Запис хроніки втечі з аб’юзу, 3 січня 2019.

У цій історії мені хочеться звернути більше уваги на коментарі, ніж на сам текст (хоча його теж, звісно, варто прочитати). Скріни, як завжди, в коментарях тут.

«Викликай поліцію», — казали вони.

О так. Викликати поліцію на «дівчину», з якою я абсолютно добровільно живу багато років у квартирі її матері, не маючи ані прав на житло, ані шлюбу, ані будь-якого договору. На людину, яка менша за мене розміром і без зусиль переконає копів (якщо вони взагалі приїдуть), що це я користуюся її грошима й житлом, що це я на неї напав, а вона лише намагалася захиститися.

Я так багато говорю про насильство в квір-парах саме тому, що про нього майже ніхто не говорить. Українське законодавство не вважає такі пари парами - а отже, насильство в них не враховується або ж узагалі стає приводом для насмішок. Ми, «брудні п**ори й грішники», в очах частини суспільства (і деяких поліцейських також) нібито заслуговуємо на насильство. То з якого дива нас узагалі хтось мали би захищати одне від одного?

Я боявся говорити про те, що відбувається, навіть із тими, хто теоретично міг здогадуватися. Я не довіряв нікому, окрім анонімних жінок у групі, і навіть там заздалегідь перевірив, чи немає серед них наших спільних знайомих. Кожн_а могла здати. Кожн_а могла перейти на його бік, бо Локі такий чарівний, такий комунікабельний, такий завжди готовий допомогти.

А я… а що я? Просто жирний, втомлений від життя мішок із лайном (с).

Ніколи не забувайте: аб’юзер_ка може виглядати як завгодно. Це може бути тендітна, невинна дівчина. Це може бути активіст або зоозахисник. Це може бути транс хлопець із купою хвороб, який ледве ходить і постійно на все скаржиться. Це може бути худий, безпечний на вигляд ґік. Ви ніколи не знаєте, що відбувається за дверима чужої квартири. Справжні аб’юзер_ки - це не ефектно божевільний Джокер, не красень Патрік Бейтман і не ідеальна Емі Елліот-Данн. Це хто завгодно. Будь-який типаж. Будь-якої статі та ідентичності.

#НБС_abuse

Запис хроніки втечі з аб’юзу, 4 січня 2019.

Скріншоти допису в коментарях.
_____

Так, я хотів написати йому листа. Пояснити. Сказати те, що не міг сказати роками… Можливо, я був винен у тому, що просто не міг словами донести йому, що саме він робить не так?

Саме в цьому Локі намагався мене переконати в одній із наших останніх розмов:
- я просто ніколи не говорив йому, що мені не подобається таке ставлення;
- я сам на все погодився;
- я знав, на що підписуюся.

І протягом усього діалогу я тримав у голові той факт, що я в нього вже третій такий. Одна з колишніх переходить на інший бік вулиці, коли бачить його. Друга сховалася за широким чоловічим плечем. Я один не боявся помсти після розставання - бо в мене було значно більше козирів.

Іноді мені здається, що цими текстами я досі мщуся. Іноді - що мені боляче його знецінювати, бо разом із цим я знецінюю себе версії 2006-2019 років, яка певний час (мабуть) була щиро закохана.
Мабуть.

Час від часу люди, що знаходяться в токсичних стосунках зараз, бачать у моїх освітніх постах натяки на своїх партнер_ок і починають мені погрожувати або розкручувати кенсел-кампанії.

Я поводився так само, коли Локі був поруч. І я був упевнений, що роблю це щиро.
Але насправді все це - лише ігри хімічних сполук, за допомогою яких наш мозок намагається вижити й пристосуватися до хаосу, в який його поміщають.

#НБС_abuse

Запис хроніки втечі з аб'юзу, 8 січня 2019.

Російськомовну статтю про “хороших дівчаток”, про яку йдеться в пості, я вам показувати не буду. Але суть її в тому, що “хороша”, “зручна” дівчинка втрачає себе заради інших і часто потрапляє в токсичні стосунки.

А ця історія - крихітна спроба жити життя, яке у мене забрали. Подорожі, маленькі романи, походи по клубах, п'янки з друзями, кар'єра, соціальні мережі, експерименти, зміна зачісок і стилів, хобі та таланти тощо. В моєму житті все це з’явилося в 34, тому що тільки тоді я перестав будь-кому належати. Я живу як доросла, вільна людина всього 7 років.

Належати дуже боляче. Як і бути “хорошою дівчинкою”.
І в процесі, і особливо потім.

Note: я пишу тут в жіночому роді, бо очікував тоді, що мене вигонять з групи за поєднання "дівчинки" і непідходящого займенника 😁

#НБС_abuse

Запис хроніки втечі з аб'юзу, 10 січня 2019.

Скріни в коментарях до посту.

Невидимість і неіснування були найбільш моторошною особливістю моїх стосунків з Локі. Якщо я правильно пам'ятаю, саме вони (і описаний у додатковому скрині епізод контролю моїх музичних уподобань) стали для мене і вирішальним поштовхом для втечі. Саме через них (напевно) у мене розвинувся депресивний стан, з’явилася нервова кропивниця і посилився РХП, тому що ну якось хріново жити, коли тебе немає.

Можливо, саме через це я з 2019 так багато розповідаю про себе... тому що ну, коли ти 13 років можеш змусити себе відчувати життя тільки прямим і непрямим селфхармом (наприклад, компульсивним переїданням), то потім дуже хочеться відчувати його якнайголосніше. По-різному. В усіх формах.

Мене не існувало. Моїх інтересів, захоплень, особистості – не було. Під моїми текстами був чужий підпис, мої особисті історії ставали чужими, жодна із сотень його фотографій, знятих мною, не підписана моїм авторством у соцмережах. Цей досвід більш характерний саме для квір-пар, в яких аб'юзер_ки користуються фактором громадського засудження, щоб замкнути своїх жертв удома.
У мене була інша "причина", ще абсурдніша, але й таке нерідко буває.

Мене не замикали вдома фактично, звісно. Я ходив на роботу, я займався Маршами тварин та Клубом соціального розвитку, іноді Локі навіть дозволяв вписати моє ім'я після свого. Але мене не було. Існував сировинний додаток до містера фон Дорна, який забезпечував його всім. У тому числі творчими та активістськими ідеями.

Якщо хтось ще стежить за його діяльністю, ви помітили, що після мене він дещо змінився?

#НБС_abuse

Запис хроніки втечі з аб’юзу, 12 січня 2019.

Скріни в коментарях до посту.

Фінал, кульмінація, квиток на поїзд.
Насправді ні, далеко не кінець і навіть розв'язка не близька.
Про абстинентний синдром та ломку ми поговоримо завтра, бо станом на день втечі вона ще не починається. А день втечі – це, мабуть, найстрашніший день мого життя.

Того дня я дочекався переведення зарплати і непомітно покидав у рюкзак найнеобхідніше - паспорт, ноутбук, трохи теплого одягу та білизни, щоденник. Якби мій рюкзак був об'ємніший за звичайний, він би щось запідозрив.

Я написав мамі, щоб вона подзвонила мені і сказала, що потрапила до лікарні. На щастя, вона повірила й відгукнулася, і ми дуже реалістично поговорили про те, що їй потрібна допомога, бо батька не пускають до жіночої палати. Ми з Локі саме мали їхати на квартиру до подруги, де ще Новий рік святкували (про цю подругу теж буде окрема історія). Це був привід обрати саме цей день: коли він зрозуміє, що я не в мами, а в недосяжному місці, він буде не сам.

Так, мені (авжеж!) було його шкода.

Він зробив мені салат із авокадо в дорогу. О, собаки на вокзалі Дніпра ніколи ще так смачно не вечеряли. Батьки забрали мене до себе посидіти пару годин перед відправленням, дали грошей, одягу, обіймів моєму нещасному тілу. Терапевтка привітала по телефону.

Поки я їздив із батьком на машині туди й назад, Локі написував:
ну як там?
чому ти мовчиш?
що сталося?

Мама в мене хворіє, ну. Я зайнятий.

"Ти йобаний аб'юзер. Я не повернуся" - було моїм останнім повідомленням йому перед блокуванням номера та всіх соцмереж. Вже після того, як потяг рушив.

У купе мене трясло, я ридав без зупинки (наступні кілька днів теж), заснув під ранок, заколисавши себе подкастами, і ще дуже багато годин не вірив у те, що відбувається.
Я не боявся свого аб'юзера, як бояться інші, хто йде: у нього не було наді мною економічної чи фізичної влади, спільних дітей чи майна. Я прийшов у ці стосунки без особливих звершень і надбань, за 13 років надбав дохріна всього, і пішов так само, залишивши все йому – і активізми, і одяг, і техніку, і мої сімейні альбоми, і бібліотеку. Навіть акаунт ВК (так вийшло) йому залишив, і тепер я не маю жодної фотографії за ці роки, крім тих, що викладалися на сторінці Клуба соціального розвитку з 2017 року.

Я боявся себе.
Я боявся великого світу.
Коли живеш так довго у світі ілюзорному, не існуючи, не усвідомлюючи реальність, до цієї ілюзії звикаєш, навіть якщо вона огидна. Покинувши Локі, я вперше у житті став самостійним.

У 33 роки.
33-річний підліток, який нічого про себе не знає, не вміє у комунікацію та доросле життя, впевнений, що насправді він тюхтій, чмо та нікчема.
Культист, який більше не має бога.
Досі пересмикує, коли згадую.
Найстрашніша ніч, найстрашніші дні.
І так, у день втечі аб'юз не закінчується, ох як не закінчується... але про це в наступних серіях, не перемикайтеся 🙂

#НБС_abuse

Дуже люблю образ чогось чорного, нафтової плівки на предметах та істотах. Тому я так довго чекав Death Stranding (і не розчарувався), там цього добра навалом. І зараз я активно використовую чорну жижу в описі кошмарів своїх персонажів_ок.

Тоді це було до болю реальне відчуття. Все навколо отруєне, все навколо огидне. Весь центр Києва смердів моїм минулим (в першу чергу район Цирка, вокзал та на додачу Осокорки, де ми якось жили у подруги). На Осокорках я взагалі одного разу впіймав панічну атаку, йдучи з Рівер Молла на метро, ​​коли раптово усвідомив, де я перебуваю.
Огида до Києва, на щастя, минула.

А ось до Дніпра я навряд чи зможу повернутися. Досі нудить навіть від фотографій.

До речі, тут я пишу про 12 років, а насправді їх було майже 13: з 1 березня 2006 по 12 січня 2019. Знайшов нещодавно правильний рік в онлайн-щоденнику тих часів. В голові не збереглося, як і безліч інших даних і спогадів за роки в стосунках з Локі.

#НБС_abuse

Запис хроніки втечі з аб'юзу, 22 січня 2019.

Частина людей тоді радила мовчати, берегти себе, частина – говорила, що помсту треба прожити всередині, хтось казали, що таки треба оприлюднити.

Я назвав його ім’я, пізніше, і з цього почався новий сезон шоу, про який ми поговоримо далі. А зараз я все ще вважаю, що говорити про злочини потрібно, особливо коли людина може бути небезпечною для інших.
Я зробив усе, що міг.

Згодом Локі використовував цей мій допис проти мене, бо - який жах! - я тут говорю про бажання помсти. Звісно ж, правильні постраждалі не бувають злими або мстивими. Якщо вони дозволяють собі яскраві негативні емоції, то, напевно, самі вчиняли насильство.

#НБС_abuse