Джо Байден заявив, що Україні не будуть надаватися ракетні системи модифікацій високої далекобійності (на омріяні 300 км до Білгорода).

Російські війська взяли Лиман і намагаються взяти Сіверодонецьк.

Міністр енергетики ФРН Габек розкритикував санкційну політику США щодо РФ, і вочевидь розраховувати на швидке повне ембарго з боку ЄС на нафту і газ з РФ не доводиться.

Це для вас звучить як три розчарування підряд?

Це могли би бути просто новини, якби наші медійники і уся тусовочка розумних людей які говорять про політику і війну вміли вести слухача-читача консервативним сценарієм. Здебільшого усі розчарування від прочитаних вище новин породжені завищеними і неправомірними, не вповні адекватними очікуваннями, а не об’єктивно жахливою ситуацією в усіх вимірах для України (вкотре наголошую - 24-25 лютого творився лютий піздєц рівним якому за політичними наслідками більше не буде найближчим часом, що б росіяни не утнули на фронті).

Більше читаєте хуйню, більше очікуєте нереального і більше вірите. Більше розчаровуєтесь як наслідок.

Я не дуже вірив відпочатку у швидке ембарго на російські енергоносії - взагалі, на четвертому місяці війни нам уже пора відмовитися від дитячого очікування що війну зупинять якісь там невоєнні фактори - санкції, погрози, прохання, круглі столи. Чому? Бо вигода від російських енергоносіїв двобічна: ті, хто їх купують в Європі мають зиск не менший за самих росіян які їх продають.

Пов’язувати перемогу України у війні із ембарго - наївно.

Якось зловіть себе на думці: НАТО досі не закрило нам небо, хоч ми так просили і голосили в усі можливі точки. Чому? Це було не досить реально взагалі: Україна величезна, кількість дивізіонів ППО і авіації ППО для цього потрібні просто величезні - і це означало б прямий воєнний конфлікт НАТО із РФ. Тим не менш, зрада щодо того чому небо не закриють таки була - вона, втім, потроху розсіялася. І ми навіть дещо забули. Уявіть! Згодом ми просто перестали про це навіть просити, у нас з’явилося більше озброєння ППО і інших штук, але ніхто нам так і не став закривати небо. Ось ця історія із «закрийте небо» - дуже симптоматична.

Десь так і буде зі значною частиною усіх цих наших медійних топ-тем подібних до ембарго і т.д. Справи вирішаться, але іншим чином.

Заганяти себе у пастку завищених очікувань не можна, принаймні щодо речей реалізація яких відпочатку шалено складна.

Інший фактор негативу, який супроводжує ваші повсякденні оцінки війни - поступові погані новини з Донбасу, ось-ось вторгнення у межі нового міста, ось Рубіжне, ось і Сіверодонецьк. Усе це в голові сплітається в криваву кашу із поганих новин і ще гірших передчуттів.

Скажу таке: армія не має стояти насмерть за кожен кущ, і не треба класти людей бригадами у кожному хуторі. Якщо доведеться вивести війська із якогось населеного пункту, який під загрозою оточення - радійте, а не насичені дурнуватими очікуванннями переживайте. Радійте, бо збережені досвідчені бойові підрозділи - фактор повернення територій у майбутньому. Сучасна війна не ведеться за контроль над землями, сучасна війна ведеться за розгром сил противника, після якого землі можна брати практично голіруч. Саме тому зберегти війська нам зараз кров з носу як треба - попри втрати, росіяни перестали навіть серйозно заїкатися про таку масштабну мету як оточення усіх українських військ в зоні ООС на Донбасі.

Усе в нас буде добре. Ціною людей які сьогодні ризикують життям - але вони навряд чи схвалили б вашу істерику від чергової поганої новини. Справді поганих новин уже не так і багато: просто ми почали повертатися спинним мозком до стандартів мирного життя і оцінювати це з точки зору «блядь та ось вже ж ніби мало закінчитися, чого воно не тойво». Це теж завищені очікування.

Змиріться. Ми живемо у воєнний час. І маємо набагато більше ніж наші предки у воєнний же час. Лише трохи терпіння і ніяких порожніх очікувань, продиктованих розумними людьми.