​​7 Корпус ДШВ повідомив про те, що росіяни скинули на напрямку 1340 КАБів. Якщо вже пішла така історія, то є ще оцінка артилерійських обстрілів. В багатьох склалося враження, що на фоні розвитку дронів, це питання не має великого значення, але це не так.

Clément Molin проаналізував сліди роботи артилерії на супутникових знімках (допоміг сніговий покрив, який робить сліди прильотів контрастними). Щоправда, тут мова не про повну статистику обстрілів, зібрати яку з відкритих джерел коректно неможливо. Натомість на основі зібраного масиву відомостей можна оцінити характер дій противника.

Так, він проаналізував 12 тисяч прильотів на 250 км фронту від Костянтинівки до річки Дніпро. Звісно ніхто не здивується, якщо сказати, що це показало райони найбільш інтенсивних боїв. Це райони Покровська, Гуляйполя і Степногірська.

Один з висновків, який зробив аналітик на основі зібраних даних (явно неповних), це те, що росіяни мають проблеми з розгортанням і логістикою артилерійських підрозділів у районі наступу в напрямку Тернуватого і Андріївки. В цьому районі ми працювали, як і в районі Оріхіва. Тримати позиції в лісосмугах під артою і авіадурами та проводити логістику цими полями - очевидно вкрай неприємно загалом.

А щодо Покровська і Добропілля, то все очікувано. росіяни хочуть на цьому етапі захопити всю територію до річки Бик і Добропілля. В ці цілі вписується активність арти, яка веде вогонь на захід від Покровська і Родинського, а також масовані авіаудари, про які писали в ДШВ.

Короткий підсумок дня:)

​​В Україні стала дуже резонансною стаття про минулорічні навчання НАТО за участі наших військових, які показали, що західні армії не готові до реалій сучасної віни. Мова звісно ж про всюдисущі тепер дрони, які ставлять свої вимоги на полі бою.

До речі, матеріал вийшов на Wall Street Journal. Взагалі схоже видання останнім часом збільшило свою активність по висвітленню теми України і війни. Принаймні мені так здалося, адже це був не єдиний матеріал. В дуже короткий проміжок часу зʼявилася стаття про наслідки відключення росіянам Starlink. Можливо на фоні скорочень у Washington Post, вони займають нішу, що скоротилася і можуть на цьому отримати додатковий трафік. Обидва видання дуже активно висвітлювали зокрема тему наступу влітку 2023. Все ж таки медіа в США - це бізнес…

Але повернемось до теми.

Згідно зі статтею, наші військові під час навчань зімітували бойову роботу проти підрозділів країн НАТО і "знищили" значну частину техніки та загалом нанесли десятки ударів по них. В процесі британці та естонці не використовували належне маскування, "гальмували" з обміном даних про бойову обстановку та не змогли навіть вирахувати позиції, звідки по них наносили "ураження". Загалом сумна картина, яка викликала в нас закономірну іронію і подекуди браваду.

Я б до цього ставився трохи спокійніше. Не буду вдаватися у роздуми чому матеріал вийшов більше, ніж через півроку після тих навчань. Скажу лише, що для бравади підстав тут нема. Звісно приємно усвідомлювати свою перевагу в чомусь. Результат не викликає здивування, бо ми - армія, яка воює роками і має відповідний досвід та напрацювання. Менш із тим, якщо НАТО чи суто європейці проводять такі навчання і роблять з них висновки, та тим більше приймають рішення про відповідні зміни, це добре. Це краще, ніж консервуватися і потім за кожний етап адаптації платити більшою кров'ю, ніж ти міг би якби не готувався та не вивчав досвід.

Зазвичай всі армії є доволі консервативними структурами. Між двома світовими війнами в багатьох арміях залишалися кавалерійські підрозділи і ніхто не зважав на розвиток повітряних сил та механізацію військ. Певні паралелі з масовим застосуванням дронів і тими часами можна провести і зараз. Тож схильність армій НАТО далі планувати дії з бронеколонами та маневрами без врахування того, що зроблять з тими колонами кілька розрахунків fpv, не викликає здивування і не спонукає надто кепкувати. А якщо дуже хочеться, то можна далеко не ходити і побачити як у нас роками не вирішуються деякі очевидні проблеми незважаючи на роки інтенсивної війни на знищення.

В цілому найкращим способом для західних військових набути необхідного досвіду - це отримати прямий бойовий досвід. Але ми прекрасно розуміємо, що цього не буде. На нашій війні крім окремих добровольців з-за кордону, ніхто воювати не буде. Тож скоріш за все їх розбудить уже їхня війна з росією, якщо така буде.

♦️telegram ♦️x/twitter ♦️buy me coffee

Дронщик із елітного російського підрозділу «Рубикон» перейшов на бік України

Росіянин Мирослав Симонов, який потрапив до дронового підрозділу «Рубикон» російської армії, перейшов на бік України та розкрив, як влаштована підготовка в цьому елітному підрозділі.

За його словами, він родом із Новосибірська, а до «мобілізації» працював у сфері нерухомості. Але під час поїздки до Москви його затримала поліція та під загрозою кримінальної справи поставила перед вибором: строкова служба з перспективою відправки на фронт або оформлення «відношення» ближче до батька, який уже служив у підрозділі забезпечення.

Після підписання документів Симонова, як він стверджує, вивезли до пункту збору «Авангард», далі — на полігон «Погоново» у Воронезькій області, де протягом 2–3 тижнів новобранців готували як штурмовиків, а потім розподіляли за спеціальностями.

Його скерували до підрозділу БпЛА та відправили на Луганщину, де він потрапив до спецроти безпілотників при 20-й армії рф. Там, за його словами, частину часу займався тиловими роботами, а також пройшов коротке навчання на квадрокоптерах Mavic.

Згодом, як він каже, надійшло розпорядження направити частину «бойових спеціалістів» до нового батальйону. Але, оскільки віддавати справжніх спеціалістів командуванню було шкода, то відправили його та ще одного росіянина як «непотрібних». Так він опинився в елітному підрозділі «Рубикон».

📹Повне відео: https://www.youtube.com/watch?v=Xq4f8MHrl_o

​​Німеччина зіштовхнулася з нестачею добровольців, які виявили бажання долучитися до бойової бригади, розміщеної в Литві. Таке ми можемо прочитати в іноземних і наших ЗМІ окрім історії про те як наші військові "розмотали" підрозділи НАТО на навчаннях. Оскільки в центрі уваги зараз Мюнхенська конференція, то перед тим, як повертатися до злободенної тематики фронту, можемо заглянути ще трохи на Захід з його "нюансами".

В 2011 році німці остаточно відмовилися від призову юнаків на військову службу. Відповідно ліквідували власний аналог військових комісаріатів. Після розвалу ссср Бундесвер постійно скорочувався. Основна мета змістилася від оборони в разі нападу до участі в міжнародних місіях. Для цього армії не потрібні були численні 18-річні юнаки, які служать лише півроку - саме таким був термін військової служби під час останніх призовів.

Тепер ситуація змінилася. росія розв'язала повномасштабну війну проти України, а американці тицяють європейців носом в те, що вони не здатні захистити себе без США. На цьому фоні в Німеччині йдуть дискусії про відновлення військового обов'язку (цікаво, як буде працювати бундесТЦК:).

Тим не менш, поки що Німеччина робить ставку на добровільний набір на військову службу. В минулому році чисельність німецької армії становила 181,5 тисяч військовослужбовців, тоді як цільовий показник до 2031 року — 203 тисячі (пізніше з'явилися дані про те, що це має бути 260 тисяч).

Так, Бундесверу поки не вдається набрати необхідну кількість добровольців для бригади, яку він планує розгорнути у Литві до кінця 20227 року. Саму бригаду створили в 20225 році. Наприклад, два батальйони бригади з найнижчим рівнем комплектування заповнені на 28 і 47 % відповідно. Перший з них - танковий. Тут щось мені згадатися танкісти 110 бригади, які воювали під Покровськом і танкісти, які жили поруч з нами під час наступу в Запорізькій області. Це особливий тип людей, як то кажуть.

В принципі Німецька Конституція передбачає обов'язковий призов (норма стоїть фактично на паузі). Навесні минулого року міністр оборони заявив, що якщо добровольців для комплектування не вистачатиме, то призов можуть відновити. Це було у травні.

Через кілька місяців міністр Пісторіус заявив, що створюються заново структури, які з 2027 року мають бути готові організувати роботу з призову. Зараз в Німеччині триває робота над законодавчими змінами. Тема очікувано дискусійна і різні партії мають дещо різне бачення. Як то кажуть, диявол в деталях. Наприклад деякі міністри критикують підходи, які просуває Пісторіус і вважають, що треба встановити чітку кількість військовослужбовців, яких потрібно залучити для оборони і у разі нестачі автоматично переходити до призову, оминаючи дискусії в уряді та парламенті, які по ідеї ще мають запустити мобілізацію (або ні:).

Як бачимо, великого відчуття терміновості у німців нема. Хоча напевне це відчуття у нас і в ЄС трохи різне. Порівняно з тим, як справи рухалися до минулорічного Мюнхена, то це мабуть швидкість... ну ви зрозуміли.

Тут, як і з ейфорією, як наші надерли дупу військовим НАТО на навчаннях, перед тим, як кепкувати з німців, варто знову ж таки подивитися чи ми самі все правильно зробили, маючи досвід попереднього вторгнення і навіть станом на зараз.

п.с. Якщо брати Європу, то можна взяти до прикладу й інші країни. Підглянув у Миколи Белєскова пост про Нідерланди. Зараз сухопутні війська країни - це три бригади. Натомість в часи холодної війни країна мала виставити корпус майже на 90 тисяч осіб з танковими і механізованими бригадами.

♦️telegram ♦️x/twitter ♦️buy me coffee

Сподівався, що нарешті можна спокійно написати щось про воєнне-злободенне і актуальне зараз... але ніт. Тепер людям буде що обговорювати найближчі дні. Не знаю що це було і чи з'ясовують зараз у якій країні ще живуть племена канібалів і чи в нас там посольство...

Проте все ж таки варто пригадати з чим ми зіткнулися під час наступу влітку 2023 року. Таких текстів у мене тоді була ціла низка. І після них та інших деякі наші та іноземні медіа, які тоді ошивалися в Запоріжжі, припинили починати розмову з питань "чого так повільно?". Та й взагалі почали трохи фільтрувати.

Словом, змусили пригадати.

​​Коротка історія про ще один з мільйона факторів (точніше поєднання декількох обставин), які впливають на бої під Покровськом. Також про те як важливо мати повну номенклатуру зброї в потрібній кількості для вирішення всіх проблема, які сиплються нам на голову.

Наявність у росіян великої кількості важких авіабомб, ракет і дронів, дозволяє їм поступово ламати нашу перевагу, яку ми маємо обороняючись в межах великих промислових об'єктів та щільній міській забудові на противагу противнику, який змушений просуватися в кращому разі мережею лісосмуг і балок.

Як тільки противник ідентифікує перебування піхоти або розрахунків БПЛА в забудові, туди зразу летять бомби у такій кількості, щоб або знищити нас або зробити неможливим роботу в таких місцях у купі з заходами щодо відсікання логістики. Тому іноді рішення спробувати "загубитися" та замаскуватися в лісосмугах хоча б сезон "зеленки" для багатьох виглядає як рішення.

Натомість коли росіяни беруть під контроль якийсь промисловий об'єкт (Коксохім, шахта тощо), це стає для них майже безумовною перевагою. У нас не вистачає кількості авіабомб і бортів, які можуть 24/7 скидати їх противнику на голови де б він не був, та не боятися компенсувати неточність кількістю та щільністю. Це навпаки робить для росіян дуже зручним зайняття укриття на промислових об'єктах та в районах щільної міської забудови.

Саме тому втрата кожного міста або селища, кожної шахти чи заводу кратно множить наші проблеми. Одним з яскравих прикладів було Очеретине. Коли ми тримали оборону там, зокрема в центральній частині селища, де було скупчення багатоквартирних будинків та будівель залізниці, для нас це обернулося дуже тяжко через кількість того, що летіло в цей район.

Натомість, коли росіяни зайняли селище, то одразу затягнули туди величезну кількість різних засобів. Від РЕБ та РЛС до артилерії та дронарів. Також воно стало логістичною базою. Щось глобально вдіяти з цим скупченням було важко без можливості масово рівняти противника з землею важким озброєнням.

Нам тоді точково вдавалося вполювати там заховану броню, гармати, мотоциклістів на центральних вулицях, але глобально щось поламати в тій ситуації не виходило.
На території, яку з точго часу захопили росіяни, є ціла низка міст та селищ, а також промислові об'єкти з бетонною забудовою, кількість яких взагалі складно порахувати.

Ось приклад Мирнограда. На карті внизу зображені шахти у місті та поруч з ним. Це ще без урахування закритих шахт на півночі міста (лбз приблизно накинута по діп стейту зі зрозумілих причин).
Тут ви бачите такі об'єкти:
Шахта 5/6 - Мирноград
Краснолиманська - Родинське
Капітальна - Мирноград
Центральна - Мирноград
Димитрова - Мирноград

Якщо на шахті чи заводі є розвинена мережа капітальних будівель з підземними укриттями, росіяни дуже люблять затягувати туди розрахунки БПЛА. Працювати проти них тими ж дронами чи навіть звичайною артилерією справа складна. Потрібні ті самі сотні КАБів, які росіяни скидають на нас.

На карті ще не показані потенційні райони зосередження в щільній багатоквартирній забудові, яка теж використовується як для дронарів, так і для інших потреб, зокрема логістичних. В такій ситуації логічно, що ворожих пілотів значною мірою перетягують з лісосмуг в міста чи на шахти, де є мільйон варіантів заховатися.

Оскільки противник веде наступальні, а не оборонні дії, то й кількість рухів та шанси демаскування у нього вищі, якщо він працює в неурабанізованій місцевості. Отож перекос в доступі до певних видів озброєння дозволяє росіянам використовувати контроль над забудовою як значну перевагу. А ми вже змушені підлаштовуватися під обставини.

До 4 роковин повномасштабки почали з'являтися різні "підсумкові" карти. Наприклад, так виглядають результати наступальних операцій обох сторін з червня 2022 року.

​​Не звиклі до зброї руки і пальці швидко рубцюються. Кілька розбирань і збирань та холостіння АК невмілими руками гарантують загрубіння шкіри після днів гниття і загоєння численних мікроран. Хлопці, які зібралися в лютому 2022 року, багато хто з них, холостив часто. Вже після кількох чисток та розбирань здавалося, що досить, але вони холостили далі. Напевне так заспокоювали нерви.

В ці дні я сварив себе за те, що запізнився. Несміливий дзвінок в ТЦК за кілька тижнів до вторгнення - не більше ніж, декларація наміру, який був, але як в багатьох, відставав у відчутті терміновості. Це відчуття загострилося згодом, разом із боковим зором та новими навичками і рефлексами, але в той момент я трохи себе ненавидів за те, що міг би бути вже трохи краще готовим.

Руки загоїлися відносно швидко. Наступні зими, ті з них, які потрібно було зимувати навійні, "зимувалися" вже простіше, на досвіді. Але тоді, навіть в березні було дуже холодно... і страшно.

Руки загоїлися, загрубіли, а з ними загрубіла певна частина психіки. Крім тієї, яка стала більш розхитана після поранень і загибелі побратимів, рефлексії на тему власних помилок чи того, на що виявився нездатний вплинути як би не намагався. Ментальність теж зарубцювалася. При цьому, в кожного по різному. Хтось це спрямував на те, щоб вижити будь якою ціною, навіть там, де ризик померти не завжди був критичний, та свою сорочка все ж ближче до тіла. Хтось спрямував на те, щоб використати набуту силу та усвідомлення своїх можливостей для того, що перемогти і вести за собою інших, допомагати, рятувати, робити там, де не можуть зробити інші, натурально вивозити, компенсуючи помилки, прорахунки чи банальну лінь когось іншого. Не скиглячи і не набиваючи собі ціну.

Війна коригує установки і максими. Чийсь потенціал губить, а чийсь розкриває. Війна лікує наївність, хоча чи справді це так? Думаю, що сьогодні можу сказати, що лікує вона тих пацієнтів, які прагнуть одужати. Якщо ж пацієнт не бажає лікуватися, вона безсила, хоча виявилася найбільш крайньою формою не те, що терапії, але дуже радикальним хірургічним втручанням, перемішуючи нутрощі суспільства до невпізнаваності.

Проте навіть війна не здатна вилікувати того, хто хоче жити в простому світі, де нігілізм - це зручна філософія життя. На превеликий жаль, війна не здатна остаточно вилікувати інфантилізм. Не може вирізати пухлину зарозумілості, майже не здатна навчити відповідальності та здатності розуміти помилки. Аж ніяк не здатна полікувати патологію у вигляді жаги задоволення інстинктів до наживи і приниження за рахунок чужих зусиль.

Стратегія колективного виживання закінчується в найперший зручний момент і відбувається повернення до стратегії виживання індивідуального. Та й ворог не спить. Він вміє в когнітивну війну та докладає зусиль для побудови специфічної спільноти. Тієї, яка нормалізує ницість, бажання смерті для тих, хто має гідність, підлість, схильність до зради, до того, щоб всадити ніж у спину.

Усвідомлювати це боляче, але разом з тим є усвідомлення того, що якась частина, умовно менша, все ж поки доводить, що спільнота ницих не може її перемогти навіть прокручуючи ножа у чужому хребті. Поки що він відмовляється ламатися. Він теж рубцюється, обростає новими м'язами та сухожиллями, одні хребці руйнуються, але інші зміцнюються.

Як завжди, у ці дні, хочеться віддати шану тим, хто своєю силою, сміливістю, і на жаль, жертвою, допоміг зміцнюватися, гнутися, але не зламатися.

Вривайся в третю світову:)

8 січня 2020 року Іран збив "Боїнг" українських авіаланій. На борту було два десятки дітей. Реальної відповідальності за це ніхто не поніс. Через декілька років Іран передавав росіянам дронові технології, завдяки яким росіяни здійснюють мабуть найбільшу в історії кампанію повітряного терору проти України.
Не знаю чи загибель Хаменеї - це правда, але я щиро бажаю, щоб як найбільше представників цього режиму прийняли в свої пики цілющу ракету і опинилися в пеклі за кожного вбитого за їх допомогою українця.

​​Скільки не рахуй математику війни, а все ж таки речі, які неможливо заміряти, чинять на неї сильний вплив також.

Можливо складно уявити таке, але людська зарозумілість і зверхність здатні повернути історію не туди.

Хоч ображені в цьому світі нікому не потрібні і не цікаві, але все ж хочеться оглянутися на роки назад і пригадати деякі моменти зверхності вкупі з викручуванням рук.

То нам не хотіли давати певні зразки озброєння бо «надто складні і роки навчання». То ми надто повільно наступаємо під КАБами і по мінних полях з бронею, яку нам дали з запізненням і не повністю. То погано збиваємо дешеві і повільні шахеди. То нам не можна стріляти про російській території, поки вона не має жодних обмежень. То можна, але не скрізь. То можна, але не можна. То ми знову до весни не протягнемо. Ну, словом, недооцінка, зверхність, зарозумілість, бажання не сильно нашкодити росіянам…

І зараз ми тут. Виявляється, іранські шахеди пробивають супер технологічний захист американських військ, пробивають ППО країн Перської затоки, які закупили те ж саме найкраще, що могли. Виявляється, вже можна дзвонити в Київ і просити щось якось допомогти з шахедами, бо виявилося, що це реально проблема і воно як би не так просто їх збивати.

Ну і моє улюблене. «Ми будемо рухатися вглиб країни». Очевидно мова йде про географію подальших ударів. Американські військові чітко розуміють, що не може бути обмежень по глибині ударів по Ірану. Бо це нонсенс. У них завдання подавити наступальні і оборонні засоби й вони це завдання намагаються виконати. На цьому фоні особливо гармонійно виглядає викручування нам рук щодо того чи бити по російській території взагалі і які можуть бути обмеження по обʼєктах… у відповідь на кампанію повітряного терору з величезною кількістю цивільних жертв.

п.с. Скрін з новини наче б то улюбленого видання Трампа. Гадаю, в них там нестерпні корчі від того, що довелося трохи спуститися на землю з висоти своєї зневаги до нас і зацікавитися досвідом країни, яка чотири роки протистоїть безпрецедентній повітряній кампанії.