупцією, чистотою виборчих процесів та захистом прав журналістів було помилковим. Опираючись на власний внутряк, західні гравці дійсно могли сприяти цим явищам, вважаючи що саме ці явища зачіпають якийсь важливий нерв внутрішньоросійського життя. Вже ні.

В обмін на тотальну безпеку і черепашачий повільний приріст зарплат співставний із інфляцією було зі згоди абсолютної більшості громадян розміняно отримані в 90х російські політичні чи економічні вольності (уявіть, в 90х вони мали більш ринкову економіку ніж Україна, яка дуже повільно підходила до цього питання). Ніхто не змушував росіян - ця угода дійсно виглядала напрочуд вигідно. Якісь незрозумілі вибори губернаторів обміняти на відносно стабільне уявлення про безпеку, подолання ексцесів що стосувалися слабкоорганізованої злочинності, воєн на Кавказі та інших викликів 90х. Жодні заклики що стосуються ліберальних ідей ніколи не працюватимуть щодо РФ. «Свобода то сьо» - забудьте. «Умное голосование» навальнят було ширмою, під шумок якої зачистили спершу найбільш небезпечних, а потім і просто усіх інших.

Тому найбільш очевидно, що для зламу РФ доведеться зруйнувати уявлення більшості її громадян про їхнє ексклюзивне життя у єдиній безпечній країні Світу. І буде це проходити через дрони з вибухівкою, вибухи в кафе, рейди радикалів в прифронтові села, незрозумілі вбивства незрозумілих воєнкорів.

Кожен акт війни на території РФ це уже не стільки воєнна логіка, скільки політична. У воєнній дійсно є сенс рахувати - скільки знищено ворожої техніки, наскільки раціонально використана наша техніка - бо війна це передусім математика. У політичній же удар має передусім нематеріальні наслідки, які важко усуваються.

«Хочеться роздушити її, як комара. Як же мені хочеться її зятя заставити випити вкрадені чотири бутлі олії! І я це зроблю!» — кричить Валентина, зла на свою куму Галину. Одна виїхала, інша прийшла грабувати її будинок. Галина брала те, що не знадобилося росіянам: дрова, газовий балон, відкопала в городі чотири бутлі олії.

«Яка кума? Нема в мене в селі ніякої куми! А, Валька! Та вона сама колаборантка. Я вже її кумою і не зву. Її син по всіх селах добро крав, а тоді поселили рашистів до себе під розписку» — розповідає Галина.

Після окупації села Мала Олександрівка на Херсонщині люди розділилися на два табори. Перші автоматично вважають других колаборантами: «Пили з руськими, жили, дружили, помагали, крали». Другі заздрять першим, які отримували виплати як внутрішньо переміщені особи. І хочуть, щоб їх жаліли через пережите.

Люди в селі стали злішими, агресивнішими, матюкливішими, ображенішими, мстивішими. І це надовго. Бо окупація в'їлася під шкіру і руйнує зсередини. Що нам розповіли місцеві — читайте у матеріалі Наталії Мазіної