Нашій групі дали наказ висунутись на техніці до точки висадки. На місці я зрозумів, що наша рота уже виконала поставлену перед нами задачу, але рус**и почали відступати і командир роти дав нову задачу: не забавляючи наступальний потенціал, зачистити наступну посадку. Ми дочекались решту та почали. Перевіряючи бліндаж за бліндажем ми почали просуватись під прикриттям. Усередині посадки ми натрапили на контакт. Завдяки здобутій на одному з ВОПів ворожої радіостанції, ми знали, що вони мають поранених і пробують відступати з боєм. У посадці ми знайшли багато зброї, 2-х «хороших» рос**н. Інші поранені встигли покинути наш сектор, але не змогли сховатись від нашої артилерії та були ліквідовані. Ми були задоволені, адже обійшлось без втрат в нашій групі.

Вночі, під час ротації нашої групи, ми йшли в повній темряві один за одним. Я йшов першим, розуміючи, що лишилось багато мінування. В якийсь момент у мене за спиною пролунав вибух, який освітив все навколо, озирнувшись я побачив багато диму та тіла розкидані по дорозі. Декілька секунд усвідомлення і почалось… Перше, що я почув, це крики: «Вірний!!! Допоможи!» Побігши на звук я почав аналізувати ситуацію. Бійці, які були цілі, почали надавати допомогу пораненим. Я доповів про трьох тяжких 300-х і почав продумувати як мені витягнути хлопців до еваку.

В той момент, я відчув відповідальність, якої не відчував ніколи. Адже це не просто мій підлеглий особовий склад, а мої побратими, друзі. Все відбувалось у темряві і хлопці, після надання допомоги почали відтягувати поранених до броні. Сил майже не було, адже з 5-ї ранку всі були на ногах. Завантаживши поранених в броню, заскочили в М-113 і місця всередині вже не було. Я заліз на броню і всю дорогу перед очима була картина, яку я побачив після вибуху. Прибувши, медик нашої роти відвів мене в сторону і повідомив, що один з бійців помер. Двоє інших з тяжкими пораненнями, але все-таки лишились живі. Далі стабпункт, декілька днів крапельниць і підготовка до нових штурмів…

📍Вірний
📍Вовча Зграя

ЕПІЗОДИ ВІЙНИ