Ми маємо багато постраждалих не лише у Святошинському районі. Наразі оперативні служби повідомляють вже про двох загиблих на інших локаціях - у Соломʼянському районі.

Щирі співчуття рідним.

Наразі вже служби підтверджують 6 загиблих. З них 4 в Святошинському районі, 2 - в Соломʼянському. Серед загиблих дитина, хлопчик шести років.

Продовжується рятувальна операція.

Вночі ми рахуємо вибухи. Вдень ми рахуємо кількість загиблих і поранених. Зі страхом очікуємо, поки медики напишуть +1, +2, постраждала дитина, загинула дитина. Скільки врятували, деблокували, надали допомогу, ушпиталили.

6 загиблих, 82 потерпілих на зараз. 44 в лікарнях. Хлопчик 6 років помер у кареті "швидкої", не витягли з того світу. Щонайменше 10 поранених дітей, з них 5 в лікарнях. Це зробили росіяни. Дівчинка, 5 місяців, поранена — в неї поцілили росіяни. Дані не остаточні.

Понад сто постраждалих обʼєктів: житлові будинки, школи, дитячі садочки, медичні заклади, університет – ось куди бʼють росіяни. Прямим влучанням ракети знищений підʼїзд девʼятиповерхівки у Святошинському районі. Вчергове. Ось такий у ворога стиль.

Ми можемо мати всі гроші світу, але подужаємо і вистоїмо лише пліч-о-пліч. Проти нашої єдності і наших людей воює росія. Це маємо закарбувати та зрозуміти, де є наш ворог - тайга, терор, розбрат.

Сьогодні на місцях, де росіяни своїми ракетами і дронами знищують наших людей і житло, знову працюють всі. Щоб якнайшвидше витягти загиблих. Щоб найскоріше надати допомогу сотням постраждалих. Премʼєр-міністерка Юлія Свириденко – найвищий рівень виконавчої влади – поруч. Тому що наші люди – найвищий пріоритет.

Я дякую міністру МВС Ігорю Клименку, дякую голові ДСНС України Андрію Данику за допомогу на місці, за координацію зусиль. За те, що поруч. Дякую всім нашим рятувальникам за кожний швидкий рух. Понад 300 героїв без зброї задіяно.

Разом з головами постраждалих районів Сергієм Мовенком, Георгієм Зантараєю, Олександром Сазановичем, Софію Дунаєвською ми безпосередньо працюємо, щоб розгорнуті штаби змогли прийняти та допомогти всім нашим людям. Всі волонтери та організації, які були поруч після минулих атак - знову на місці.

Важкий день, але подужаємо і переламаємо. І втому, і смерть, і російську агресію.

Семеро життів киян забрали росіяни своєю нічною атакою.

росіяни - вбивці.

З-під завалів знищеного російською ракетою підїзду будинку в Святошинському районі витягли загиблого.

Внаслідок удару по цьому будинку вже шестеро загиблих, а разом по Києву - 8.

За оновленими даними, постраждалими від нічної атаки росіян стали 124 людини. Поранені отримують необхідну допомогу. Рятувальна операція триває.

На місці російської атаки в Святошинському районі ще триває розбір завалів.

На жаль, рятувальники продовжують деблокувати тіла загиблих.

Станом на зараз по цій локації - 10 жертв. Разом по Києву - 12.

Кількість загиблих в Києві зросла до 13 людей.

Надійшла інформація про 15-го загиблого.

На жаль, найгірші прогнози щодо кількості людей, які можуть перебувати під завалами, підтверджуються.

Пошуково-рятувальна операція триває.

За наявною інформацією, серед 15 загиблих - двоє дітей.

Сьогодні росіяни вкотре записали в свою чорну статистику вбивства дітей. Перша дітовбивча армія світу.

Вже підтверджено 16 загиблих.

Також, за уточненою інформацією, всього станом на 21:40 - 159 осіб поранено.

Продовжуємо звіряти дані та встановлювати особи потерпілих.

Оновлена інформація щодо атаки 31 липня станом на 6:30:

Відомо вже про 25 загиблих, з них троє дітей. Рятувальна операція триває. Глибока скорбота за всіма жертвами російського терору.

Ми їм цього не пробачимо.

На жаль, кількість загиблих зросла до 26 людей.

Мої щирі співчуття рідним та близьким.

Станом на зараз кількість людей, яких вчора вбили росіяни вже 27.

Рятувальники деблокували тіло ще однієї людини з-під завалів. Кількість жертв зросла до 28.

Всю ніч і зараз досі тривають пошукові роботи. Наразі в Святошинському районі ще дістають загиблих.

Рятувальники деблокували ще трьох.

Натепер внаслідок російської атаки в ніч на 31 липня загинула 31 людина.

Учора ми працювали на місцях уражень. Дуже багато скарг від людей. У Києві – десятки тисяч працівників КМДА, департаментів, комунальних підприємств. Але до людей ніхто не прийшов. У кращому випадку – лише в перший день, зробити фото. Усе вкотре закривають районні комунальні служби, волонтери, військові.

Де директори департаментів, у підпорядкуванні яких сотні підприємств, мільярдні бюджети та тисячі працівників?

Ці люди мають реальні ресурси – техніку, людей, інструменти – і прямий обов’язок діяти. Але вони навіть не намагаються з’ясувати, що відбувається. Просто ігнор.

Де керівники міських КП, через яких проходять кошти на відновлення й реагування?

Вони теж не на місцях. Люди залишаються сам на сам. Харчуванням ніхто не займається. Комунальне житло, яке мали б давно збудувати для евакуйованих, не з’явилося. Ми сформували фонд з того, що змогли. Лише зараз, на четвертому році повномасштабної війни. Умови там, відверто, погані. Люди відмовляються. Люди відчувають зневагу. У міста є гроші – але вони заблоковані.

Де обіцяні модульні укриття?
Вони, можливо, не потрібні чиновникам, але киянам – потрібні! Я вже пів року намагаюся зрушити це з мертвої точки, а департаменти вперлися. Бо на підряд, очевидно, не зайде їхня «своя» фірма. Скляні зупинки – будуються. Укриття – ні.

Натомість ми бачимо показові візити мера з розумним виразом обличчя на фоні парків і фасадів. Усе – для картинки. Не для людей.

У місті є гроші. Але райони не можуть закупити навіть елементарні листи, щоб закрити вибиті вікна. Комунальні служби задихаються. Їх тримають у фінансовому зашморгу, щоб мати вплив на голів РДА. Зарплати в КП мізерні. Техніка зношена. Люди працюють по дві доби після прильотів. Ми проговорили реальні доплати за понаднормові, за ризики. Але рішень не буде. Бо рішення приймає мер.

І саме мер призначає керівників керуючих компаній. Він контролює структури. Але при цьому уникає відповідальності.

Бюджет Києва – понад 100 мільярдів. Але він ніби схований десь під матрацом.
Місцеве самоврядування – у режимі «випрошування». Все в обмін на лояльність. Централізація та ручне управління просто вбивають місто.

Ще раз: у нас накопичені системні проблеми. Укриття. Допомога постраждалим. Відновлення. Підтримка міської оборонної інфраструктури. Оперативність. Все це потребує фінансування. Фінансування, яке є. Але його не має військова адміністрація – бо не має бюджету. Бюджет – у мера. А Київрада голосує за ті пропозиції, які дають директори департаментів. І знову ж таки – призначені мером.

Сьогодні КМДА перетворилася на неповоротку машину, що лише перекидає відповідальність на інших.
Під час війни така бездіяльність – це реальна загроза. Бо коли структура, яка тримає в руках усі повноваження й ресурси, не виконує свої обов’язки – страждають люди. Їхня безпека. Їхнє життя.

Якщо ця система не здатна працювати – потрібно чесно визнати: вона стала частиною проблеми, а не інструментом вирішення.

І ще. Пане мер, Віталій Кличко, чого ви боїтесь?
Відкритої розмови? Публічного діалогу?
Кияни мають право бачити, як ви думаєте, що вирішуєте, чим керуєтесь. Але замість розмови – після кожного мого посту в мережі починається хвиля фейків і джинси. Привіти теж передаються.

Я завжди готовий до відкритого публічного обговорення. Але, на жаль, ви його уникаєте.
Такий великий – а боїтесь.
Замість розмови – знову хтось із заступників.

Навіщо ви щоразу ховаєтесь за спини інших?