Історія з подіями навколо Венесуели сигналізує про початок зміщення фокусу уваги чинної американської адміністрації на внутрішні справи

США направили в Карибський басейн кілька військових кораблів, включаючи ракетні есмінці, крейсери, десантні кораблі та підводний човен, а також понад 4500 моряків і морських піхотинців. Адміністрація Трампа заявляє, що мета цієї операції — боротьба з міжнародними наркокартелями, які, за їхніми словами, тісно пов'язані з режимом президента Ніколаса Мадуро.

Проте недавно, Міністр оборони США Піт Гегсет відкрито заявив, що американська армія готова до операції зі зміни режиму у Венесуелі. Гегсет назвав президента Венесуели Ніколаса Мадуро «главарем наркоторгового режиму». США звинувачують Мадуро в тому, що він очолює так званий «Картель Сонць».

У відповідь на дії США, Венесуела розгорнула власні військові кораблі та дрони для патрулювання свого узбережжя, а також перекинула 15 000 військових до кордону з Колумбією. Мадуро закликав громадян вступати в народне ополчення і заявив, що готовий оголосити "республіку у стані війни", якщо США нападуть на країну.

😭Чому це важливо?

Сполучені штати поступово входять в політичну кампанію проміжних виборів, що відбудуться у 2026-му році. У зв’язку з цим, чинна адміністрація почне дедалі активніше відмовлятись від залученості в міжнародні справи та зосередиться на внутрішніх проблемах, щоб покращити шанси Республіканської партії на перемогу.

Хоч ситуація має зовнішньополітичних вимір, основний її каталізатор – боротьба з наркотрафіком, особливо з контрабандою фентанілу та інших нелегальних наркотиків, що є однією з ключових внутрішніх проблем США. З наближенням виборів, увага адміністрації та більшості політиків правлячої партії пріоритетно шукатиме вирішення саме внутрішніх проблем, а не далеких війн і «нестабільних союзів».

Також в цій історії важливу роль відіграє «спадковість республіканського престолу». Зараз, в адміністрації Трампа два фаворити на президентську кампанію 2028-го року: віцепрезидент Венс та держсекретар Рубіо.

Зміцнювати позиції для внутрішнього електорату традиційно легше віцепрезиденту, який як формально так і фактично є продовженням президента та транслятором його волі. Держсекретарю, зазвичай, важче «продавати себе» внутрішньому електорату, особливо, якщо його ядро складають скептики «глибинної держави». Лише три президента США обіймали посаду державного секретаря до свого президентства: Медісон, Монро та Б'юкенен. І всі вони служили у 19-му столітті.

Тому ситуація навколо Венесуели відкриває для Рубіо, якого в попередній адміністрації Трампа називали «Держсекретарем по Латинській Америці», простір покращити власні позиції в гонитві за підтримкою Трампа та показати прикладну власну ефективність у внутрішніх справах через міжнародні досягнення.