Помічницю сина Порошенка «обрали» держсекретарем Міністерства Ветеранів. А до цього секретарку самого Порошенка – міністром Мінвета.

Перемога.

А були часи коли сміялися з масажиста Азарова, якого той зробив депутатом.

Так що змінилося не так і багато: солдатами і ветеранами будемо ми, міністрами і держсекретарями – вони.

По «переможному» голосуванню. Моя думка про цю історію не змінилася ні на йоту. Тому просто кидаю пост, написаний 24 вересня 2018 року:

"Останні кілька днів часто запитують, чому ми з Олегом Петренком не голосували за зміни до Конституції України щодо стратегічного курсу на вступ в ЄС і НАТО. Пояснюю: Конституція – це концептуальний документ, який визначає головні принципи Держави, функціонування її організму. Вписувати туди поточні зовнішньополітичні завдання – це перетворення Конституції на політичну дешевку. І на таке можуть піти лише політичні дешевки, ким ми себе не вважаємо.

Перше. Це дешевий популізм Порошенка. Ухвалення такого закону ні на крок не зближує нас ні з ЄС, ні з НАТО. При такому стані економіки, рівні корупції, окупації частини території нас там все одно бачити не хочуть. Ми просто принижуємось як Нація, вимолюючи прийняти туди, куди нас не кличуть.

Друге. Ми принижуємо Конституцію, змінюючи її під рекламні слогани найближчої виборчої кампанії. Конституція США ухвалена в 1787 році. Можете уявити, щоб американці міняли Конституцію, вписуючи туди АНТАНТУ під час Першої Світової, Союзників під час Другої, або НАТО під час Холодної війни? Вони занадто поважають свою Конституцію для такого.

Третє. Що буде, якщо (коли) Євросоюз розвалиться? Для тих, хто переконаний, що цього не може бути, бо цього не може бути ніколи, нагадаю: прямо зараз чудова країна Великобританія виходить з ЄС. Будемо знову збирати парламент і прибирати цей пункт? Боюся, що тоді ми застовпимо за собою роль світового клоуна.

Четверте. З таким самим успіхом можна закріпити ще багато чого. Наприклад, щоб усі були багаті і щасливі. Або закріпити курс на те, що ангел спуститься з небес і вирішить всі наші проблеми. Навряд чи здійсниться, але звучить непогано.

Якщо серйозно, то не можна чіпати Конституцію для кожного політичного гешефту. Треба змінювати не Основний Закон, а Країну! Робити її потужною, сучасною, заможною, багатолюдною, сильною та безпечною! А для цього треба боротися і тяжко працювати щодня. Тоді нас будуть з розкритими обіймами чекати в НАТО і ЄС, та будь-де, куди Україна захоче вигідно для СЕБЕ вступити. І не треба буде, вступаючи в будь-який союз, переписувати Конституцію. Бо сильним та багатим раді всі, а слабким і бідним – ніхто."

В ефірі програми "Перші про головне" говорили про зміни до Конституції щодо вступу України в НАТО і ЄС.

https://youtu.be/zI66hSY-85U

У ЄС ми поки що не вступили, не дивлячись на зміни в Конституції.

Але допомога західних партнерів вже не за горами. Меркель сьогодні заявила, що погодила з країнами ЄС будівництво «Північного потоку-2».

Це добра ілюстрація наскільки клоунським було вчорашнє голосування. Це приклад суворої реальності життя держав. Де у кожної країни власні інтереси, а слабких завжди б'ють.

Сила України в ній самій і ніде більше.

10 лютого 2015 року розпочалась Широкинська операція. З літа 14-го – єдиний масштабний успішний наступ українських військ.

24 січня спальний район Маріуполя був обстріляний з лінії Широкиного, в результаті чого загинуло 30 і було поранено 128 людей. Всі вони були цивільними мешканцями, серед них були діти. Ще кілька подібних обстрілів могли б цілком деморалізувати місто, зупинити виробництва та посіяти паніку. Разом з цим необхідно було відтягнути сили ворога з-під Дебальцевого, де саме в цей час наші війська намагалися взяти в котел. Україні був необхідний наступ на південному напрямі.

Чисельність українських військ на початку лютого 2015 року була більш ніж достатньою, не тільки для оборони, але й для проведення широкомасштабної наступальної операції. У тому, що ці сили повноцінно так і не були використані, винні зовсім не солдати чи офіцери. Відповідальність за це лежить на вищому військовому керівництві країни.

Складність проведення операції полягала у відсутності в «Азові» необхідних видів озброєння: власної артилерії і танків. Від командування не було чіткої відповіді чим нас можуть підтримати в наступі. І як би це неймовірно не звучало, «Азову» довелося проводити наступальну операцію виключно силами піхоти.

Перший етап операції було виконано рівно на 100%. Фактично в темпі маршу ми взяли
Павлопіль, Широкине, Бердянське, Лебединське, Комінтернове. Другий же етап передбачав розгром лінії оборони ворога, взяття Безіменного та відкриття шляху на Новоазовськ.

Не дивлячись на домовленість на рівні міністрів, начальника ГенШтабу та командувача Сектору «М», в останню ніч нам відмовили в отриманні будь-яких резервів. Не отримавши підкріплення, ми не мали жодних можливостей розвивати подальший наступ. Нам нічого не дали лише тому, що ніхто з вищого командування просто не вірив у можливість взяття та утримання навіть цієї лінії. Усі лише з подивом дивилися на результативність наших дій.

Лише 14 лютого ми отримали артилерійську підтримку. 15-го до нас підійшли морпіхи і батальйон «Донбас». І тільки 16-го почалось тихе розуміння надзвичайної важливості цього рубежу, і туди почали перекидати потрібні сили – з'явилися перші танки. Потроху оборонна лінія почала формуватися.

Перемир'я засвідчило, що на південному напрямку ситуація змінилася кардинально. «Азов» закріпився на домінуючих висотах у Широкиному і Комінтерновому. І поки ці висоти знаходяться під контролем України, можна з упевненістю стверджувати – Маріуполь знаходиться у безпеці. А це означає – наша головна задача виконана.

Побратими, які назавжди лишили нас тієї зими, віддали свої життя не дарма. Їх імена назавжди лишаться в нашій пам'яті:
Уж. Брат. Чемпіон. Чавур. Сіф. Бенч. Ернест. Козак. Акела. Кутуз. Амброс.