Останні два дні польський медіапростір палає. Новина про те, що під час розмов Трампа з європейськими лідерами у Вашингтоні була запрошена п’ятимільйонна Фінляндія, але не було представника Польщі, обурює суспільство та політичні табори. Ще під час інавгурації президента Польщі, яка відбулася 6 серпня цього року, було очевидно, що найближчим часом слід очікувати серйозних конфліктів між табором президента та прем’єр-міністра. Символічно, що один із перших таких конфліктів повʼязаний з Україною.

Якщо говорити про польське суспільство, то сьогодні воно глибоко поділене у своїх переконаннях щодо того, хто має бути головним союзником Польщі — США чи ЄС. Головна право-консервативна сила (PiS) виступає за безапеляційний союз зі США, тоді як ліберальні сили на чолі з PO (Platforma Obywatelska), після обрання Трампа та радикальної зміни риторики США, відстоюють власну безпеку через розвиток відносин між країнами ЄС.

У цій ситуації не виникло б проблем, якби політичні сили могли домовитися між собою та розподілити обов’язки у співпраці: президент розмовляє зі США, а прем’єр — з ЄС. У певному сенсі це могло б поставити Польщу на рівень із Британією, яка історично слугує мостом між Америкою та Європою. Варто зазначити, що багато поляків напередодні виборів справді на це сподівалися. Реальність виявилася іншою. Формально схема «президент із США, прем’єр із ЄС» працювала під час підготовки до зустрічі з Трампом: Дональд Туск та МЗС Сікорський брали участь у консультаціях із представниками Європи, а Кароль Навроцький був присутній на телефонних розмовах із президентом США. Натомість насправді така ситуація відбувалася скоріше через бажання європейських та американських лідерів, ніж через політичну домовленість усередині Польщі.

Конфлікт між гілками влади досяг піку напередодні візиту до Білого дому в понеділок. Апарати президента та прем’єра просто не змогли домовитися, хто з лідерів має представляти Польщу у переговорах із Трампом щодо майбутнього України та архітектури безпеки в Європі.

Тут варто зробити крок убік і спробувати зрозуміти, про що насправді йшла мова на зустрічі президента України з президентом США та навіщо там були інші представники Європи. Звичайно, ключовим аспектом є саміт на Алясці та зміна підходу Трампа до вирішення конфлікту після нього. На цьому тлі головним завданням Києва під час зустрічі в понеділок було спробувати відсунути тиск Трампа від Києва та повернути його на Москву. Головною ж метою європейських лідерів було продемонструвати свою підтримку та сприяти налагодженню відносин зі США. Саме для цього на зустріч, начебто неочікувано, був запрошений президент Фінляндії, який має хороші стосунки з Трампом.

Натомість у питанні Польщі Україна опинилася на роздоріжжі. Туска запросити не можна, бо він має напружені відносини з президентом США, і такий візит скоріше лише нашкодив би. З іншого боку, є президент Навроцький — людина без досвіду та юридичних можливостей щось гарантувати, якщо йтиметься про підтримку України (у Польщі це питання належить уряду). При цьому не варто забувати, які саме промови звучали на адресу України під час виборчої кампанії, зокрема щодо майбутнього України у ЄС і НАТО. Окрема тема, яку варто проговорити: якби Україна запросила саме Навроцького, враховуючи політичні розклади у Польщі, це могло б погіршити становище та зіпсувати відносини з більш схильним до України прем’єр-міністром Туском.

Тому, враховуючи початкові цілі, найлогічніше було вчинити саме так, як і було зроблено: зачекати, поки внутрішня боротьба призведе до певних результатів, а до того часу намагатися уникати втручання у внутрішні справи країни.