24 лютого 2022 року кардинально змінило життя мільйонів українців, і Андрій – не виняток. До повномасштабного вторгнення він будував успішну кар'єру юриста, супроводжуючи напрямок HoReCa у відомій компанії. Його плани на майбутнє були чіткі й зрозумілі. Але доля розпорядилася інакше.
❓Чим займався в цивільному житті?
💬З 2019 року до 25.02.2022 року працював в юридичній компанії «MK Legal Service».
Спочатку обіймав посаду юрисконсульта, згодом став помічником адвоката та планував розвиватись в даному напрямку. Але 24 лютого 2022 року доля кардинально змінила мої плани щодо роботи та життя в цілому.
Основні обов’язки полягали в супроводженні напрямку HoReCa (підготовка документів на реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців (в деяких випадках їх ліквідація чи внесення змін до діючих), юридичний аналіз договорів з майже всіма ТРЦ м. Києва, отримання ліцензій на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, аналіз договорів та консультація клієнтів).
❓ Які навички та знання з цивільного життя допомогли тобі стати ефективним в підрозділі?
💬Краще всього це багатофункціональність, стресостійкість та вміння працювати з документами. Адже коли потрапив до військового колективу, то перше з чим стикнувся - це оформлення купи паперів, починаючи з автобіографії (яку я тільки писав більше 5 разів), книг, журналів та всього іншого.
І як завжди, немає такої задачі, що ти маєш змогу розрахувати час. Все потрібно вже, зараз, а то і взагалі на «позавчора» (це що стосується паперової роботи, не бойової – тут взагалі ситуація може кардинально змінитись будь-якої миті). Але до таких ситуацій ставлюсь з розумінням, бо не один раз приходилось «на швидку руку» доопрацьовувати документи, коли клієнт чекає в нотаріуса та мав лічені хвилини щоб поставити свій підпис та бігти далі керувати бізнесом.
❓ Чи були моменти, коли сумнівався в своєму рішенні піти добровольцем?
💬В житті бувають різні моменти і я, як будь-який військовослужбовець, в середині себе завжди задавав собі питання – «А чи вірно я зробив що пішов? А що було б, якщо залишився дома? Напевно я так само, як і багато інших, в перші дні мав змогу виїхати за кордон і взагалі мирно собі існувати? А як би до мене ставились друзі/знайомі, а особливо батько, який разом зі мною служив пліч-о-пліч?»
У відповіді на всі ці питання є одне просте «АЛЕ». А чи залишилась би Україна, якою вона є зараз без купи тих добровольців, які не зважаючи на вік, хвороби, власну справу не об’єднались разом та кинули все чим жили до цього і пішли на захист Батьківщини та свох сімей.
В нашому соціумі люди звикли наголошувати завжди, що в них є права, навіть революції і війни були за відстоювання своїх прав. Але мало хто звертає увагу, що завжди є рівноправ’я. Де є права там є і обов’язок. Так ось рекомендую кожному заглянути до маленької, але дуже важливої книжечки – Конституція України та детально ознайомитись зі своїми правами та обов’язками.
❓ Що тобі найбільше подобається в твоїй роботі?
💬Якщо говорити про роботу, то я один із тих хто взагалі її не любить (краще відпочивати і багато хто зі мною буде згоден). Але робота є роботою та її потрібно виконувати.
Окрім основної роботи, в батальйоні займаюсь питаннями нагород військовослужбовців. І інколи пишучи нагородні матеріали, просто не можу уявити собі як побратими в тих ситуаціях не те що не отримали поранень, а взагалі вижили і здійснили героїчний вчинок.
І найголовніше це той момент, коли нагороди (через 9 кіл Данте Аліг'єрі) спускаються в підрозділ і командир частини вручає їх бійцю. Коли з сотні побратимів та посестер, які поруч, викликають людину та за її видатні заслуги, перед всіма офіцерами, сержантами (старшинами) та солдатами відзначають саме «його» - ось це і напевно що й подобається в роботі.
❓ Чи є моменти на службі, які запам’яталися найбільше? Можеш поділитися особливою історією?
💬Звичайно такий момент є, напевно у всіх такі моменти були чи будуть.
Як зараз пам’ятаю – 28.02.2023 місто Бахмут, я, батько та побратими перебуваємо разом на одній із СП.
❓Чим займався в цивільному житті?
💬З 2019 року до 25.02.2022 року працював в юридичній компанії «MK Legal Service».
Спочатку обіймав посаду юрисконсульта, згодом став помічником адвоката та планував розвиватись в даному напрямку. Але 24 лютого 2022 року доля кардинально змінила мої плани щодо роботи та життя в цілому.
Основні обов’язки полягали в супроводженні напрямку HoReCa (підготовка документів на реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців (в деяких випадках їх ліквідація чи внесення змін до діючих), юридичний аналіз договорів з майже всіма ТРЦ м. Києва, отримання ліцензій на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, аналіз договорів та консультація клієнтів).
❓ Які навички та знання з цивільного життя допомогли тобі стати ефективним в підрозділі?
💬Краще всього це багатофункціональність, стресостійкість та вміння працювати з документами. Адже коли потрапив до військового колективу, то перше з чим стикнувся - це оформлення купи паперів, починаючи з автобіографії (яку я тільки писав більше 5 разів), книг, журналів та всього іншого.
І як завжди, немає такої задачі, що ти маєш змогу розрахувати час. Все потрібно вже, зараз, а то і взагалі на «позавчора» (це що стосується паперової роботи, не бойової – тут взагалі ситуація може кардинально змінитись будь-якої миті). Але до таких ситуацій ставлюсь з розумінням, бо не один раз приходилось «на швидку руку» доопрацьовувати документи, коли клієнт чекає в нотаріуса та мав лічені хвилини щоб поставити свій підпис та бігти далі керувати бізнесом.
❓ Чи були моменти, коли сумнівався в своєму рішенні піти добровольцем?
💬В житті бувають різні моменти і я, як будь-який військовослужбовець, в середині себе завжди задавав собі питання – «А чи вірно я зробив що пішов? А що було б, якщо залишився дома? Напевно я так само, як і багато інших, в перші дні мав змогу виїхати за кордон і взагалі мирно собі існувати? А як би до мене ставились друзі/знайомі, а особливо батько, який разом зі мною служив пліч-о-пліч?»
У відповіді на всі ці питання є одне просте «АЛЕ». А чи залишилась би Україна, якою вона є зараз без купи тих добровольців, які не зважаючи на вік, хвороби, власну справу не об’єднались разом та кинули все чим жили до цього і пішли на захист Батьківщини та свох сімей.
В нашому соціумі люди звикли наголошувати завжди, що в них є права, навіть революції і війни були за відстоювання своїх прав. Але мало хто звертає увагу, що завжди є рівноправ’я. Де є права там є і обов’язок. Так ось рекомендую кожному заглянути до маленької, але дуже важливої книжечки – Конституція України та детально ознайомитись зі своїми правами та обов’язками.
❓ Що тобі найбільше подобається в твоїй роботі?
💬Якщо говорити про роботу, то я один із тих хто взагалі її не любить (краще відпочивати і багато хто зі мною буде згоден). Але робота є роботою та її потрібно виконувати.
Окрім основної роботи, в батальйоні займаюсь питаннями нагород військовослужбовців. І інколи пишучи нагородні матеріали, просто не можу уявити собі як побратими в тих ситуаціях не те що не отримали поранень, а взагалі вижили і здійснили героїчний вчинок.
І найголовніше це той момент, коли нагороди (через 9 кіл Данте Аліг'єрі) спускаються в підрозділ і командир частини вручає їх бійцю. Коли з сотні побратимів та посестер, які поруч, викликають людину та за її видатні заслуги, перед всіма офіцерами, сержантами (старшинами) та солдатами відзначають саме «його» - ось це і напевно що й подобається в роботі.
❓ Чи є моменти на службі, які запам’яталися найбільше? Можеш поділитися особливою історією?
💬Звичайно такий момент є, напевно у всіх такі моменти були чи будуть.
Як зараз пам’ятаю – 28.02.2023 місто Бахмут, я, батько та побратими перебуваємо разом на одній із СП.
👍9
Змінившись з чергування «здав» зміну батьку та пішов відпочивати. Через хвилин 30 (напевно), я вже майже заснув, прибігає побратим і кричить «Анрюха вставай, батько 300». І почалось…
Окупанти запустили «кабачок» в позицію та батько разом з побратимом на псевдо «СЛОН» лежать на підлозі, не рухаються та кричать від болю. І я прекрасно розумію, що потрібно діяти, витягувати, перемотувати та евакуйовувати з поля бою санітарних. По радіостанції відразу даю інформацію що на нашій СП 2 – 300 і потрібна термінова евакуація та прикриття. Вже не пам’ятаю хто мені крикнув з-за спини – «Займайся батьком, я «Слона» огляну».
Починаю діяти, як мене навчили наші медики (Забігаючи на перед, дякую всім хто мене обучав такмеду – допомогло). Спочатку встановив контакт, відібрав зброю та почав оглядати характер поранень. Зрозумівши, що батько в свідомості, запитав його – де болить? У відповідь почув таке спокійне – все нормально, тільки ніг не відчуваю. Ось тут і промайнула мисль – невже відірвало ноги… Візуально опускаю очі в низ і бачу обидві ноги. Думаю фухх… на місці. Оглядаю на можливі інші поранення, на щастя їх не було. Швидко наклав турнікети, затампонував та почав відтягувати до укриття. В цей момент підбігли побратими та відразу взялись допомагати і діло пішло швидше.
Це була перша частина евакуації. Далі потрібно було якось переправити батька з перебитими ногами на інший берег річки Бахмутка, бо окупанти перебили всі мости і евакуаційний транспорт не мав змоги дістатись близько до позиції. І тільки ми наблизились до річки, почали знову гатити з мінометів та арти. Перечекали це все та саморобним пантоном, виготовленим з дитячого катамарану та плити ОСБ, переправили його на іншу сторону річки де вже чекали медики.
Особисто від себе хочу подякувати побратимам – Аіст, Лісник, Печенька, Комерс та іншим, які приймали в цьому учать (Нажаль більше позивних не запам’ятав, але їх точно було більше хто допомагав). Деякі звільнились зі служби, багато хто перевівся, а деякі залишились в підрозділі та далі продовжують служити разом зі мною (чи я з ними))
❓ Чи змінилися твої плани на майбутнє після завершення служби? Як саме?
💬Головний план на майбутнє – це перемога. А далі відпочинок, десь в теплих країнах. А потім буде потім, побачимо)
❓ Що тебе мотивує/надихає продовжувати службу кожного дня?
💬Мотивують побратими, які так само як і я з самого початку війни прийшли добровольцями та продовжують виконувати свої обов’язки (кожен на своєму рівні) для швидшого завершення війни.
📢Лайк і репост бійцям України. Ваша підтримка надважлива для нас!
Окупанти запустили «кабачок» в позицію та батько разом з побратимом на псевдо «СЛОН» лежать на підлозі, не рухаються та кричать від болю. І я прекрасно розумію, що потрібно діяти, витягувати, перемотувати та евакуйовувати з поля бою санітарних. По радіостанції відразу даю інформацію що на нашій СП 2 – 300 і потрібна термінова евакуація та прикриття. Вже не пам’ятаю хто мені крикнув з-за спини – «Займайся батьком, я «Слона» огляну».
Починаю діяти, як мене навчили наші медики (Забігаючи на перед, дякую всім хто мене обучав такмеду – допомогло). Спочатку встановив контакт, відібрав зброю та почав оглядати характер поранень. Зрозумівши, що батько в свідомості, запитав його – де болить? У відповідь почув таке спокійне – все нормально, тільки ніг не відчуваю. Ось тут і промайнула мисль – невже відірвало ноги… Візуально опускаю очі в низ і бачу обидві ноги. Думаю фухх… на місці. Оглядаю на можливі інші поранення, на щастя їх не було. Швидко наклав турнікети, затампонував та почав відтягувати до укриття. В цей момент підбігли побратими та відразу взялись допомагати і діло пішло швидше.
Це була перша частина евакуації. Далі потрібно було якось переправити батька з перебитими ногами на інший берег річки Бахмутка, бо окупанти перебили всі мости і евакуаційний транспорт не мав змоги дістатись близько до позиції. І тільки ми наблизились до річки, почали знову гатити з мінометів та арти. Перечекали це все та саморобним пантоном, виготовленим з дитячого катамарану та плити ОСБ, переправили його на іншу сторону річки де вже чекали медики.
Особисто від себе хочу подякувати побратимам – Аіст, Лісник, Печенька, Комерс та іншим, які приймали в цьому учать (Нажаль більше позивних не запам’ятав, але їх точно було більше хто допомагав). Деякі звільнились зі служби, багато хто перевівся, а деякі залишились в підрозділі та далі продовжують служити разом зі мною (чи я з ними))
❓ Чи змінилися твої плани на майбутнє після завершення служби? Як саме?
💬Головний план на майбутнє – це перемога. А далі відпочинок, десь в теплих країнах. А потім буде потім, побачимо)
❓ Що тебе мотивує/надихає продовжувати службу кожного дня?
💬Мотивують побратими, які так само як і я з самого початку війни прийшли добровольцями та продовжують виконувати свої обов’язки (кожен на своєму рівні) для швидшого завершення війни.
📢Лайк і репост бійцям України. Ваша підтримка надважлива для нас!
👍21❤5🫡2
"Серж": Від бізнесу до бойових позицій – Історія Головного сержанта 205 батальйон Територіальної оборони
Сьогодні ми відкриваємо завісу над особистою історією "Сержа" – головного сержанта-командира міномета 205-го батальйону. Родом із Збаража на Тернопільщині, та багато років мешканець Києва, до повномасштабного вторгнення він був успішним підприємцем у сфері туризму, заглибленим у світ фінансів та подорожей.
Він розповість, що є найважчим і водночас найціннішим на службі, чому його мотивація залишається незмінною, та звернеться зі словами до побратимів і до всього цивільного суспільства. І, звісно, розкриє свою найзаповітнішу мрію про перший день після Перемоги.
❓️Звідки Ви родом? Ким були в цивільному житті?
💬Родом я з м. Збараж, Тернопільської обл, проживаю уже багато років у м. Київ. До війни був підприємцем у сфері туризму. Займався фінансами.
❓️Як опинились в армії, в батальйоні? Як довго служите?
💬Був у РВК ще у лютому 2014р, мене записали в список, сказали чекати дзвінка, але дзвінка так і не було, тому... в ЗСУ з 24.02.2022. Як почалось бомбардування Києва - вивіз сім'ю до батьків в Збараж і повернувся в Київ. Довге очікування у великій черзі в РТЦК та СП цього разу було більш успішним. Для мене не мав значення підрозділ та чим займатись, головне - максимально раціонально використати свій потенціал.
❓️Коротко про свій бойовий шлях: населені пункти, визначні бої та завдання, тощо.
💬Солєдар 2022 р. - перший штурм терикону піхотним відділенням, перша воронка в якій доводилось ховатись від обстрілів на відкритій місцевості на териконі, перші втрати побратимів, евакуація важко поранених, щільно заміновані стежки "пелюстками", побратим який йшов стежкою переді мною підірвався на такій - відірвало ступню. Перша контузія. Перша кров побратимів на власному камуфляжі. Перший турнікет накладений побратиму на ногу з пошкодженою стопою – це не забувається. Далі були Бахмут, Куп'янськ, Григорівка, Піщане.
❓️Що найбільш важке в службі?
💬Втрати побратимів
❓️Що найбільш подобається в службі?
💬Тільки те що ти знаходишся там, де ти потрібний тут і зараз!
❓️Яка мотивація продовжувати службу?
💬Ще ніщо не закінчилось, нажаль.
❓️Щоб хотілось сказати побратимам?
💬Всі ми різні, але на нас все тримається!
❓️Щоб хотілось сказати цивільним?
💬Або в ЗСУ або для ЗСУ або... все це прийде до тебе додому.
❓️Якщо завтра ПЕРЕМОГА – що будете робити?
💬Полечу до океану. Подорожі - те у що я свого часу закохався і чого дуже не вистачає. До війни у лютому 2022 р я як раз з дружиною був на Тенерифе. Чудово пам'ятаю розмову з місцевим який радив не повертатись, що буде війна... але не повернутись ми не могли.
❓️Які потреби в підрозділі: техніка, особовий склад, БК тощо.
💬Особовий склад, авто.техніка, РЕБи - багато питань доводиться закривати за рахунок різних зборів, допомоги благодійників чи власними силами. Але найбільш складніше з особовим складом - цього не купиш…
Аби наближати разом ПЕРЕМОГУ, долучайтесь до 205 об ТрО 241 обр ТрО!
Заповнюйте анкету: https://surl.lu/hdrpqj
📢Лайк і репост бійцям України. Ваша підтримка надважлива для нас!
#205обтро, #241обрТрО
Сьогодні ми відкриваємо завісу над особистою історією "Сержа" – головного сержанта-командира міномета 205-го батальйону. Родом із Збаража на Тернопільщині, та багато років мешканець Києва, до повномасштабного вторгнення він був успішним підприємцем у сфері туризму, заглибленим у світ фінансів та подорожей.
Він розповість, що є найважчим і водночас найціннішим на службі, чому його мотивація залишається незмінною, та звернеться зі словами до побратимів і до всього цивільного суспільства. І, звісно, розкриє свою найзаповітнішу мрію про перший день після Перемоги.
❓️Звідки Ви родом? Ким були в цивільному житті?
💬Родом я з м. Збараж, Тернопільської обл, проживаю уже багато років у м. Київ. До війни був підприємцем у сфері туризму. Займався фінансами.
❓️Як опинились в армії, в батальйоні? Як довго служите?
💬Був у РВК ще у лютому 2014р, мене записали в список, сказали чекати дзвінка, але дзвінка так і не було, тому... в ЗСУ з 24.02.2022. Як почалось бомбардування Києва - вивіз сім'ю до батьків в Збараж і повернувся в Київ. Довге очікування у великій черзі в РТЦК та СП цього разу було більш успішним. Для мене не мав значення підрозділ та чим займатись, головне - максимально раціонально використати свій потенціал.
❓️Коротко про свій бойовий шлях: населені пункти, визначні бої та завдання, тощо.
💬Солєдар 2022 р. - перший штурм терикону піхотним відділенням, перша воронка в якій доводилось ховатись від обстрілів на відкритій місцевості на териконі, перші втрати побратимів, евакуація важко поранених, щільно заміновані стежки "пелюстками", побратим який йшов стежкою переді мною підірвався на такій - відірвало ступню. Перша контузія. Перша кров побратимів на власному камуфляжі. Перший турнікет накладений побратиму на ногу з пошкодженою стопою – це не забувається. Далі були Бахмут, Куп'янськ, Григорівка, Піщане.
❓️Що найбільш важке в службі?
💬Втрати побратимів
❓️Що найбільш подобається в службі?
💬Тільки те що ти знаходишся там, де ти потрібний тут і зараз!
❓️Яка мотивація продовжувати службу?
💬Ще ніщо не закінчилось, нажаль.
❓️Щоб хотілось сказати побратимам?
💬Всі ми різні, але на нас все тримається!
❓️Щоб хотілось сказати цивільним?
💬Або в ЗСУ або для ЗСУ або... все це прийде до тебе додому.
❓️Якщо завтра ПЕРЕМОГА – що будете робити?
💬Полечу до океану. Подорожі - те у що я свого часу закохався і чого дуже не вистачає. До війни у лютому 2022 р я як раз з дружиною був на Тенерифе. Чудово пам'ятаю розмову з місцевим який радив не повертатись, що буде війна... але не повернутись ми не могли.
❓️Які потреби в підрозділі: техніка, особовий склад, БК тощо.
💬Особовий склад, авто.техніка, РЕБи - багато питань доводиться закривати за рахунок різних зборів, допомоги благодійників чи власними силами. Але найбільш складніше з особовим складом - цього не купиш…
Аби наближати разом ПЕРЕМОГУ, долучайтесь до 205 об ТрО 241 обр ТрО!
Заповнюйте анкету: https://surl.lu/hdrpqj
📢Лайк і репост бійцям України. Ваша підтримка надважлива для нас!
#205обтро, #241обрТрО
❤16🫡10
Незламний дух гранатометника: Історія молодшого сержанта Германа Дробота
Сьогодні ми познайомимося з молодшим сержантом 205 батальйону Територіальної оборони Германом Дроботом, командиром гранатометного взводу Роти вогневої підтримки. Киянин за походженням, Герман з перших днів повномасштабного вторгнення пішов добровольцем, присвятивши Збройним Силам України вже понад три роки свого життя.
❓️Як опинились в армії, в батальйоні? Як довго служите?
💬Усе почалося в перші дні повномасштабного вторгнення. Я не вагався ані хвилини, розуміючи, що мій обов'язок — стати на захист країни у найкритичніший момент. Тоді, 24 лютого 2022 року, я без роздумів пішов добровольцем до військкомату. Саме так я і потрапив до 205-го окремого батальйону, який став для мене другою родиною. З того часу минуло вже більше трьох років, і кожен день на службі — це новий виклик, новий досвід та усвідомлення важливості того, що ми робимо.
❓️Коротко про свій бойовий шлях: населені пункти, визначні бої та завдання, тощо.
💬Бахмут 2022-року, Бахмут 2023-року, Куп’янськ 2023-року, Серебрянський ліс 2024-року, Куп'янськ з 2024 року і досі. Найбільше мені запам'ятався день коли я отримав своє перше поранення у 2022-році під Бахмутом. Тоді мене прикрив собою мій побратим, який віддав своє життя, врятувавши мене. Також я ніколи не забуду день, коли ми евакуювали пораненого через річку Бахмутку, під ворожим обстрілом в 2023 році. Вода була по коліна, багато глини, але ми продовжували рухатися.
❓️Що найбільш важке в службі?
💬Найважче на службі, як не дивно, це очікування. Часто ми перебуваємо в стані постійної готовності, коли сидиш і чекаєш, коли щось станеться. Ця невизначеність і потреба постійно бути напоготові виснажують не менше, ніж фізичні навантаження чи безпосередні бойові дії. Постійне напруження, коли не знаєш, що принесе наступна година, створює величезне психологічне навантаження."
❓️Що найбільш подобається в службі?
💬Коли знаєш, що виконав своє завдання на всі сто.
❓️Яка мотивація продовжувати службу?
💬А чи є ким мене замінити тут? Я в цьому не певен. Та й нам потрібні досвідчені солдати, які зможуть наставляти, навчати та оберігати нових солдатів.
❓️Щоб хотілось сказати побратимам?
💬Просто робіть свою роботу.
❓️Щоб хотілось сказати цивільним?
💬Мені нема що їм вже сказати, я в цьому не бачу сенсу.
❓️Якщо завтра ПЕРЕМОГА – що будете робити?
💬Перше, що зроблю – це, мабуть, спатиму годинок так 24. Просто відключуся від усього, без тривог і думок про наступний виїзд чи завдання. А вже потім, після такого глибокого і довгоочікуваного сну, думаю, там як піде. Хочеться обійняти рідних, просто побути з ними, відчути мирне життя, яке ми так довго виборюємо. Поки що всі інші плани відкладені до цього моменту."
❓️Які потреби в підрозділі: техніка, особовий склад, БК тощо.
💬Як і у більшості: потрібні люди, які готові вчитися, та машина, яка, якщо пощастить, проживе хочаб півроку.
📢Лайк і репост бійцям України. Ваша підтримка надважлива для нас!
Сьогодні ми познайомимося з молодшим сержантом 205 батальйону Територіальної оборони Германом Дроботом, командиром гранатометного взводу Роти вогневої підтримки. Киянин за походженням, Герман з перших днів повномасштабного вторгнення пішов добровольцем, присвятивши Збройним Силам України вже понад три роки свого життя.
❓️Як опинились в армії, в батальйоні? Як довго служите?
💬Усе почалося в перші дні повномасштабного вторгнення. Я не вагався ані хвилини, розуміючи, що мій обов'язок — стати на захист країни у найкритичніший момент. Тоді, 24 лютого 2022 року, я без роздумів пішов добровольцем до військкомату. Саме так я і потрапив до 205-го окремого батальйону, який став для мене другою родиною. З того часу минуло вже більше трьох років, і кожен день на службі — це новий виклик, новий досвід та усвідомлення важливості того, що ми робимо.
❓️Коротко про свій бойовий шлях: населені пункти, визначні бої та завдання, тощо.
💬Бахмут 2022-року, Бахмут 2023-року, Куп’янськ 2023-року, Серебрянський ліс 2024-року, Куп'янськ з 2024 року і досі. Найбільше мені запам'ятався день коли я отримав своє перше поранення у 2022-році під Бахмутом. Тоді мене прикрив собою мій побратим, який віддав своє життя, врятувавши мене. Також я ніколи не забуду день, коли ми евакуювали пораненого через річку Бахмутку, під ворожим обстрілом в 2023 році. Вода була по коліна, багато глини, але ми продовжували рухатися.
❓️Що найбільш важке в службі?
💬Найважче на службі, як не дивно, це очікування. Часто ми перебуваємо в стані постійної готовності, коли сидиш і чекаєш, коли щось станеться. Ця невизначеність і потреба постійно бути напоготові виснажують не менше, ніж фізичні навантаження чи безпосередні бойові дії. Постійне напруження, коли не знаєш, що принесе наступна година, створює величезне психологічне навантаження."
❓️Що найбільш подобається в службі?
💬Коли знаєш, що виконав своє завдання на всі сто.
❓️Яка мотивація продовжувати службу?
💬А чи є ким мене замінити тут? Я в цьому не певен. Та й нам потрібні досвідчені солдати, які зможуть наставляти, навчати та оберігати нових солдатів.
❓️Щоб хотілось сказати побратимам?
💬Просто робіть свою роботу.
❓️Щоб хотілось сказати цивільним?
💬Мені нема що їм вже сказати, я в цьому не бачу сенсу.
❓️Якщо завтра ПЕРЕМОГА – що будете робити?
💬Перше, що зроблю – це, мабуть, спатиму годинок так 24. Просто відключуся від усього, без тривог і думок про наступний виїзд чи завдання. А вже потім, після такого глибокого і довгоочікуваного сну, думаю, там як піде. Хочеться обійняти рідних, просто побути з ними, відчути мирне життя, яке ми так довго виборюємо. Поки що всі інші плани відкладені до цього моменту."
❓️Які потреби в підрозділі: техніка, особовий склад, БК тощо.
💬Як і у більшості: потрібні люди, які готові вчитися, та машина, яка, якщо пощастить, проживе хочаб півроку.
📢Лайк і репост бійцям України. Ваша підтримка надважлива для нас!
❤27🫡7
Коли будівельник стає мінометником: Історія молодшого сержанта Івана "Маляра"
Він міг би спокійно будувати нові будинки в мирному Києві, але обрав іншу, значно складнішу місію. Іван Голованенко, молодший сержант 205 батальйону Територіальної оборони з позивним "Маляр", один із тих, хто в лютому 2022 року стояв у кілометровій черзі до військкомату, щоб отримати автомат і захистити свою країну. Він — головний сержант мынометного взводу мінометної батареї, який, як сам каже, "згоден був на все, аби тільки дали зброю".
У цьому інтерв’ю він розповідає про свій бойовий шлях, що проліг крізь Бахмут, Синьківку та Серебрянські ліси, де за півтори години міг випустити 70 мін. Він ділиться спогадами про найважчу атаку під Куп'янськом, яку довелося пережити. Ми дізнаємося, чому, попри розлуку з родиною, він вважає, що має довести справу до Перемоги, а також про його мрію після війни — не відпочивати, а одразу ж почати відбудовувати неньку Україну.
❓Звідки Ви родом? Ким були в цивільному житті?
💬Родом я з міста Київ. До великої війни працював в будівельній сфері.
❓ Як опинились в армії, в 205 батальйоні? Як довго служите?
💬В нашому героїчному Печерському батальйоні я з перших днів війни. Як і всім добровольцям того часу довелось відстояти кілометрову чергу на пункті мобілізації. Ми тоді були згодні на все, на любі контракти та умови, аби тільки дали автомат щоб ми могли боронити Київ від клятої русні. Пам'ятаю, яка сильна була стурбованість та розгубленість в перші часи війни, але як тільки побачив по телебаченню заклик президента доєднуватись до війська відразу поїхав шукати військомат, та вже вчерзі за зброєю відчув напевне що я там де маю бути. Найважче було лишати дружину з малими донькою та сином. Але розумів що сидячи з ними в підвалі ніяк їх не захищу.
❓ Коротко про свій бойовий шлях: населені пункти, визначні бої та завдання, тощо.
💬Моя служба почалась в Києві з охорони стратегічних об'єктів. Тоді був Бахмут, Синьківка та що під Куп'янськом, Серебрянські ліси та знову оборона Куп'янська. Я мінометник, командир міномета точніше, в мої функції входить керування вогнем за допомогою спеціальної програми, а також загальне управління розрахунком, хоча був і водієм і заряджаючим та й навідником при необхідності. Взагалі в нашому підрозділі ми намагаємось притримуватись того щоб кожен боєць міг виконувати любу роботу та бути взаємозамінним, за рахунок цього ми маємо гарні показники в ефективності нашого підрозділу.
Відносно визначних боїв. Багато їх було тих боїв, і кожен по своєму визначний, в Бахмуті була дуже велика інтенсивність в плані роботи, бувало таке що за півтори години 70 мін кидали. Оборона Куп'янська дивувала кількістью штурмових дій, тут ми пережили одну з найбільших атак цієї війни 51 одиниця бронетехніки. А взагалі що довше війна то складніше, зараз кожен заїзд та виїзд з позиції то ціла історія.
❓ Що найбільш важке в службі?
💬Найважче в службі це розлука з родиною, коли діти ростуть, а ти того не бачиш і розумієш що цього часу вже не повернеш.
❓ Що найбільш подобається в службі?
💬Подобається в службі тільки те, що окупантів від того стає все меньше та меньше.
❓ Яка мотивація продовжувати службу?
💬Дуже не хотілось би щоб ця війна дісталась ще й нашим дітям, через це важаю що треба довести справу до нашої перемоги.
❓Щоб хотілось сказати побратимам?
💬Побратимам хочу побажати міцного здоров'я та невтомного янголо охоронця. Пам'ятайте козаки, тільки завдяки нам ще й досі існує Україна.
❓ Щоб хотілось сказати цивільним?
💬Що сказати цивільним? Та нічого я їм нехочу казати.
❓ Якщо завтра ПЕРЕМОГА – що будете робити?
💬Якщо завтра перемога то я як найшвидше хотів би почати відбудовувати нашу неньку, тут вже роботи буде багато.
📢Лайк і репост бійцям України. Ваша підтримка надважлива для нас!
Він міг би спокійно будувати нові будинки в мирному Києві, але обрав іншу, значно складнішу місію. Іван Голованенко, молодший сержант 205 батальйону Територіальної оборони з позивним "Маляр", один із тих, хто в лютому 2022 року стояв у кілометровій черзі до військкомату, щоб отримати автомат і захистити свою країну. Він — головний сержант мынометного взводу мінометної батареї, який, як сам каже, "згоден був на все, аби тільки дали зброю".
У цьому інтерв’ю він розповідає про свій бойовий шлях, що проліг крізь Бахмут, Синьківку та Серебрянські ліси, де за півтори години міг випустити 70 мін. Він ділиться спогадами про найважчу атаку під Куп'янськом, яку довелося пережити. Ми дізнаємося, чому, попри розлуку з родиною, він вважає, що має довести справу до Перемоги, а також про його мрію після війни — не відпочивати, а одразу ж почати відбудовувати неньку Україну.
❓Звідки Ви родом? Ким були в цивільному житті?
💬Родом я з міста Київ. До великої війни працював в будівельній сфері.
❓ Як опинились в армії, в 205 батальйоні? Як довго служите?
💬В нашому героїчному Печерському батальйоні я з перших днів війни. Як і всім добровольцям того часу довелось відстояти кілометрову чергу на пункті мобілізації. Ми тоді були згодні на все, на любі контракти та умови, аби тільки дали автомат щоб ми могли боронити Київ від клятої русні. Пам'ятаю, яка сильна була стурбованість та розгубленість в перші часи війни, але як тільки побачив по телебаченню заклик президента доєднуватись до війська відразу поїхав шукати військомат, та вже вчерзі за зброєю відчув напевне що я там де маю бути. Найважче було лишати дружину з малими донькою та сином. Але розумів що сидячи з ними в підвалі ніяк їх не захищу.
❓ Коротко про свій бойовий шлях: населені пункти, визначні бої та завдання, тощо.
💬Моя служба почалась в Києві з охорони стратегічних об'єктів. Тоді був Бахмут, Синьківка та що під Куп'янськом, Серебрянські ліси та знову оборона Куп'янська. Я мінометник, командир міномета точніше, в мої функції входить керування вогнем за допомогою спеціальної програми, а також загальне управління розрахунком, хоча був і водієм і заряджаючим та й навідником при необхідності. Взагалі в нашому підрозділі ми намагаємось притримуватись того щоб кожен боєць міг виконувати любу роботу та бути взаємозамінним, за рахунок цього ми маємо гарні показники в ефективності нашого підрозділу.
Відносно визначних боїв. Багато їх було тих боїв, і кожен по своєму визначний, в Бахмуті була дуже велика інтенсивність в плані роботи, бувало таке що за півтори години 70 мін кидали. Оборона Куп'янська дивувала кількістью штурмових дій, тут ми пережили одну з найбільших атак цієї війни 51 одиниця бронетехніки. А взагалі що довше війна то складніше, зараз кожен заїзд та виїзд з позиції то ціла історія.
❓ Що найбільш важке в службі?
💬Найважче в службі це розлука з родиною, коли діти ростуть, а ти того не бачиш і розумієш що цього часу вже не повернеш.
❓ Що найбільш подобається в службі?
💬Подобається в службі тільки те, що окупантів від того стає все меньше та меньше.
❓ Яка мотивація продовжувати службу?
💬Дуже не хотілось би щоб ця війна дісталась ще й нашим дітям, через це важаю що треба довести справу до нашої перемоги.
❓Щоб хотілось сказати побратимам?
💬Побратимам хочу побажати міцного здоров'я та невтомного янголо охоронця. Пам'ятайте козаки, тільки завдяки нам ще й досі існує Україна.
❓ Щоб хотілось сказати цивільним?
💬Що сказати цивільним? Та нічого я їм нехочу казати.
❓ Якщо завтра ПЕРЕМОГА – що будете робити?
💬Якщо завтра перемога то я як найшвидше хотів би почати відбудовувати нашу неньку, тут вже роботи буде багато.
📢Лайк і репост бійцям України. Ваша підтримка надважлива для нас!
👍19🫡6🔥3
https://www.facebook.com/share/v/15AjTq4a7Gy/?mibextid=wwXIfr
Наближаймо перемогу разом! Допомагаємо козакам!💪🫡🇺🇦
Наближаймо перемогу разом! Допомагаємо козакам!💪🫡🇺🇦
🫡14👍2
Від музейних експонатів до сучасної історії: інтерв'ю з лейтенантом Дариною «Дарій»
Вона присвятила своє життя допомозі ветеранам, а з початком повномасштабного вторгнення сама стала на захист України в 205 батальйон Територіальної оборони. Лейтенант Дарина Арабська, позивний «Дарій», відверто про свій шлях у війську, про біль втрат та про незламну мотивацію щодня наближати Перемогу.
❓Звідки Ви родом? Ким були в цивільному житті?
💬 Народилась на Житомирщині, після закінчення університету лишилась жити в Києві. В цивільному житті працювала молодшим науковим співробітником в Національному військово-історичному музеї та консультанткою у благодійному фонді, що допомагає учасникам бойових дій.
❓Як опинились в армії, в 205 батальйоні? Як довго служите?
💬 У 2019 вступила до Національного університету оборони України ім. Черняховського з мрією стати військовою, однак навчання так і не закінчила через рішення приєднатись до Збройні Сили України / The Armed Forces of Ukraine з початком повномаштабного вторгнення. Тож, в армії з 24.02.2022 року.
❓Коротко про свій бойовий шлях: населені пункти, визначні бої та завдання, тощо.
💬 Моя робота повʼязана з паперами та роботою в тилу.
❓Що найбільш важке в службі?
💬 Втрачати побратимів та посестер.
❓Що найбільш подобається в службі?
💬 Бути в колективі людей, що живуть цією країною.
❓Яка мотивація продовжувати службу?
💬 Перемога, повернення українських територій та бажання продовжувати справу тих, хто на щиті, поранений, чи з інших причин вибув зі строю.
❓Щоб хотілось сказати побратимам?
💬 Подякувати за службу.
Не жити очікуваннями, не будувати версій, коли це все закінчиться, а намагатись жити і працювати далі, якби важко не було.
❓Щоб хотілось сказати цивільним?
💬 Вчитись воювати, поки є можливість. Не бути осторонь від війни.
❓Якщо завтра ПЕРЕМОГА – що будете робити?
З місяць поживу в лісі, потім - знову повернусь на службу, швидше за все, оскільки піксель якось приріс.
❓Які потреби в підрозділі: техніка, особовий склад, БК тощо.
💬 Найперше - люди. Мотивовані люди.
📢Лайк і репост бійцям України. Ваша підтримка надважлива для нас!
Вона присвятила своє життя допомозі ветеранам, а з початком повномасштабного вторгнення сама стала на захист України в 205 батальйон Територіальної оборони. Лейтенант Дарина Арабська, позивний «Дарій», відверто про свій шлях у війську, про біль втрат та про незламну мотивацію щодня наближати Перемогу.
❓Звідки Ви родом? Ким були в цивільному житті?
💬 Народилась на Житомирщині, після закінчення університету лишилась жити в Києві. В цивільному житті працювала молодшим науковим співробітником в Національному військово-історичному музеї та консультанткою у благодійному фонді, що допомагає учасникам бойових дій.
❓Як опинились в армії, в 205 батальйоні? Як довго служите?
💬 У 2019 вступила до Національного університету оборони України ім. Черняховського з мрією стати військовою, однак навчання так і не закінчила через рішення приєднатись до Збройні Сили України / The Armed Forces of Ukraine з початком повномаштабного вторгнення. Тож, в армії з 24.02.2022 року.
❓Коротко про свій бойовий шлях: населені пункти, визначні бої та завдання, тощо.
💬 Моя робота повʼязана з паперами та роботою в тилу.
❓Що найбільш важке в службі?
💬 Втрачати побратимів та посестер.
❓Що найбільш подобається в службі?
💬 Бути в колективі людей, що живуть цією країною.
❓Яка мотивація продовжувати службу?
💬 Перемога, повернення українських територій та бажання продовжувати справу тих, хто на щиті, поранений, чи з інших причин вибув зі строю.
❓Щоб хотілось сказати побратимам?
💬 Подякувати за службу.
Не жити очікуваннями, не будувати версій, коли це все закінчиться, а намагатись жити і працювати далі, якби важко не було.
❓Щоб хотілось сказати цивільним?
💬 Вчитись воювати, поки є можливість. Не бути осторонь від війни.
❓Якщо завтра ПЕРЕМОГА – що будете робити?
З місяць поживу в лісі, потім - знову повернусь на службу, швидше за все, оскільки піксель якось приріс.
❓Які потреби в підрозділі: техніка, особовий склад, БК тощо.
💬 Найперше - люди. Мотивовані люди.
📢Лайк і репост бійцям України. Ваша підтримка надважлива для нас!
❤16🔥4🫡1
Від керівника служби безпеки до офіцера Збройних Сил України / The Armed Forces of Ukraine: історія SAKURA
Мирне життя, де вона відповідала за безпеку у великій мережі магазинів, залишилося у минулому. Коли у двері України постукала біда, SAKURA, як і тисячі інших жінок, не змогла стояти осторонь. Вона вступила до лав Збройних Сил і пройшла шлях від солдата-стрільця до офіцера групи планування штабу 205 батальйону Територіальної оборони. Її історія — це розповідь про трансформацію, щоденні втрати, єдність та віру в майбутню Перемогу. В інтерв'ю SAKURA ділиться своїм бойовим досвідом, думками про найважче у службі, мотивацією та тим, що вона зробить, коли над всією Україною замайорить наш єдиний прапор.
❓️Звідки Ви родом? Ким були в цивільному житті?
💬 Я родом з Київської області. В цивільному житті крайню посаду яку я обіймала була служба безпеки в мережі магазинів. На посаді керівника групи з попередження втрат.
❓️Як опинились в 205 батальйоні? Як довго служите?
💬 Жінок які не мали ніякого відношення до армії в той момент не сильно хотіли брати)) Я в цьому батальйоні з травня 2022 року, як і всі мої побратими і посестри не могла стояти осторонь і вступила до лав ЗСУ. В наші двері постукала біда, тому як я можу бути осторонь.
❓️Розкажіть про свій бойовий шлях.
💬 Я пройшла шлях від солдата-стрільця до керівної посади в офіцерському званні. Можу сказати одне: побувавши на багатьох посадах, це і стрілець, і командир відділення, і начальник служби, я зрозуміла одне: будучи на будь-якій посаді, ти все одно робиш все для того, щоб наша країна була суверенна і незалежна.
❓️Що найбільш важке в службі?
💬Втрата - коли ти втрачаєш безповоротно побратимів і посестер, це саме тяжче, що може бути. А все інше умови і нестача чогось це вирішується.
❓️Що найбільш подобається в службі?
💬Єдність, підтримка і надійне плече. Тут ніхто не чужий і не проходить осторонь. Це єдиний організм який рухається тільки вперед.
❓️Яка мотивація продовжувати службу?
💬 Вибити окупанта з нашої землі. І бачити як майорить наш прекрасний і єдиний прапор.
❓️Щоб хотілось сказати побратимам?
💬Сили і терпіння. За чорною полосою завжди іде біла, а потім і кольорова.
❓️Щоб хотілось сказати цивільним?
💬Тренуйтесь і ще раз тренуйтесь, не бійтесь і не будьте осторонь.
❓️Якщо завтра ПЕРЕМОГА – що будете робити?
💬Спочатку відвідаю цвинтарі віддам шану полеглим Героям, потім зустрінусь з родичами. А далі гайда розвивати і підтримувати нашу Країну.
❓️Які потреби в підрозділі: техніка, особовий склад, БК тощо.
💬Техніка сучасне озброєння і особовий склад, вмотивований особовий склад щоб з піснею і вперед.
📢Лайк і репост бійцям України. Ваша підтримка надважлива для нас!
Мирне життя, де вона відповідала за безпеку у великій мережі магазинів, залишилося у минулому. Коли у двері України постукала біда, SAKURA, як і тисячі інших жінок, не змогла стояти осторонь. Вона вступила до лав Збройних Сил і пройшла шлях від солдата-стрільця до офіцера групи планування штабу 205 батальйону Територіальної оборони. Її історія — це розповідь про трансформацію, щоденні втрати, єдність та віру в майбутню Перемогу. В інтерв'ю SAKURA ділиться своїм бойовим досвідом, думками про найважче у службі, мотивацією та тим, що вона зробить, коли над всією Україною замайорить наш єдиний прапор.
❓️Звідки Ви родом? Ким були в цивільному житті?
💬 Я родом з Київської області. В цивільному житті крайню посаду яку я обіймала була служба безпеки в мережі магазинів. На посаді керівника групи з попередження втрат.
❓️Як опинились в 205 батальйоні? Як довго служите?
💬 Жінок які не мали ніякого відношення до армії в той момент не сильно хотіли брати)) Я в цьому батальйоні з травня 2022 року, як і всі мої побратими і посестри не могла стояти осторонь і вступила до лав ЗСУ. В наші двері постукала біда, тому як я можу бути осторонь.
❓️Розкажіть про свій бойовий шлях.
💬 Я пройшла шлях від солдата-стрільця до керівної посади в офіцерському званні. Можу сказати одне: побувавши на багатьох посадах, це і стрілець, і командир відділення, і начальник служби, я зрозуміла одне: будучи на будь-якій посаді, ти все одно робиш все для того, щоб наша країна була суверенна і незалежна.
❓️Що найбільш важке в службі?
💬Втрата - коли ти втрачаєш безповоротно побратимів і посестер, це саме тяжче, що може бути. А все інше умови і нестача чогось це вирішується.
❓️Що найбільш подобається в службі?
💬Єдність, підтримка і надійне плече. Тут ніхто не чужий і не проходить осторонь. Це єдиний організм який рухається тільки вперед.
❓️Яка мотивація продовжувати службу?
💬 Вибити окупанта з нашої землі. І бачити як майорить наш прекрасний і єдиний прапор.
❓️Щоб хотілось сказати побратимам?
💬Сили і терпіння. За чорною полосою завжди іде біла, а потім і кольорова.
❓️Щоб хотілось сказати цивільним?
💬Тренуйтесь і ще раз тренуйтесь, не бійтесь і не будьте осторонь.
❓️Якщо завтра ПЕРЕМОГА – що будете робити?
💬Спочатку відвідаю цвинтарі віддам шану полеглим Героям, потім зустрінусь з родичами. А далі гайда розвивати і підтримувати нашу Країну.
❓️Які потреби в підрозділі: техніка, особовий склад, БК тощо.
💬Техніка сучасне озброєння і особовий склад, вмотивований особовий склад щоб з піснею і вперед.
📢Лайк і репост бійцям України. Ваша підтримка надважлива для нас!
❤13🫡9
З експерта з якості овочів та фруктів — у військового водія-електрика 205 батальйону Територіальної оборони. Пономаренко Вадим, з позивним «Ніндзя», ділиться своєю історією про свідомий вибір, бойовий шлях та плани на майбутнє.
❓️Чим ви займалися в цивільному житті?
💬До початку повномасштабного вторгнення я працював у компанії «ФОЗІ МАРКЕТ» експертом з якості овочів та фруктів. Це була робота, яка вимагала уваги до деталей і відповідальності, і ці навички, як виявилося, стали мені в пригоді і в армії. Я звик долати труднощі та організовувати робочі процеси, і це допомагає мені на службі.
❓️ Як ви опинились у 205-му батальйоні?
💬 Я служу у війську з самого початку повномасштабного вторгнення. До 205-го батальйону я потрапив за розподілом після військового училища імені Івана Богуна. Я одразу розумів, що хочу бути корисним своїй країні і захищати її, тому свій вибір зробив без сумнівів.
❓️ Розкажіть про ваш бойовий шлях.
💬 Мій бойовий шлях почався в селі Синьківка на Куп’янському напрямку. Потім були бої за село Григорівка на межі Донецької та Луганської областей. Зараз ми продовжуємо боронити Харківщину, зокрема в районі села Піщане. Кожен день тут — це боротьба за нашу землю, за наших людей.
❓️ Що найважче у військовій службі?
💬 Найважче — це бачити втрати серед побратимів. Коли ти поспішаєш на допомогу, витягуєш пораненого, бачиш його важкий стан і намагаєшся хоч чимось допомогти. Це дуже болісний і важкий момент, який залишається в пам’яті назавжди.
❓️ А що приносить вам радість?
💬 Радість приносить результат, коли ти бачиш, що твоя робота має сенс. Це момент, коли ти завдаєш вогневого ураження противнику і розумієш, що це наближає нашу перемогу.
❓️ Що вас мотивує продовжувати службу?
💬 Мене мотивує результат нашої роботи — знищення противника. Кожен успішний крок наближає нашу країну до перемоги, і це головний стимул. Я також обожнюю своїх побратимів. Вони стали для мене справжньою родиною, і їхня підтримка — це найважливіше.
❓️ Що б ви хотіли сказати цивільним?
💬 Я хочу сказати, що цивільним залишається чекати і максимально допомагати фронту. Кожен внесок, кожна підтримка є дуже важливою для нас.
❓️ Які у вас плани після перемоги?
💬 Після перемоги я планую займатися фермерством на власній ділянці. У мене є багато задумів і мрій, які я обов'язково реалізую.
📢Лайк і репост бійцям України. Ваша підтримка надважлива для нас!
#205обТрО
❓️Чим ви займалися в цивільному житті?
💬До початку повномасштабного вторгнення я працював у компанії «ФОЗІ МАРКЕТ» експертом з якості овочів та фруктів. Це була робота, яка вимагала уваги до деталей і відповідальності, і ці навички, як виявилося, стали мені в пригоді і в армії. Я звик долати труднощі та організовувати робочі процеси, і це допомагає мені на службі.
❓️ Як ви опинились у 205-му батальйоні?
💬 Я служу у війську з самого початку повномасштабного вторгнення. До 205-го батальйону я потрапив за розподілом після військового училища імені Івана Богуна. Я одразу розумів, що хочу бути корисним своїй країні і захищати її, тому свій вибір зробив без сумнівів.
❓️ Розкажіть про ваш бойовий шлях.
💬 Мій бойовий шлях почався в селі Синьківка на Куп’янському напрямку. Потім були бої за село Григорівка на межі Донецької та Луганської областей. Зараз ми продовжуємо боронити Харківщину, зокрема в районі села Піщане. Кожен день тут — це боротьба за нашу землю, за наших людей.
❓️ Що найважче у військовій службі?
💬 Найважче — це бачити втрати серед побратимів. Коли ти поспішаєш на допомогу, витягуєш пораненого, бачиш його важкий стан і намагаєшся хоч чимось допомогти. Це дуже болісний і важкий момент, який залишається в пам’яті назавжди.
❓️ А що приносить вам радість?
💬 Радість приносить результат, коли ти бачиш, що твоя робота має сенс. Це момент, коли ти завдаєш вогневого ураження противнику і розумієш, що це наближає нашу перемогу.
❓️ Що вас мотивує продовжувати службу?
💬 Мене мотивує результат нашої роботи — знищення противника. Кожен успішний крок наближає нашу країну до перемоги, і це головний стимул. Я також обожнюю своїх побратимів. Вони стали для мене справжньою родиною, і їхня підтримка — це найважливіше.
❓️ Що б ви хотіли сказати цивільним?
💬 Я хочу сказати, що цивільним залишається чекати і максимально допомагати фронту. Кожен внесок, кожна підтримка є дуже важливою для нас.
❓️ Які у вас плани після перемоги?
💬 Після перемоги я планую займатися фермерством на власній ділянці. У мене є багато задумів і мрій, які я обов'язково реалізую.
📢Лайк і репост бійцям України. Ваша підтримка надважлива для нас!
#205обТрО
👍10🫡6❤3
☕ Від кавового бізнесу до ворожого "Зомбіленду": Історія бійця "Лісника" з 205 батальйону Територіальної оборони
Віктор Пилипенко, молодший сержант, навідник 2 зенітно-кулеметного відділення зенітно-ракетно-артилерійського взводу. Народився і зростав в славетному місті Києві, до війни працював в кавовій сфері - онлайн продаж кави. До «повномасштабки» жодним чином не планував якось перетинатись з армією, але доля внесла свої корективи… В 205 батальйоні з самого початку свого військового шляху, а саме з 26.02.2022 року.
💬Починав з піхоти: Соледар, Бахмут, потім як аеророзвідник вже в Куп’янську з 2023 року, і по цей час. #Соледар — то був перший виїзд на бойові, тож усе було невідомо, страшно, цікаво і на драйві. Звісно, романтика війни доволі швидко змінилась реальністю: перші втрати побратимів, перший бій, але в цілому було «весело», якщо можна так сказати. #Бахмут — то вже інше… Як ми між собою говорили — «зомбіленд».
💬Найбільш важке в службі — то втрачати побратимів і посестер, до всього іншого звикаєш...
💬Мотивації на 4 рік війни вже й не так щоб і багато, але трішки ще залишилось – потрібно вигнати ворога з нашої землі.
💬Щоб хотілось сказати цивільним? Кожен робить свій вибір і несе за нього відповідальність. Як на мене, то краще піти служити, ніж ходити і озиратись, чи не їде за ним #ТЦК. На війні померти шанси майже як і в цивільному житті: від долі не втечеш. За ці роки війна дуже змінилась, і те, що було на початку, на зараз зовсім інше, тому кожен може знайти себе на якійсь посаді. Люди потрібні в усіх підрозділах: і водії, і оператори дронів, і мінометники, і в штабній структурі, і т. ін. Тому, якщо вирішите піти служити, то сумно Вам вже точно не буде...)) Після Перемоги, скоріш за все, поїду у відпустку з дівчиною.
📢Лайк і репост бійцям України. Ваша підтримка надважлива для нас!
Віктор Пилипенко, молодший сержант, навідник 2 зенітно-кулеметного відділення зенітно-ракетно-артилерійського взводу. Народився і зростав в славетному місті Києві, до війни працював в кавовій сфері - онлайн продаж кави. До «повномасштабки» жодним чином не планував якось перетинатись з армією, але доля внесла свої корективи… В 205 батальйоні з самого початку свого військового шляху, а саме з 26.02.2022 року.
💬Починав з піхоти: Соледар, Бахмут, потім як аеророзвідник вже в Куп’янську з 2023 року, і по цей час. #Соледар — то був перший виїзд на бойові, тож усе було невідомо, страшно, цікаво і на драйві. Звісно, романтика війни доволі швидко змінилась реальністю: перші втрати побратимів, перший бій, але в цілому було «весело», якщо можна так сказати. #Бахмут — то вже інше… Як ми між собою говорили — «зомбіленд».
💬Найбільш важке в службі — то втрачати побратимів і посестер, до всього іншого звикаєш...
💬Мотивації на 4 рік війни вже й не так щоб і багато, але трішки ще залишилось – потрібно вигнати ворога з нашої землі.
💬Щоб хотілось сказати цивільним? Кожен робить свій вибір і несе за нього відповідальність. Як на мене, то краще піти служити, ніж ходити і озиратись, чи не їде за ним #ТЦК. На війні померти шанси майже як і в цивільному житті: від долі не втечеш. За ці роки війна дуже змінилась, і те, що було на початку, на зараз зовсім інше, тому кожен може знайти себе на якійсь посаді. Люди потрібні в усіх підрозділах: і водії, і оператори дронів, і мінометники, і в штабній структурі, і т. ін. Тому, якщо вирішите піти служити, то сумно Вам вже точно не буде...)) Після Перемоги, скоріш за все, поїду у відпустку з дівчиною.
📢Лайк і репост бійцям України. Ваша підтримка надважлива для нас!
🔥11🫡6❤3