Зараз Національний Корпус без своєї сторінки. Всі анонси подій та новини про діяльність партії додатково будуть висвітлюватися на моїй сторінці. Оскільки Фейсбук блокує матеріали, що стосуються Національного Корпусу, закликаю підтримувати партію в інших соцмережах: Твіттер, Інстаграм, Телеграм.

fb.com/BiletskyAndriy/posts/354442108700657

Бажаю щасливого 2019 року всім українським родинам!

Ще раз – про День Героїв Крут.

На превеликий жаль дегенеративна українська «еліта» не змогла залишити у спокої день пам’яті Героїв Крут. У цей день у Києві пройшли два феєричні заходи, що показали наскільки далека наша реальність від ідеалів Крутянців.

Перший – це зліт знахабнілої вати під проводом Медведчука, який з трибуни закликав до розвалу (можете, якщо хочете, називати це «федералізацією») Країни. Історична правда полягає в тому, що коли юнаки билися на залізничних коліях під Крутами, в спину їм били більшовицькі заколотники, що підняли повстання на Київському Арсеналі. Сучасній п’ятій колоні навіть не треба піднімати заколот, в їхньому розпорядженні найкомфортніші зали Києва і найбільші телеканали країни. З них вони можуть бити у спину фронтовикам в окопах, не ризикуючи нічим. Апофеозом всього, особисто для мене, став Рабінович з величезним, пофарбованим з балончика, картонним золотим ключем. Цим він наче символізував той картонний добробут, який при їх владі очікує українців. Особливо символічно те, що свого часу Рабінович подарував місту Тель-Авів багатокілограмову менору зі СПРАВЖНЬОГО золота, виготовлену на «чесно» вкрадені в Україні гроші. Золота менора для Тель-Авіва і фальшивий золотий ключик з «поля дурнів» для Києва.

Другий захід – це, безумовно, «зліт» юних порошенківців. Його зміст не варто серйозно обговорювати, бо його серйозно і не було. Хтось переконав Петра Олексійовича, що націоналізм, у який він вирішив погратися на цих виборах – це Церква, Гімн ОУН, і «Слава Україні». Насправді йому сказали не зовсім правду. Націоналізм – це Нація і Країна. Нація повинна бути якомога заможнішою, багаточисельною, щасливою. Країна повинна бути єдиною. Якщо цього немає, то ніде і нікому буде говорити «Слава Україні!». А наша Нація вимирає і виїжджає за кордон, а Країна – розірвана російською окупацією. Тож з націоналізмом у вас погано вийшло, Петре Олексійовичу.

Але ще гірше, ніж зі змістом, вийшло із назвою форуму. «Від Крут до Брюселю. Ми йдемо своїм шляхом». Українська молодь у 1918-му мріяла про Велику Україну, а не про принизливе плазування перед Сходом чи Заходом. Але вам, Петре Олексійовичу, навряд чи зрозуміти її пориви. З нетерпінням чекаємо нових дурнуватих форумів, з «українськими» (в уяві Порошенка) назвами. Наприклад: «Від Святослава Хороброго до трансгендерів», «Від Хрещення Русі до траншу МВФ», «Від Сагайдачного до гейпараду».

90 років тому, в такі ж зимові дні, у Відні була заснована Організація Українських Націоналістів. Що ж для нас ОУН?

ОУН наше все! Рецепт як зі зневіри, зради, втраченої держави, без грошей і «світової підтримки» – кинути виклик найбільшим потугам планети.

Їхній рецепт був простий – трохи сталевих ветеранів, трохи пасіонарної молоді, віра в Україну і вірність ідеї до кінця, побудова дисциплінованої структури. І одне з головних, принцип дії! Менше програмних балачок, лише щоденна праця і вчинок!

З цього тіста з’явилася найбільша повстанська армія Європи XX сторіччя. З цього тіста народився міф, який не дав згаснути національній ідентичності українців, народилася Незалежність.

Тепер навіть влада і вата на своїх з’їздах використовують вітання ОУН чи гімн ОУН. Порошенку чи Вілкулу здається, що варто вітатися «Слава Україні» чи поспівати «Зродились ми великої години...», і ти вже майже ОУНівець. Це не так, для борців 20-40-х, гімн і вітання були уособленням у словах їх ідеалізму, боротьби і реальних справ. Вони гордо казали: «Слава Україні», тому що були готові віддати їй усе, навіть життя, а не вкрасти у неї все.

Тож згадаємо нашу ОУН і вшануємо її нашими справами, а не пустими словами.

Помічницю сина Порошенка «обрали» держсекретарем Міністерства Ветеранів. А до цього секретарку самого Порошенка – міністром Мінвета.

Перемога.

А були часи коли сміялися з масажиста Азарова, якого той зробив депутатом.

Так що змінилося не так і багато: солдатами і ветеранами будемо ми, міністрами і держсекретарями – вони.

По «переможному» голосуванню. Моя думка про цю історію не змінилася ні на йоту. Тому просто кидаю пост, написаний 24 вересня 2018 року:

"Останні кілька днів часто запитують, чому ми з Олегом Петренком не голосували за зміни до Конституції України щодо стратегічного курсу на вступ в ЄС і НАТО. Пояснюю: Конституція – це концептуальний документ, який визначає головні принципи Держави, функціонування її організму. Вписувати туди поточні зовнішньополітичні завдання – це перетворення Конституції на політичну дешевку. І на таке можуть піти лише політичні дешевки, ким ми себе не вважаємо.

Перше. Це дешевий популізм Порошенка. Ухвалення такого закону ні на крок не зближує нас ні з ЄС, ні з НАТО. При такому стані економіки, рівні корупції, окупації частини території нас там все одно бачити не хочуть. Ми просто принижуємось як Нація, вимолюючи прийняти туди, куди нас не кличуть.

Друге. Ми принижуємо Конституцію, змінюючи її під рекламні слогани найближчої виборчої кампанії. Конституція США ухвалена в 1787 році. Можете уявити, щоб американці міняли Конституцію, вписуючи туди АНТАНТУ під час Першої Світової, Союзників під час Другої, або НАТО під час Холодної війни? Вони занадто поважають свою Конституцію для такого.

Третє. Що буде, якщо (коли) Євросоюз розвалиться? Для тих, хто переконаний, що цього не може бути, бо цього не може бути ніколи, нагадаю: прямо зараз чудова країна Великобританія виходить з ЄС. Будемо знову збирати парламент і прибирати цей пункт? Боюся, що тоді ми застовпимо за собою роль світового клоуна.

Четверте. З таким самим успіхом можна закріпити ще багато чого. Наприклад, щоб усі були багаті і щасливі. Або закріпити курс на те, що ангел спуститься з небес і вирішить всі наші проблеми. Навряд чи здійсниться, але звучить непогано.

Якщо серйозно, то не можна чіпати Конституцію для кожного політичного гешефту. Треба змінювати не Основний Закон, а Країну! Робити її потужною, сучасною, заможною, багатолюдною, сильною та безпечною! А для цього треба боротися і тяжко працювати щодня. Тоді нас будуть з розкритими обіймами чекати в НАТО і ЄС, та будь-де, куди Україна захоче вигідно для СЕБЕ вступити. І не треба буде, вступаючи в будь-який союз, переписувати Конституцію. Бо сильним та багатим раді всі, а слабким і бідним – ніхто."

В ефірі програми "Перші про головне" говорили про зміни до Конституції щодо вступу України в НАТО і ЄС.

https://youtu.be/zI66hSY-85U

У ЄС ми поки що не вступили, не дивлячись на зміни в Конституції.

Але допомога західних партнерів вже не за горами. Меркель сьогодні заявила, що погодила з країнами ЄС будівництво «Північного потоку-2».

Це добра ілюстрація наскільки клоунським було вчорашнє голосування. Це приклад суворої реальності життя держав. Де у кожної країни власні інтереси, а слабких завжди б'ють.

Сила України в ній самій і ніде більше.

10 лютого 2015 року розпочалась Широкинська операція. З літа 14-го – єдиний масштабний успішний наступ українських військ.

24 січня спальний район Маріуполя був обстріляний з лінії Широкиного, в результаті чого загинуло 30 і було поранено 128 людей. Всі вони були цивільними мешканцями, серед них були діти. Ще кілька подібних обстрілів могли б цілком деморалізувати місто, зупинити виробництва та посіяти паніку. Разом з цим необхідно було відтягнути сили ворога з-під Дебальцевого, де саме в цей час наші війська намагалися взяти в котел. Україні був необхідний наступ на південному напрямі.

Чисельність українських військ на початку лютого 2015 року була більш ніж достатньою, не тільки для оборони, але й для проведення широкомасштабної наступальної операції. У тому, що ці сили повноцінно так і не були використані, винні зовсім не солдати чи офіцери. Відповідальність за це лежить на вищому військовому керівництві країни.

Складність проведення операції полягала у відсутності в «Азові» необхідних видів озброєння: власної артилерії і танків. Від командування не було чіткої відповіді чим нас можуть підтримати в наступі. І як би це неймовірно не звучало, «Азову» довелося проводити наступальну операцію виключно силами піхоти.

Перший етап операції було виконано рівно на 100%. Фактично в темпі маршу ми взяли
Павлопіль, Широкине, Бердянське, Лебединське, Комінтернове. Другий же етап передбачав розгром лінії оборони ворога, взяття Безіменного та відкриття шляху на Новоазовськ.

Не дивлячись на домовленість на рівні міністрів, начальника ГенШтабу та командувача Сектору «М», в останню ніч нам відмовили в отриманні будь-яких резервів. Не отримавши підкріплення, ми не мали жодних можливостей розвивати подальший наступ. Нам нічого не дали лише тому, що ніхто з вищого командування просто не вірив у можливість взяття та утримання навіть цієї лінії. Усі лише з подивом дивилися на результативність наших дій.

Лише 14 лютого ми отримали артилерійську підтримку. 15-го до нас підійшли морпіхи і батальйон «Донбас». І тільки 16-го почалось тихе розуміння надзвичайної важливості цього рубежу, і туди почали перекидати потрібні сили – з'явилися перші танки. Потроху оборонна лінія почала формуватися.

Перемир'я засвідчило, що на південному напрямку ситуація змінилася кардинально. «Азов» закріпився на домінуючих висотах у Широкиному і Комінтерновому. І поки ці висоти знаходяться під контролем України, можна з упевненістю стверджувати – Маріуполь знаходиться у безпеці. А це означає – наша головна задача виконана.

Побратими, які назавжди лишили нас тієї зими, віддали свої життя не дарма. Їх імена назавжди лишаться в нашій пам'яті:
Уж. Брат. Чемпіон. Чавур. Сіф. Бенч. Ернест. Козак. Акела. Кутуз. Амброс.