«Хочеться роздушити її, як комара. Як же мені хочеться її зятя заставити випити вкрадені чотири бутлі олії! І я це зроблю!» — кричить Валентина, зла на свою куму Галину. Одна виїхала, інша прийшла грабувати її будинок. Галина брала те, що не знадобилося росіянам: дрова, газовий балон, відкопала в городі чотири бутлі олії.

«Яка кума? Нема в мене в селі ніякої куми! А, Валька! Та вона сама колаборантка. Я вже її кумою і не зву. Її син по всіх селах добро крав, а тоді поселили рашистів до себе під розписку» — розповідає Галина.

Після окупації села Мала Олександрівка на Херсонщині люди розділилися на два табори. Перші автоматично вважають других колаборантами: «Пили з руськими, жили, дружили, помагали, крали». Другі заздрять першим, які отримували виплати як внутрішньо переміщені особи. І хочуть, щоб їх жаліли через пережите.

Люди в селі стали злішими, агресивнішими, матюкливішими, ображенішими, мстивішими. І це надовго. Бо окупація в'їлася під шкіру і руйнує зсередини. Що нам розповіли місцеві — читайте у матеріалі Наталії Мазіної

>национальность: УКРАИНЕЦ
>место рождения: РФ, ВЛАДИМИРСКАЯ ОБЛ.

РФ наконец-то начала признавать что никаких русских нет, есть только оболваненные украинцы.

Давайте визначимось з термінологією і визнаємо: БНР — крінж.

Називаймо речі своїми іменами: Демілітаризована Зона Бєлгород. ДЗБ.

Як влучно зауважили розумні люди — слово «зона» легше для сприйняття місцевому населенню, а врахування культурних особливостей — важливо в таких справах.