❗️🛡Прізвище «Кузьмук» знову повилазило в новинах — тепер уже як «радник командувача Сил тероборони», у формі, з орденами, який вручає відзнаки бійцям і розповідає щось про «мужність» та «боротьбу».

📰Кузьмук — це не просто генерал із довгою біографією. Це міністр оборони, який керував армією двічі: спочатку у другій половині 90-х, потім у 2004–2005. Саме на цей період припадає масове скорочення частин, розпродаж і списання техніки, виведення зі складу ЗСУ сотень танків, БМП, ПЗРК, десятків літаків і вертольотів. 📰

➡️Тоді це продавали суспільству як «реформи» й «оптимізацію», а по факту ми заходили в нове тисячоліття з армією, яку методично перетворювали на декоративний доважок до держави, що нібито «нікому не загрожує». І Кузьмук був не статистом у цій історії, а конкретним виконавцем — з посадою, підписами і можливістю сказати «ні». Він говорив «так».

🚀Окрема історія — передача стратегічної авіації та ракет Росії під виглядом «розрахунків за газ». Коли Україна віддавала Москві стратегічні бомбардувальники і сотні крилатих ракет в обмін на списання боргів, це вже тоді виглядало як політична капітуляція, а заднім числом — як відвертий злив майбутньої безпеки.

➡️І там теж є підпис міністра оборони Кузьмука. Це не історія про «ми були бідні, треба було якось крутитися», це історія про те, що люди на ключових посадах обрали найтупіший і найнебезпечніший варіант — розміняти оборону на короткострокову «економію» і спокій із Росією. І тепер ця ж Росія десятиліттями бомбить Україну ракетами й літаками, поки ми маємо з нуля відбудовувати те, що тоді так легко віддавали.

✈️До роззброєння додається ще й «фірмовий стиль» — катастрофи, які стали визитівкою того періоду. Ракета, що влучила у житловий будинок у Броварах під час навчань. Пасажирський Ту-154, збитий над Чорним морем нашою ж ракетою С-200 під час інших «навчань». У нормальній країні після двох таких історій міністр оборони просто зникає з політики назавжди. У нас же він спочатку відхрещується, потім визнає причетність, пише заяву, йде — а далі через деякий час абсолютно спокійно повертається в міністерське крісло. Тобто навіть дві трагедії з людськими жертвами не були «червоною лінією», яка б поставила на його кар’єрі хрест.

➡️Ще один шар — це не тільки армія, а й політика. Після всіх цих історій Кузьмук цілком комфортно заходить у Верховну Раду від Партії регіонів. Не як «технічний військовий радник», а як нардеп, член фракції, голова підкомітету з питань воєнної безпеки.

Тобто людина, яка вже один раз «оптимізувала» армію, далі ще й допомагає будувати політичний курс Януковича — з позаблоковістю, з постійними заграваннями з Росією, із затягуванням рішення щодо НАТО. Він — регіонал, без будь-яких лапок.

➡️Паралельно із цим продовжувався розвал структур, які могли б стати основою сучасної оборони. Ліквідація Національної гвардії як окремого виду військ, переведення її функцій у внутрішні війська, тотальне скорочення боєздатних частин, перетворення багатьох підрозділів на «паперові» — усе це відбувалося в епоху, де Кузьмук посідав ключові ролі: спочатку як командувач Нацгвардії, потім як міністр.

🗣Можна крутити скільки завгодно формулювань, але по-чесному — це не герой і не «мудрий воєначальник», а політичний негідник, символ цілої епохи, коли нашу армію методично обрізали під нуль, щоб потім здивовано робити великі очі: «а як же так, ми виявилися неготовими до повномасштабної війни». І коли саме такі люди сьогодні знову лізуть у публічний простір, хочеться, щоб хоча б хтось прямо говорив: ми пам’ятаємо, що ви робили з цією армією всі ці роки.

🔫CGTAnalytics