Частина 3.
У Х столітті полабські слов’яни постраждали від германської колонізації басейну Лаби. Варто зазначити, що наступ германців супроводжувався численними війнами та боями. Так, Генріх Птахолов, здобувши у 928 р. після 20-ти денної облоги місто Гану (центр слов’янського племені гломачів), знищив, за повідомленням Відукінда Корвейського, усе його доросле населення, а дітей перетворив на рабів. Територія держави полабів увійшла до складу Північної марки Священної Римської імперії. З плином років більша частина полабських слов’ян асимілювалася і розчинилася серед германців. Д.Вергун стверджує, що на цій основі виник германсько-слов’янський тип брандербуржця. Частина полабських слов’ян під германським тиском повернулася на стару батьківщину – Волинь, Галичину, Поділля і Наддніпрянщину . В контексті асиміляції слов’ян германцями цікавою є доля лужицьких сербів. Останні вели активну боротьбу за свій життєвий простір починаючи з 782 року (наступ Карла Великого). Загалом джерела фіксують 14 великих війн франків проти Сербського союзу. Серби, то звільнялися з-під залежності, то знову до неї потрапляли. Не зважаючи на військову поразку і германізацію частина серболужицького населення змогла зберегти свою ідентичність і мову до сьогодні (мають свої школи, видання та публічні організації) .
Варто додати, що відносини полабських слов’ян з їхніми сусідами не обмежувалися тільки війнами. Часто можна зустріти думку, що вони жили ізольовано, що й викликало їхній занепад, але це не так. Полаби вели активну дипломатичну діяльність і мали велику кількість зв'язків із сусідами. Так, відомо, що ободрити були пов'язані з імператором Карлом Великим союзом, певні угоди єднали велетів з Карлом Мартеллом та з Карлом Великим. Відомий факт одруження імператора Оттона І з дочкою одного із стодорянських князів. Імператор Генріх II у війні з Болеславом Хоробрим уклав союз з велетами. Йдучи до бою разом з німецькими військами, вони несли на чолі своїх військових загонів фiгури представників свого багатобожжя. Отже, різні вірування не були перешкодою для підтримування тривалих контактів з полабськими народами, нi причиною німецьких нападів. Тому вона не може вважатися фактором, що визначив політичний занепад полабських держав .
Щодо питання господарської діяльності полабських слов’ян, то відповідь на нього нам дає археологія. За свідченнями І. Херрмана полабські слов’яни активно займалися мореплавством та торгівлею. Так, в Рерику (область проживання ободриів) існував порт, що активно використовували при балтійському мореплавстві. Окрім цього, порт існував у Менцліні, що знаходився на території розселення велетів. Висновки про характер торгівлі дає змогу зробити скарб, що був віднайдений в Ральсвіку. У 1974 р. в районі житлових та господарських кварталів було знайдено скарб під підлогою одного з будинків. Він містив близько 2000 арабських монет, загальною вагою 2800 р. Монети карбовані в Багдаді, Табаристані, Самарканді. Частиною скарбу були численні срібні прикраси. Херрман робить наступні висновки щодо значення скарбу:
1. Знахідка в будинку у поселенні, що існувало доволі довго свідчить про те, що власник скарбу в був місцевим жителем.
2. Склад скарбу дуже однорідний. Він мав потрапити в Ральсвік близько середини ІХ ст. Немає вказівок, що він йшов через Готланд чи інший скандинавський пункт.
3. Скарб підтверджує зв’язки з Волзьким торговим шляхом. Це підтверджує знахідку спірального браслета пермського типу.
Окрім торгівлі місцеве населення займалося землеробством, рибальством та скотарством. Вирощували зернові, велику рогату худобу, свиней тощо. Розвинутими були ремесла, в тому числі і ювелірна справа. Археологічні дослідження демонструють, що сільське господарство було на високому рівні розвитку, так в деяких регіонах полаб’я активно використовували сівозміну. Щодо ремесел, то можна припускати появу поселень, що спеціалізувалися на виготовленні виробів з металу .
У Х столітті полабські слов’яни постраждали від германської колонізації басейну Лаби. Варто зазначити, що наступ германців супроводжувався численними війнами та боями. Так, Генріх Птахолов, здобувши у 928 р. після 20-ти денної облоги місто Гану (центр слов’янського племені гломачів), знищив, за повідомленням Відукінда Корвейського, усе його доросле населення, а дітей перетворив на рабів. Територія держави полабів увійшла до складу Північної марки Священної Римської імперії. З плином років більша частина полабських слов’ян асимілювалася і розчинилася серед германців. Д.Вергун стверджує, що на цій основі виник германсько-слов’янський тип брандербуржця. Частина полабських слов’ян під германським тиском повернулася на стару батьківщину – Волинь, Галичину, Поділля і Наддніпрянщину . В контексті асиміляції слов’ян германцями цікавою є доля лужицьких сербів. Останні вели активну боротьбу за свій життєвий простір починаючи з 782 року (наступ Карла Великого). Загалом джерела фіксують 14 великих війн франків проти Сербського союзу. Серби, то звільнялися з-під залежності, то знову до неї потрапляли. Не зважаючи на військову поразку і германізацію частина серболужицького населення змогла зберегти свою ідентичність і мову до сьогодні (мають свої школи, видання та публічні організації) .
Варто додати, що відносини полабських слов’ян з їхніми сусідами не обмежувалися тільки війнами. Часто можна зустріти думку, що вони жили ізольовано, що й викликало їхній занепад, але це не так. Полаби вели активну дипломатичну діяльність і мали велику кількість зв'язків із сусідами. Так, відомо, що ободрити були пов'язані з імператором Карлом Великим союзом, певні угоди єднали велетів з Карлом Мартеллом та з Карлом Великим. Відомий факт одруження імператора Оттона І з дочкою одного із стодорянських князів. Імператор Генріх II у війні з Болеславом Хоробрим уклав союз з велетами. Йдучи до бою разом з німецькими військами, вони несли на чолі своїх військових загонів фiгури представників свого багатобожжя. Отже, різні вірування не були перешкодою для підтримування тривалих контактів з полабськими народами, нi причиною німецьких нападів. Тому вона не може вважатися фактором, що визначив політичний занепад полабських держав .
Щодо питання господарської діяльності полабських слов’ян, то відповідь на нього нам дає археологія. За свідченнями І. Херрмана полабські слов’яни активно займалися мореплавством та торгівлею. Так, в Рерику (область проживання ободриів) існував порт, що активно використовували при балтійському мореплавстві. Окрім цього, порт існував у Менцліні, що знаходився на території розселення велетів. Висновки про характер торгівлі дає змогу зробити скарб, що був віднайдений в Ральсвіку. У 1974 р. в районі житлових та господарських кварталів було знайдено скарб під підлогою одного з будинків. Він містив близько 2000 арабських монет, загальною вагою 2800 р. Монети карбовані в Багдаді, Табаристані, Самарканді. Частиною скарбу були численні срібні прикраси. Херрман робить наступні висновки щодо значення скарбу:
1. Знахідка в будинку у поселенні, що існувало доволі довго свідчить про те, що власник скарбу в був місцевим жителем.
2. Склад скарбу дуже однорідний. Він мав потрапити в Ральсвік близько середини ІХ ст. Немає вказівок, що він йшов через Готланд чи інший скандинавський пункт.
3. Скарб підтверджує зв’язки з Волзьким торговим шляхом. Це підтверджує знахідку спірального браслета пермського типу.
Окрім торгівлі місцеве населення займалося землеробством, рибальством та скотарством. Вирощували зернові, велику рогату худобу, свиней тощо. Розвинутими були ремесла, в тому числі і ювелірна справа. Археологічні дослідження демонструють, що сільське господарство було на високому рівні розвитку, так в деяких регіонах полаб’я активно використовували сівозміну. Щодо ремесел, то можна припускати появу поселень, що спеціалізувалися на виготовленні виробів з металу .
👍5