Скільки б ми не наносили ударів по Белгороду, найбільше російських дітей все рівно вб'ють ВКС РФ – коли ЗСУ закріпляться в жилих кварталах прикордонних російських міст особисто Пипою буде поставлена політична задача вибити звідти за будь який кошт.

Є така професія – цивільних вбивати. Російські пілоти будуть відповідати.

В своїх публікаціях я зазвичай притримуюсь позицій спекулятивного realpolitik. Мені здається більш цікавим не спортивне ясновидіння, а озвучування тих варіантів подій, котрі незаслужено ігноруються широкою публікою. Наприклад, ядерний статус Білорусі та її потенційний конфлікт з НАТО, місія НАТО в західні регіони для виведення їх з конфлікту (якимось чином через рік росіяни почали також спекулювати на цій темі, ноосфера мабуть), чи власне ідея "воювати будуть всі, бо населення небагато й воюючих доведеться замінювати та демобілізовувати" зразка березня 2022 року – за що отримав в свій час багато хейту, а в результаті ми всі тут.

Такою подією з категорії спекулятивного realpolitik було повномасштабне російське вторгнення 24 лютого. Я, мабуть, був ледь не єдиним хто писав що нас очікує війна дійсно повномасштабна – на виживання. Більшість не вірила в її можливість в принципі. Чому так, зважаючи на всі сигнали?

Варто виділити три фактори:
1) Стереотиповість мислення. Зазвичай люди мають складності в сприйнятті речей, котрі виходять за межі їх повсякденного досвіду. Людина прожила все своє життя й ніколи не бачила ні війну, ні вторгнення інопланетян – через це для неї ймовірність цих подій нерідко рівнозначна.
2) Спрощена псевдоаналітика. Розборки про те, кому що вигідно, аналіз цін на нафту, геополітичні шашки в 4-ох вимірах. Зазвичай підкріплює п.1, бо 70% думок на цю тему складаються з оцінки будь яких великих подій як економічно недоцільних – вульгарний економікоцентризм є візитною карткою цієї доби, тому така "аналітика" добре розуміється читачем.
3) Страх. Зміни це страшно. Тому навіть ті, хто був силен розумом, але слабкий духом, боявся навіть припустити катастрофічного погіршення ситуації навколо.

Пройшло два роки війни. Відбулося багато неможливого. Втім, настала й нова реальність – а з нею й нова буденність, що породжує нові стереотипи. Люди продовжують екстраполювати поточну стадію конфлікту в майбутнє – нібито ми просто будемо воювати одними й тими самими людьми на одних й тих самих позиціях в тих самих регіонах цілу вічність. Нове АТО, де ворог буде завжди мати стабільний приток піхот та озброєнь, а ми допомоги з заходу. Й в залежності від особистого емоціонального стану та статевого життя варіація позиції від "все буде як зараз" до "ми будемо поступово програвати".

Ця хибна думка поєднує в собі три фактори вище – стереотипність, хибне спрощення та власне страх.

Суспільство знову забуло, що поки відбуваються однорідні будні, поступово назрівають переломи. Є негативні тенденції для обидвох сторін, пов'язані з комплектацією, накопиченням бронетехніки та власне наступальними можливостями. Є позитивні тенденції для нас, пов'язані з переглядом оборонної політики Європою. Звісно, ці тенденції призведуть до якихось очевидних наслідків – але важливо розуміти, що є й неочевидні результати. Так, наприклад, негативні тенденції в ВС РФ призвели до єдиного наразі військового бунту в цьому конфлікті – Вагнерівському. Комплексність подій, що відбуваються, призводить до того що сума факторів породжує неочевидні широкому загалу наслідки. Й я переконаний, що ми будемо жити в реальності, котра буде сформована саме неочікуваними для більшості подіями.

Тому коли ми говоримо про майбутнє цього конфлікту та про нашу роль в ньому, ми маємо концентруватися на його максимальній пролонгації. Щоб не було, ми маємо вигравати час. Ми маємо мобілізовувати скільки потрібно та виробляти озброєнь, платити податків та донатити скільки потрібно. Ми маємо дочекатися суми факторів, котрі виведуть цей конфлікт з позиційної фази – й відповідно, готуватися до цього виведення, оцінюючи можливі варіанти розвитку не з позиції "та ну нє, я не думаю", а з позиції того, скільки чеховських гвинтівок висить на стіні, очікуючи коли об них споткнуться.

Завжди, коли з'являється інфопривід щодо обставин боїв на якійсь позиції – такій як Зеніт – дивуюся, що предметом обговорення багатомільйонної країни становиться ситуація на одному ВОП / РОП.

Есть две силы, которые могли бы освободить Навального – это ВСУ и войска стран-членов НАТО.

Его кровь на руках всех тех россиян, которые еще не состоят ни в первом, ни во втором.

Справились, виходить?

Когда за два года полномасштабной войны взял райцентр на линии фронта

https://news.1rj.ru/str/bbbreaking/175663