«Я прийняв рішення подати рапорт про відставку з посади командувача Сухопутних військ Збройних Сил України. Це усвідомлений крок, продиктований моїм особистим відчуттям відповідальності за трагедію на 239-му полігоні, внаслідок якої загинули наші воїни.

Як командувач, я не зміг у повній мірі забезпечити виконання своїх наказів. Не дотиснув, не переконав, не змінив ставлення до людини в строю. Це моя відповідальність.

Поведінка бійців має значення, але головна відповідальність - завжди на командуванні. Саме командири визначають правила, ухвалюють рішення і відповідають за наслідки.

Кругова порука та безкарність - отрута для армії. Я намагався викорінити її з Сухопутних військ. Але якщо трагедії повторюються - значить, моїх зусиль було недостатньо.

Ми не маємо права жити в системі, яка не вчиться. Якщо не робити висновків, не змінювати ставлення до служби, не визнавати свої помилки - ми приречені. Без особистої відповідальності - немає розвитку. Без розвитку - немає перемоги.

Армія, в якій командири несуть особисту відповідальність за життя людей, - живе. Армія, де за втрату не відповідає ніхто, - вмирає зсередини.

12 загиблих. Є поранені. Це молоді хлопці з навчального батальйону. Більшість із них перебували в укриттях. Вони мали вчитись, жити, боротися - не гинути. Мої глибокі співчуття родинам загиблих і всім, хто постраждав.

Я ініціював перевірку всіх обставин трагедії: дій командирів, стану укриттів, ефективності систем оповіщення. Усім постраждалим надається допомога. Але жодна перевірка не поверне тих, кого ми втратили.

Ми не виграємо цю війну, якщо не побудуємо армію, де честь - не слово, а дія. Де відповідальність - не покарання, а основа довіри. Де кожен командир щодня відповідає — за наказ, за рішення, за людину».