Їх боротьба

Борімося – поборемо!
Нам Бог помагає!
За нас правда, за нас слава
І воля святая!

Як заповідав…
З днем народження, Кобзарю!

🇺🇦 Міністр оборони України Резніков Олексій 💪🏻

Як швидко надати домедичну допомогу

Ця війна окрім руйнівних змін, які привносить у наші міста обов'язково створить запит на інше розуміння Росії, більш глибоке, прагматичне, навіть трохи дистильоване від ціннісної парадигми західних аналітиків, яку вони самі не помічають. Почасти Захід виявився до цієї війни не в повній мірі готовим - реалістичної оцінки дій РФ вдалося досягнути передусім зусиллями агентурної розвідки вже на етапах підготовки самої останньої фази збройної агресії проти України. Аналітичний же інструментарій Заходу в оцінці Росії, її спроможностей, потужностей, якості і бажаних цілей відверто хромає на обидві ноги. Наслідки цього ми бачимо у реалізації політик західних країн по Україні та РФ, передусім США, нереалістичність і навіть споглядальність Заходу побачена на днях у телевізорі, результат хибних оцінок і хибних засновків щодо РФ, які робилися десятиріччями. На останньому етапі розвідка не могла замінити десятиліття хиб аналітиків: факт вторгнення РФ в Україну в 2022 році відбувся саме тому, що реальних можливостей його відвернути не було передбачено завчасно.

І тут аналітики з України, політологи, воєнні експерти, аналітичні центри, кафедри і навіть цілі виші мають не заглядати Заходу із комплексом меншовартості до рота, в очікуванні отримати від нього якісь базові засади для виміру російської дійсності. Радше навпаки: українська думка в цій історії може неабияк прислужитися Заходу у виробництві більш гострого погляду у російський бік. І байдуже, що наші виші і аналітичні центри не рівня західним: стати на рівень вищими можна лише вирішуючи реальні проблеми. Проблема відсутності у Заходу потрібної оптики погляду на РФ якраз така.

Для мене особливо показовим фактором стала критика з боку воєнного експерта Миколи Бєлєскова на адресу американських колег: відірваність їх оцінок російської воєнної сили від реалій ми спостерігаємо щодня у воєнних зведеннях. З цієї ж відірваності бралися і заголовки про Київ, який мовляв упаде за 96 годин після початку війни і іншу депресію, яка ширилася американськими медіа з подачі експертів. Одним із ключових культурологічних висновків цієї війни для України вочевидь стане ще більш жорстке руйнування міфу про Захід, який значно доросліше, виваженіше і принципово якісніше може оцінювати навіть те, до чого ми фізично ближчі. Це - ілюзії, які так само шкодять нашому руху на Захід, бо породжують завідомо завищені очікування і провокують болючі падіння.

Часом деякі спадкоємці Шпенглера намагаються написати щось типу "закономірності розвитку російської історії", так ніби історія живий організм, або якась система відносин, до якої можливі взагалі застосування таких антропоморфних оцінок ("розвиток", "народження", "старіння"). Цей підхід занадто міфологізовує описувані процеси: аналогії замінюють умовиводи, спіраль міфологізації доходить до чистої літературності там де потрібна аналітичність. Шукати закономірності у російській історії не варто, однак треба розпрацювати щонайменше російський стиль прийняття і ухвалення рішень, погляду на Захід і себе самих, оцінки проміжних результатів. Захід виходив часом з парадигми що Росія також є Заходом з певними політичними відхиленнями, "особливостями у розвитку" як би зараз сказали: навіть засадничо така думка виявилася невірною і навіть небезпечною. Платимо за неї ми, причому прямо зараз.

Ідея того, що росіяни мають повстати у відповідь на економічні негаразди і взагалі досить слабко витримує критику і є такою собі спробою накласти західну ціннісну матрицю як універсальну навіть на російську реальність. Мовляв, десь є якась глибоко прихована струна гідності і потягу до органічної демократичності (так ніби вона вроджена, дана згори Богом, у що часто вірять на Заході), яка має бути зачеплена недостойними реаліями життя. Правда у тому, що ніяким новим стресом для життя окремого росіянина російську політичну дійсність не змінити: усе те, що ми знаємо як сучасну російську побутову культуру несе в собі відбиток стресовості і примирення із фактом життя у вічному стресі.

Про це кажуть нам аж надто калорійні страви із майонезом, які вживаються на новий рік, засилля алкоголізму і побутові міфи, які сприяють гнати від себе будь-яку саморефлексію, примушують жити у вічному очікуванні кризи і "чорного дня", економити надміру і ніколи не жити для себе. На жаль, це не лише про росіян, але про них - у першу чергу.

Також західні суспільства позитивно відрізняє від пострадянських високий рівень довіри, певна презумпція взаємної солідарності яка має різні форми вияву. Найчастіше ми помічаємо її у речах типу "люди не бояться залишати своє майно у публічних місцях" і іноді просто плутаємо іх законослухняністю. Саме тому західний аналітик навіть принципово бачучи можливість викривлень у російських джерелах, не в повній мірі може відділити достовірне від недостовірного, бо все ж виходить з певної презумпції хоча б часткової довіри і не завжди може осягнути глибину залягання потьомкінського села. Про щось подібне колись писав радянський військовий дипломат-втікач Борис Калмиков у власній біографічній книзі: американські журналісти в 1945 році спокійно брали інформацію про СРСР від радянських журналістів за чисту монету: нікому і в голову не приходило, що глибина залягання радянської дезінформації пролягала навіть через професію журналіста, яка на Заході позиціонувалася як нарочито непідкупна і неангажована.

Російські стратегії попри усю дубовість російської машини прийняття рішень вирізняються неабиякою адаптивністю, а "мацання" Заходу через застосування все більш кричущих засобів порушення міжнародного права потребувало негайних асиметричних заходів, обрушення кратно більших засобів аби відповісти і зупинити подальші промацування. Натомість Захід діяв з точністю до навпаки: дії РФ знаходили дуже обережну відповідь, хоча і гучну оцінку і навіть постійні обіцянки "пекельних санкцій". Це було принциповою культурною розбіжністю між Заходом і РФ стратегічного рівня: росіяни сприймали це за слабкість Заходу, Захід же діяв з метою не провокувати російські активності на збільшення масштабів. В результаті це "спілкування" заходами і контрзаходами між РФ та США не дало результату, який би міг відвернути ескалацію.

Це лише частина тих речей, які коротше можна було би описати афоризмом "ситий голодного не зрозуміє". Та час потребує деталізації і пошуку рішень. Сам по собі сучасний Захід не здатний виробити рамку, яка була би придатна до адаптації тут і зараз: простий поверхневий набір демократія-капіталізм-права людини не виконує роль максимумів, які свого часу давав відсталим суспільствам марксизм.
Протиріччя між органічною і форсованою модернізацією все ще складні і неоднозначні, копіювати - неможливо, вигадувати повністю своє - неефективно. Фасадна ж демократія легко суміщається із тортурами, корупцією і засиллям неопатримоніальності. А це означає, що ніхто окрім нас не дасть розуміння Заходові про шлях, який ми маємо придумати самі і пройти перш ніж самі зможемо вважатися Заходом.