Хороше узагальнення того, що давно крутилося у голові, але ніяк не вистачало часу оформити це у більш прийнятний для вислову формат. Автор явно забігає вперед, а візія дещо заступає реальність, проте думка правильна, і частина про Європу також вірна.

Почитайте

https://glavcom.ua/publications/u-jevropi-nemaje-chasu-vijna-vzhe-poruch-1068720.html

Не по гарячим слідам, але акурат під сьогоднішній саміт у Анкоріджі.

Оголошена зустріч Трампа і Путіна одразу викликала тонну спекуляцій на тему швидкого завершення війни, виводу українських військ із наших територій чи навіть більш апокаліптичних сценаріїв. Причина у першу чергу у виправданій недовірі до постаті Дональда Трампа і його викривленого розуміння політики.

З іншого боку, твереза оцінка "хто на чому стоїть", у тому числі Китай та Європа, які, хоч і не представлені на саміті, безумовно впливають на його результат, змушує саму ідею саміту виглядати як спробу видати бажане за дійсне для Вашингтона.

РФ не змінила своїх вимог і не збирається. За Москвою — Пекін, який не має зиску із сталого миру. На протилежній стороні — Україна, що має підтримку держав Європи, і яка не готова відступати ні від євроатлантичного курсу, оскільки це єдина запорука виживання у майбутньому, ні віддавати території.

Посередині — США. Що саме готовий запропонувати Путіну Трамп сказати наперед неможливо — його нестабільність заважає. Проте, сталий мир примарний, а заморозка без умов миру лише відтермінує війну, яка потім, я припускаю, повернеться з новою силою у сам ЄС.

А детальніше тут: https://lb.ua/world/2025/08/15/691440_primarniy_mir_nezavershena_viyna.html

Вірний своєму стилю, звісно

10 років тому, спостерігаючи за президентською кампанією Дональда Трампа і американським суспільством загалом, не було навіть припущень у бій тої дійсності, яка визначає політичний порядок денний США зараз. Спробував розкласти у деталях, у чому критичні точки вразливості американського суспільства, і які цьому причини.

Зазвичай аналітика передбачає рекомендації, однак цього разу — виняток, оскільки описані суспільні трансформації, поляризація і деградація політичної культури, на мою думку, є невідворотними для США. У менш радикальному форматі подібне явище існує і у Європі, хоча по рівню сектантського запалу Старому світу далеко до Нового.

https://lb.ua/world/2025/11/02/704533_amerikanskiy_vavilon_prichini_i.html

Одразу у день моєї публікації на ЛБ на Політіко вийшла стаття з аналогічними тезами, яка дозволяє поглянути на феномен поляризації у США на основі найсвіжіших жовтневих опитувань.

З цікавого:

61% респондентів заявили, що більшість їх друзів поділяє їхні політичні погляди. Цифра не суттєва, однак 41% при цьому відповіли, що не мають жодного друга, що підтримує іншу партію. Цей показник важливіший, при тому що частка ідеологічно обособлених груп спілкування вища серед молоді.

У цілому суспільство має досить значний запит на зміни (46% у виборців Трампа у 2024 та 58% — у Харріс), причиною чого є погіршення економічної ситуації і відчуття нерепрезентативності своїх інтересів у політиці. Звісно, сам запит не гарантує змін, лише політизацію теми.

Ознайомитись можна тут: https://www.politico.com/news/2025/11/02/poll-american-dream-polarization-00632538

Сомалі уже тривалий час залишається у масовій свідомості радше як синонім явища неспроможної держави та осередку піратства. Держава де-факто фрагментована на окремі регіони з різною степеню підзвітності федеральному уряду.

Однак, загострення американо-китайських протиріч може віщувати як новий подих для регіону, так в чергову політичну кризу на фоні можливого визнання Сомаліленду з боку США.

У статті представлено огляд, чому Сомаліленд важливий сьогодні світовим лідерам, і що може статися далі.

https://kini.institute/article/a-new-state-on-the-map-the-interests-of-the-us-and-somaliland/