Коли ми намагаємось оцінити ситуацію і зробити якісь висновки, то опираємось на відоме нам і ніде правди подіти, на власний світогляд. Є певні дані про втрати росіян, їхній прогрес, плани, якісь дані про ресурси і економіку тощо. А як щодо невідомого?

Питання навіяне ситуацією навколо деяких ділянок фронту і того як її публічно подають росіяни, та думками розумних людей. Скажімо, ми можемо прослідкувати комунікацію противника по Купʼянську.

Спочатку хуйло розповідає, що місто оточене разом з великою кількістю військових. Потім Гєрасімов доповідає йому, що місто взяли. Хоча це брехня.

І другий момент. Ми раніше бачили на відео з якогось російського штабу карту, де прогрес противника в Донецькій області зображений надто оптимістично для росіян навіть за найбільш песимістичним для нас варіантом. Явно перебільшено, словом.

❓Виникає питання. Це узгоджений продукт для російської (і не тільки) аудиторії? Чи це те, що генштаб подає хуйлові і він має в це вірити. І як наслідок, вірити у те, що це реальні просування й варто кинути в пічку ще певну кількість ресурсів. Мовляв, виходить же, треба дотискати.

Звідси походить невідоме - яка інформація надходить непублічно. Що саме лягає на стіл хуйлові.

Адже навіть в авторитарній системі, як російська, імовірно складно приховати реальний стан справ, якщо головнокомандувач і очільник держави має бажання налагодити паралельні канали отримання інформації.

❗️Зрештою, система аналізу ситуації, вивчення бойового досвіду та інтеграції нових знань в системі у росіян таки працює, як би не хотілося, щоб було інакше. Також в них є фахівці з осінту, які достатньо якісно працюють для того, щоб оцінити просування хай навіть консервативно, тобто на нижчому рівні від бажаного.

Більше того, щоб планувати подальший наступ, треба мати усвідомлення вихідних позицій. Це впливає на ці самі плани. Тож як мінімум армійське командування противника повинне мати реальне, а не удаване уявлення про ці позиції.

Ось зараз, коли хуйло розкидається якимись розпливчатими фразами про Купʼянськ, виникає питання. Напевно він знає, що ситуація трохи не така, як йому раніше доповідав Гєрасімов. Але визнати він цього не може.

Адже в суспільства має бути відчуття, що армія швидко і невпинно просувається. Що в цьому є сенс, що вони беруть міста і села, що вони перемагають.

💡Проте, знову ж таки, ми не знаємо що доповідають політичній верхівці військові та спецслужби. На основі яких даних ця верхівка формує рішення. Чи це те ж саме, що публічно озвучують в рамках пропаганди, чи все таки обʼєктивні дані, які дають правильне уявлення про ситуацію.

Якщо другий варіант, то дуже шкода. Бо класик нагадує нам, що для перемоги треба знати і себе і противника. Тож чи достатньо добре хуйло знає «себе», зокрема реальні результати російської армії на полі бою… Чи блеяння про КупЯнськ - це покерфейс для публіки, чи віра в краще?

Україна - це країна копнякової демократії

Всі вже це бачили. Те, що у нас називають м'ясним штурмом, у москаля - звичайна нормальна тактика.

Найгірше, що таке майбутнє ворог приготував і нашим співвітчизникам, які опинилися на окупованих територіях.

Розмови про гіпотетичний мир зараз є дурістю не тому, що ми дуже хочемо вічно воювати. А тому, що росіяни не відмовилися від мети знищити нашу країну. Це показують "інсайди" з переговорів, які йдуть зараз у Москві.

Їм тисне існування нашої країни загалом. А тому вони і розповідають зараз, що їм тисне українська армія і чисельність її, яку вони не можуть диктувати, їм тисне пояс укріплень в Донецькій області, який вони хочуть отримати без бою.

Я вже мовчу про бажання легалізації вкраденого, як то кажуть. Тому, зарікшись більше про це писати, повертаюсь до цієї теми, адже в нас досі інституції та частина суспільства продовжують страждати фігнею, замість того, щоб рятувати від деградації нашу оборону.

Коли з'явилися в публічному просторі російські 28 пунктів, багато людей ламали списи навколо пункту про обмеження чисельності армії. Зрозуміло, що така вимога до країни, на яку напали - це знущання.

Праві були ті, хто казав, що сама концепція обмеження - це вже позбавлення суверенітету. Так само мали рацію ті, хто казав, що всі, хто проти цього, мали б запитати себе чи наберуться ті 800 тисяч бійців у мирний час.

Тобто чи суспільство готове утримувати таку армію і саме поповнювати її? Тим паче воно очевидно не поспішає давати відповідь на це питання і у воєнний час, коли це найбільш критично. Особливо зараз, коли на фронті серйозна криза.

Тим ме менш, такі вимоги - це все одно пастка. Скільки б там не було написано. 800 тисяч чи 8 мільйонів. Я б тут провів паралель із тим як москалі робили з Гетьманщиною, поетапно відбираючи її суверенітет, змушуючи укладати все більш кабальні угоди.

Так буде і тут. Спочатку 800 тисяч (очевидно росіяни будуть вимагати суттєвого зменшення). Потім дуже скоро Москва заявить, що все одно дуже боїться української воєнщини і почне тиснути та вимагати скоротити. Інакше будуть погрожувати відновленням бойових дій.

Звісно ж, ніхто не захоче цього, пам'ятаючи про те що таке ракетні обстріли міст і місиво багнюки під цілодобовими обстрілами та дронуванням. Будь який уряд буде намагатися домовитися.

Так цифра стане 400, 200, а потім і 80. На будь якому етапі росіяни можуть відновити бойові дії, адже ми знаємо, що ціль їх - не скорочення української армії, а її зникнення разом з країною.

Можна провести ще одну паралель. Це те, як американські рієлтори хочуть визнати Крим та інші окуповані території російськими. Певно не задарма, а заради перспектив заробити потім на бізнесі з росіянами.

Сьогодні вони визнають окуповані території російськими. Завтра росіяни окупують нові території і американці їх теж визнають. А згодом і всю Україну визнають росією. Все заради мрії Дугіна та інших притрушених про "остаточне вирішення Українського питання".

Тут ми знову виходимо на те, що суперечка про договірні обмеження щодо армії, просто беззмістовні, бо росіяни не збираються припиняти воювати поки в них є можливості для цього.

А танці з купкою американських рієлторів - це просто ще одна опція для перемоги росіян у війні. Щоб позбавити нас підтримки. Щоб спровокувати громадянський конфлікт в Україні. Маневри, інструмент війни. Не миру.

Тут росіяни діють на багатьох рівнях одночасно.
- Вони у будь якому разі будуть далі силою намагатися захопити решту Донецької області. В них є плани і ресурси на це. Вони цим займаються просто зараз і будуть продовжувати.
- Разом з тим, вимагають в переговорах зі США, щоб Україна здала цю територію без бою. Всі розмови, що ця зона буде демілітаризована - туфта. москалі зайдуть туди наступної хвилини як ми вийдемо, але це зручний спосіб серед іншого дати рієлторам з команди Трампа привід звинувачувати Україну у відсутності бажання миру, який настане одразу, як ми вийдемо з Донбасу, ага. І далі будемо стояти в полях під Лозовою і Павлоградом. Думаю пояснювати на скільки легше їм далі буде наступати - зайве.
- також це тема для розпалювання конфлікту в Україні. Зокрема і серед військових. Принаймні вони розраховують на те, що задовбані солдати підтримають такий хід, якщо це дасть шанс, що не доведеться воювати ще з рік або більше, весь цей час у ще гірших умовах і з більшим ризиком загибелі. Підлість такого розрахунку полягає в тому, що реальне бажання (а не необхідність) воювати є тільки в тих, хто сам не буде сидіти в холодних норах під обстрілами, часто в оточенні, як це буває з піхотою, яка воює вже на умовній лінії, а в солянці своїх та чужих позицій, часто не маючи змоги вийти або взагалі, або місяцями. Я попитав у знайомих в механізованих бригадах чи прорсто в піхотних підрозділах. Моя вибірка поки каже, що дурних серед бійців нема і всі все розуміють. Що покинути укріплений район і сидіти потім в полях сенсу нема що б там москалі не обіцяли. Проте росіяни в цьому напрямку будуть дуже активно працювати. Розпалювання конфлікту в середині країни вони прагнуть дуже сильно.

Віткоф так і не зрозумів як зможе заробити на Печенігах, але слухав уважно і старанно кивав

Тут The Financial Times зробили хорошу мапу зафіксованих випадків спостережень російськими "невідомими" дронами різних важливих об'єктів на території континентальної Європи впродовж 2025 року.

ну ось вам і відповідь про казки щодо "демілітаризованої зони". будуть російські війська у формі росгвардії. чергова розводка для лохів та рієлторів. звичайна російська окупація і лічені години для перекидання до лінії зіткнення частин РОВ для подальшого наступу.

В одному з попередніх текстів я задавався питанням про грані неадекватності москалів у плані оцінки ситуації на полі бою. Зокрема на прикладі Купʼянська і у районі Добропілля-Покровська.

Зокрема мене цікавило питання чи вірить насправді хуйло в розповіді про «повністю взятий Купʼянськ» і більш позитивну мапу в Донецькій області, ніж ситуація є насправді? Чи казки про мільйон оточених батальйонів та захоплене місто - це заготовка для певної аудиторії (своє населення, американці тощо).

Справа в тому, що попри любов росіян до ідіотських вигадок про ситуацію на полі бою, їхні розвідка і планування для подальших дій мусять опиратися на більш реалістичні дані. Та чи потрапляють ці дані нагору, особливо якщо мова йде не про якісь глобальні успіхи, а про рутинну роботу з просування полями і балками.

Бажання путіна повірити у те, що вони взяли Купʼянськ і відсутність того самого бажання заглиблюватися в деталі щодо наприклад дифузії військ на полі бою, не викликає найменших сумнівів. Більше того, він навряд чи хоче знати, що підтверджений захід російського солдата у певну точку не робить територію на кілометри позаду нього контрольованою.

До прикладу, присутність російських солдатів у Золотому Колодязі, неподалік від Добропілля явно не означала, що росіяни контролюють весь простір, який вони пройшли щоб зайти в село. Те ж саме може бути і з центром Купʼянська.

Були опосередковані ознаки того, що хуйло з часом дещо змінив риторику по Купʼянську. Помпезні оголошення про успіхи змінилися розпливчатими формулюваннями в стилі «буде як в КупЯнську». Зараз вони виглядають особливо символічно і по-ідіотськи.

Проте в недалекому минулому росіяни все ще намагалися тримати хорошу міну. Імовірно розпливчаті формулювання почали використовувати, бо все ж таки було зрозуміло, що ситуація для росіян в Купʼянську була не така райдужна. Можливо тут ще є фактор швидкості, з якою інформація іде нагору з полів і наскільки сильно вона вихолощується, поки опиниться в Кремлі.

Це підводить до іншої ознаки. Вже не такої опосередкованої. Президент України сказав, що американці (можемо здогадатися які) справді вірили тому, що росіяни розповідали їм про Купʼянськ. Мовляв, СОУ там в оточенні і місто захоплене.

Тож бачу два варіанти. хуйло більш менш був у курсі того, що ситуація в місті не зовсім така, як хотілося б, але свідомо влаштував медійну виставу за участі генштабу рф. Паралельно ці тези закинули американцям. Щоб вони думали, що москалі перемагають вже прямо зараз і буквально щойно взяли важливе для оборони місто.

Або другий. хуйло і сам повірив в успішний успіх окупантів в Купʼянську та ретранслював це на зовнішню аудиторію, а також знову ж таки приватно американським перемовникам. Допускаю і проміжний варіант.

Уявіть, що Гєрасімов, поспішив передати чудові новини своєму шефу про захід окупантів у місто. хуйло, якому за чотири роки все ще не вдалося зламати Україну, хапається за цю інформацію. Це важливий вузол оборони, хороша медійна історія.

Це вже потім починають вилазити нюанси. Москалів відрізають, витісняють, ламають логістику, зачищають. Ще до цього було зрозуміло, що забігти на кілометри вглиб оборони СОУ вже можна, а от утриматися - це вже інша справа. Все складно, все змінюється.

Але здавати назад пізно. Тим більше, йде дипломатична гра і корисний ідіот-рієлтор, схоже все таки намагається змусити Україну подарувати росіянам укріплений район оборони в Донецькій області. Треба тримати хорошу міну. І пішло порочне коло. 1/2

При всіх нюансах варто памʼятати, що інформація про просування росіян в центр міста зʼявилася ще десь в середині жовтня. Через місяць Гєрасімов публічно наполягав, що місто взяли. А вже у перших числах грудня деякі українські аналітики вголос казали, що у росіян в Купʼянську великі проблеми.

Тут особливо цікаво. Десь 6 грудня ми вже знаємо, що про те, наскільки складне становище у противника у місті. Все так погано, що мова йде не про контроль, а про неможливість підтримувати бійців у самому місті. А 9 грудня генерал Кузовлєв отримує від хуйла нагороду за взяття Купʼянська, про що він також доповідав хуйлові 20 листопада.

Вже менш, ніж через тиждень ми бачимо офіційну інформацію про успіхи СОУ в місті. Тобто медійно ця історія розтягнулася не менше, ніж на півтора місяці. З перехопленням ініціативи з українського боку. В контексті цієї війни це великий часовий відрізок.

Тобто в будь якому разі медійна і дипломатична частина цієї авантюри полягає в тому, щоб продати американцям певну історію. Чи вірив у це все сам путін і що йому приносять на стіл не перед камерами… все ще питання. Чи до нього не дійшло за півтора місяці, що ситуація там так собі?

Мабуть нагородження генерала 9 грудня говорить нам, що не дійшло. Інакше навіщо свідомо так ганьбитися. Є ще одна опосередкована ознака. Реакція росіян на очевидні провали. Адже в цій ситуації путін сів у калюжу, втім не вперше. Москалі завжди оговтуються… поки що.

Згадайте їх реакцію на початку наступу в Курській області. Офіційну. Не крики воєнкорів тощо. Лише факт. Вони намагалися менше говорити про прорив ЗСУ поки не опанували ситуацію. Вже потім тема боїв на Курщині стала в них однією з центральних, адже вони перехопили ініціативу.

Що зараз? Спростування, що відео під стелою справжнє? Якось дрібно. Історія з понтами перед американцями на цій темі певно себе вичерпала. Потрібно шукати інші. Цікаво, чи заберуть звання «героя рифи» у генерала, який сказав, що взяв Купʼянськ, а насправді взяв… ну ви зрозуміли.

В сухому залишку моя версія така. хуйлові приносять маячню, яка відхиляється від реальності, але не повністю її заперечує. Прогалини заповнюються життями бійців, які будуть робити так, щоб позитивні звіти втілювалися у життя з часом.

Кремль вчепився за цю переможну історію і взяв її на прапор. Не виключено, що вони самі занадто повірили в незворотність процесів у Купʼянську. З часом стало зрозуміло, що ситуація складна, але її намагалися волюнтаристським чином переламати.

Наприклад, кілька бійців, які змогли далеко просунутися, але загинули чи втратили боєздатність, все ж «малюють» для керівництва правильну карту. Щоб підтримати звіт для начальства, в цьому напрямку відправляють десятки нових бійців, які гинуть заради гарного звіту нагору (хороша новина для нас).

В Кремлі політично історію вирішили грати далі, проте ставало тільки гірше. Навіть закидання кількістю не допомогло і контрміри СОУ дали хороший результат. Противник цей етап битви за місто програв.

В решті решт це закінчилося тим, що хуйло знов пошився у дурні. Припускаю, що у подальшому москалі будуть говорити про інші історії. Сіверськ, Гуляйполе чи той же Покровськ. Тим часом спробують опанувати ситуацію під Купʼянськом і якщо вдасться, прикрити свою ганьбу вже більш успішним наступом на місто. 2/2

укріплює віру рієлторів у свої щирі мирні наміри.

Деякі знайомі продовжують постити підсумки року, а дехто «антипідсумки». Дехто в контексті війни. Побуду занудою і скажу, що під час війни підбивати підсумки календарним роком - це те щоб релевантно.

По-перше, війна розвивається нелінійно і навіть цей календарний рік можна розбивати на кілька періодів, а якщо вдаватися в специфічні деталі, то ще й в географічному розрізі. По-друге, якщо вже на те пішло, то певно більш коректно «підсумовувати» виходячи з дати початку повномасштабної війни.

Проте, оскільки кожен вирішує сам для себе що коректно, а що ні, і що аналізувати ситуацію варто постійно, то чому б ні? Напишу які підсумки/висновки чи подекуди субʼєктивні припущення прийшли в мою неспокійну голову в 2025 році.

Для мене особисто і для нашого підрозділу цей час став перехідним в прямому і переносному сенсі. Ми зіткнулися з трансформаціями як нашого війська, так і противника. Буду давати загальну тезу і розшифровувати.

⭕️ Противник продемонстрував наскільки добре вміє переймати досвід і напрацювання та масштабувати їх.

Після завершення осінньо-зимової кампанії, ми на власні очі побачили і відчули на власній шкурі якісний стрибок противника в дроновій компоненті. Підрозділи fpv противника включно з Рубіконом стали грізним суперником. Ривок росіян в районі Воздвиженки супроводжувався дуже дошкульною роботою цієї складової російської армії. Просування їх в районі Добропілля, що було логічним продовженням наступу в районі Воздвиженки-Коптєвого і створена цим серйозна криза - це у тому числі їхня заслуга. Вони серйозно на це вплинули. При цьому мова йде не просто про переймання і масштабування досвіду, а про дуже масивні комплексні процеси.

⭕️ Противник демонструє адаптацію цілої системи.

росіяни не просто збільшили виробництво дронів, сформували багато підрозділів бпла та кинули їх в бій. Вони вбудовують цю компоненту в загальну систему для досягнення загального тактичного результату. Так, багато що вони запозичили знову ж таки у нас, наприклад вбудовування дронарів у структуру як окремих підрозділів, так і всього війська. Проте, вони здобувають величезний системний досвід у використанні цього компоненту в наступальних діях на системній основі. Це потребує, як на мене, більшої майстерності, ніж в обороні. Простий приклад - є район оборони СОУ. Взяти його штурмом не вдається. Просочування, механізовані накати, щільні обстріли не приносять результату, наступ буксує. Що можна зробити для підтримки наступальних дій? Наприклад, ізолювати район оборони дронами-ждунами. Не просто мінувальниками, а саме ждунами, які чекають в засідці на всіх логістичних маршрутах. Коли оператор може годинами спостерігати і чекати свою ціль. А ще постійне патрулювання повітряної логістики, коли район вже ізольовано з землі. Без постачання будь яка оборона впаде. Тут питання і інженерних рішень, і спеціалізації розрахунків, які цим займаються, і їх кількості…
1/2

⭕️ Дифузія військ.

Про це я писав декілька текстів. Основна ідея в тому, що на деяких ділянках фронту яскраво виражений процес проникнення піхоти противника між нашими бойовими порядками. Часто на кілометри. При цьому, позиції СОУ продовжують функціонувати фактично в оточенні. Таким проникненням росіяни намагаються внести хаос в нашу оборону та перенаправляти і так обмежені наші ресурси на пошук своїх штурмовиків у ближніх тилах. Подекуди проникнення стає взаємним, адже під час штурмових дій наші штурмовики проникають вже між бойових порядків ворога, влаштовують засідки, ставлять блокуючі позиції на маршрутках просування, відрізаючи тих росіян, які проникли крізь наші порядки. В цій зоні активно працюють дронарі з обох сторін. Організовувати ефективні дії в таких умовах - окрема задача із зірочкою.

⭕️ Адаптація до нових умов з нашого боку.

Збільшення дальності роботи російських fpv, контроль над маршрутами логістики і висування, дуже ускладнили умови роботи, збільшили ризики, почали завдавати більших втрат при переміщеннях. Підрозділи СОУ часто успішно до цього пристосувалися, ми також. Ризиків і проблем це не забирає, але дозволяє зменшувати імовірність втрат. Як саме, зі зрозумілих причин краще не писатиму.

⭕️ Зростання навантаження всіх типів.

Тут вітання популістам, які розповідають, що воювати мають не люди, а дрони, роботи, скайнет, термінатор, бетмен тощо. Навантаження на армію, навантаження на людину постійно зростає. Збільшується кількість інформації, яку потрібно обробити, збільшується середня кількість часу на позиціях, на ділянках наступу противника у тилу потрібно пришвидшувати будівництво фортифікацій, вихід на позицію перетворився на справжню операцію з відповідним плануванням і залученням в процес все більшої кількості технічних засобів та людей, противник нарощує кількість і якість технічних засобів (бпла, реб, рлс, наземні станції керування, нрк і т.д.) - все це потребує відповіді наших інженерів, людиногодин їх зосередженої роботи. Все це продукує ще більшу кількість даних, які потребуть обробки і аналізу та мають бути враховані при прийнятті рішень. Тим часом, у вигаданому наборі з 10 новобранців-інженерів 6-7 відправляють виконувати іншу роботу, марнуючи їх потенціал. Додайте сюди те, що у противника все ще вдосталь піхоти, дронова складова нарощується, тактика вдосконалюється, росіяни відточують комбіноване застосування засобів. Це множить тиск та навантаження. Задачі, які має вирішувати 2 чи більше людей, вирішує одна людина. Це позначається на якості і так далі. Це ще один привід нагадати, що війську потрібні люди і будь яке залізо саме по собі без людини не працюватиме. Для обслуговування все більшої комендатури цього заліза потрібні люди.

🔚 Абсолютно погоджуюся з думкою, що багато речей, які ще стануть для нас відкриттям, противник «кує» в тилу. Рубікон та інші ласощі стали саме такими речами. Думаю будуть нові результати інтелектуальних, організаційних, інженерних зусиль противника, які будуть доповнювати кумулятивний ефект. До того часу, як в росіян почнуться перші труднощі з компектуванням піхоти (якщо почнуться), вони вибудуть систему, яка це компенсуватиме. Але це вже чисто моя спекуляція.
2/2

За всіма новинами про перестановки ми пропустили як росіяни передали американцям карту, що показує як Рюрик напав на печенігів.

Стрибок Рудої Мавпи)

Як не варто було росіянам чіпляти США локшину на вуха про "атаку на резиденцію" хуйла, так і не треба було поспішати кричати "КупЯнск наш". В обох випадках москалі не тільки зганьбилися, але й отримали цілком практичні наслідки.

Щодо Куп'янська. Місто є важливим оборонним вузлом і контроль над ним річ принципова. https://x.com/i/status/2000589798143074559
Так було і під час Другої світової для протиборчих сторін. От тільки поки що противник узяв місто "в кредит", який ще далекий від погашення.

Раніше я намагався аналізувати поведінку противника і можливу внутрішню мотивацію відверто неправдивих заяв про те, що він наче б то, взяв місто. (Тут додам дисклеймер, що напрямок не мій. Ситуація щодо міста в даному випадку - це приклад для оцінки дій росіян загалом).

Отож я припустив, що ситуація з відвертою брехнею про захоплене місто - це частина традиції, коли російські командири передають нагору інформацію про заплення певного населеного пункту передчасно. Беруть його у кредит.
https://x.com/i/status/2000705969978741085

Потім цей кредит гасять життями бійців, яких кидають на штурми щоб підлаштувати реальність до своїх звітів. Я знаю на які думки це вас наштовхує, але все ж. Треба бути обʼєктивним і щодо противника і щодо себе.

Успішній дії СОУ в Куп'янську дуже добре підсвітили таку проблему, тож логічно було б припустити, що росіяни або увімкнуть покерфейс та будуть розповідати, що місто під контролем. Або будуть менше інформаційно підсвічувати напрямок…

У обох випадках паралельно будуть спроби швидко "відновити положення". Схоже москалі обрали покерфейс, але виходить погано, бо частина їхніх блогерів не соромляться писати, що повідомлення про те, що місто під контролем - це повна туфта і там солдати потерпають в оточенні.

Прикладів таких історій достатньо. Заяви про взяття Торецька взимку, хоча бої тривали навесні, "взяття" Вовчанська, де бої після цього практично не припинялися. А скільки разів брали Часів Яр...

Таке місто - це набагато більший шматок, ніж село чи місто меншого значення. Проковтнути такі заднім числом для росіян було б набагато легше. Натомість у Купʼянську заховані можливості, які їм надто ризиковано віддавати. Тому і з нашого боку очевидно рятували ситуацію як тільки могли.

Тим не менш, робота над "відновленням положення" таки йде. І відсотки по кредиту у вигляді підрозділів російської 47 дивізії, будуть сплачувати цей "борг". Сподіватимемось, що у значних обсягах та без успіхів.

Отож, якщо інформація про те, що російське командування буде кидати додаткові сили у зустрічні бої суто з метою виправити інформаційний провал, то попереднє припущення виявилося більш менш правильним.

А саме, противник на офіційному рівні буде робити вигляд, що все добре, а тим часом кине у мʼясорубку додаткові війська, щоб зробити маразматичній заяви про взяте місто ближчими до реальності до такої міри, щоб у Кремлі далі могли спокійно розповідати, що місто під контролем. Сподіваюсь, у цьому просторі між бажаним і реальністю, буде закопано як найбільше москалів.

ось власне якось так