Ніжинська міська рада проводить опитування щодо перейменування вулиці Московська.

Наразі більше 1200 голосів ніжинці віддали за перейменування Московської на вулицю Станіслава Прощенка, який загинув у обороні Чернігівщини.


https://www.uezd.com.ua/opytuvannia-shchodo-pereymenuvannia-vulytsi-moskovska-v-nizhyni/?fbclid=IwAR3HiidnRTaQXP9SVzo52AboFs6-P6dGJkFXpXeCuakYEIdj29bTtN-VG9E

У Ніжині перейменували вулицю Московську на честь Станіслава Прощенка, який загинув захищаючи Ніжин від російських окупантів.

https://fb.watch/bHz6KYq0Bv/

Пропушкіна.

Тут знову піднялося питання в Євгенія Чуприна у фб кенселити Пушкіна чи ні, наскільки Пушкін винен і т.п.

Я думаю так. Пушкін винен в "Клеветникам России" і низці подібного. В війні РФ проти України він, звісно, не винен, оскільки мертвий давним-давно. А от КУЛЬТ Пушкіна, "Сонце руской поезії", "Наше всьо" і станція метро Пушкінська у цій війні винні значно більше.

Тому кенселити Пушкіна не тільки можна, але й треба. Культ Пушкіна треба випалити до чорної землі, щоб сліду не залишилося. Вулиця Німецька замість Пушкінської. А сама творчість -- кому цікаво, прочитає, чому ні. Чебурнет ми вводити не збиралися.

В принципі "Бакенбарди" непогано ще в 80-ті простібали пушкінський фашизм.

І те саме по Гагаріну, до речі. Бо сам по собі Гагарін відважний космонавт, пілот, перша людська істота в космосі і це, мабуть, класно. Але як "перший росіянин в космосі, як космоснаш" і т.п. це, звісно, надзвичайно шкідливий культ. І проспект я б на честь ТрО перейменував, там, абощо. Якщо московський на 92 бригади. Або -- як варіант -- того ж Каденюка, та навіть Корольова.

До речі вулиця Ньютона, там, в мене викликає 0 протесту, британці чомусь не додумалися з сера Ньютона зробити знаряддя для зомбування.

В'ячеслав Чеш Омельченко

Вулиця, де я прописаний у Харкові, має назву "Дружби Народів".

І за іронією долі вона одна з найбільш постраждалих у Харкові, бо розташована на Північній Салтівці. Районі, який є найближчим до кордону з мордором.

Колись її назвали на честь нібито "дружби російського і українського народів".
Зараз російський народ наочно показав свою дружелюбність.

Після нашої перемоги вона обов'язково отримає іншу назву.

Вадим Поздняков

У Фонтанці під Одесою нарешті знесли пам'ятник чекістам.

15 березня 1939 року в Хусті, на Закарпатті, було проголошено незалежність Карпатської України.

Пам'ятаємо і продовжуємо боротьбу.

Харків наразі переживає одні з найскладніших та найтрагічніших часів у своїй історії. Місто руйнує російська армія, підступно обстрілюючи житлові квартали міста, до яких має змогу дотягнутись. Харків’яни у будинках на Салтівці, Олексіївці, П’ятихатках, ХТЗ, Горизонті та інших районах міста, через окупантів вимушені сидіти у квартирах без вікон, без опалення, газу, води... Комунальники вимушені під вогнем окупантів шукати способів відновити хоч частину із цих благ, які раніше у нашому квітучому місті були буденністю.

Це можна було б вважати випробуванням нашого міста на стійкість, якби не загиблі. Десятки харків’ян, які більше ніколи не піднімуться на колесо огляду парку Горького, не підуть у Зоопарк, не спустяться зранку у метро, аби доїхати до роботи, де б вони примножували заможність та квітучість нашого спільного дому.

Українські військові, наші захисники, роблять все можливе, аби все це припинилось. Аби зупинились руйнування, та не було більше руйнувань смертей. Це їх фронт, і всі харків’яни зараз подумки з ними, бажають їм успіху та здоров’я.

Однак є дещо, що пов’язує наше місто із тими нелюдями, які несуть смерть та руйнування Харкову.

Це топоніми присвячені столиці РФ. Місто, яке є політичним центром, де приймалось і виношувалось рішення про руйнацію життя харків’ян. Де було вирішено гатити артилерією та бомбардувати домівки ні в чому не винних містян.

Саме тому, міська рада та міський голова, мають, за першої ж нагоди, зробити все що в їх силах, аби ці топоніми зникли із нашого міста. Аби пам’ять про загиблих мирних харків’ян та їх захисників не була сплюндрована.

Для цього в першу чергу має бути перейменовано Московський проспект на проспект Захисників України. А Московський район має носити ім’я Салтівського, аби символічно показати, що наші містяни та їх захисники нам назавжди будуть у нашій пам’яті нашого міста героя. А ті хто прийняв рішення руйнувати наше улюблене місто мають бути навіки забуті та затавровані.

Схоже, що ця пані хоче бути однією з перших до кого буде застосовано закон про колаборантів.

Сьогодні 148 років від дня народження о. Августина Волошина (1874-1945), культурного й релігійного діяча, президента Карпатської України, Героя України (посмертно).
"...Свобода одного народу – це великий дар Божий, який не легко здобути, але ще тяжче зберегти". "...Народ, що так солідно оцінює свободу найменшої частини нації, не загине, але житиме і прийде час, що природні й Божі права, за які так много терпів, терпить, працював і працює, здійсняться незадовго". А. Волошин

І хороший текст про майбутню. деколонізацію

https://texty.org.ua/articles/105954/koly-my-peremozhemo-karta-pamyatnykiv-rosijskoyi-vijskovoyi-slavy-v-ukrayini/?fbclid=IwAR0-YEQTLac3xddwOQjTnMsjqY52cJAbMWUi6-SMZR-VGTJlpg-RxkfL9zo

Харківський театр імені Пушкіна звернувся до обласної влади з проханням прибрати з власної назви слово російський.

Закони ринку знищили бренди з російськими назвами

https://www.istpravda.com.ua/short/2022/03/18/161079/

Варвари намагаються встановити свої порядки, проте ми впевнені, що у них нічого не вийде, а декомунізація дійде і до окупованих 8 років територій Донеччини та Луганщини

https://vchasnoua.com/donbass/71951-pereimenuvannia-vulyts-ta-znyshchennia-ukrainskykh-pidruchnykiv-varvarska-realnist-okupatsii-luhanshchyny-ta-donechchyny

Звернення ужгородців до міської ради
Починаючи з 2014 року Україна перебуває у стані війни з Росією, а з 24 лютого 2022 року це стало очевидним для всього світу. Мета цієї війни – повернути Україну під владу Кремля, встановити над нею контроль, повернути її у імперське поле впливу. Російська імперія і Радянський Союз утримували контроль над Україною не тільки військово-політичними засобами, але також за допомогою культурної експансії.
Одним із інструментів творення спільного культурного простору був уніфікований реєстр власних назв, зокрема міст, областей, вулиць, скверів, площ тощо, що чітко маркував ареал так званого «російського/радянського світу», за який зараз активно бореться Кремль. Після 2014 року Україні вдалося реалізувати політику декомунізації, тобто частково відчистити нашарування комуністичних власних назв. На черзі наступний крок – дерусифікація/деколонізація.
Багато вулиць, площ, скверів провулків нашого міста названо на честь російських діячів політики, літератури та мистецтв, які жодним чином не дотичні до Закарпаття та Ужгорода, а отже, є атавізмом попередньої політики побудови спільного загальноросійського та загальнорадянського культурного простору. Лев Толстой ніколи не був на Закарпатті і ніколи не писав про Ужгород, однак на його честь названо одну з центральних вулиць міста.
Ось список аналогічних назв вулиць та площ міста Ужгорода:
Анкудінова, Адмірала Нахімова, П. Багратіона, О. Бестужева-Рюміна, О. Бородіна, В. Верещагіна, Ю. Гагаріна, М. Глінки, О. Грибоєдова, Декабристів, М. Добролюбова, Д. Донського, Ф. Достоєвського, І. Крилова, М. Лермонтова, М. Ломоносова, О. Маресьєва, Д. Мендєлєєва, І. Мічуріна, О. Можайського, М. Мусоргського, М. Некрасова, М. Огарьова, І. Павлова, О. Пушкіна, О. Радищева, С. Разіна, К. Рилєєва, М. Салтикова-Щедріна, І. Сєченова, О. Столєтова, В.Сурикова, К. Тімірязєва, Л. Толстого, І. Тургенєва, К. Ціолковського, П. Чайковського, Челюскінців, М. Чернишевського, А. Чехова, І. Шишкіна.
На відміну від росіян з їхньою сліпою і тваринною українофобією, ми не сповідуємо русофобії, просто вказуємо на недоречність увіковічнення у назвах міста тих осіб, що ніяким чином не дотичні до нашої історії та культури.
Так само недоречною вважаємо присутність бюсту Пушкіна у центральній частині міста. Цей поет жодним чином не пов’язаний із Закарпаттям, тому доцільно демонтувати його пам’ятник у цивілізований спосіб, поки цього не зробили більш радикальні верстви населення.
У ці дні в нас з’являються нові герої, що жертвують своїми життями за нашу країну. Це їхню пам’ять ми зобов’язані увіковічнювати і плекати. Окрім цього, на гідне пошанування заслуговують видатні діячі історії та культури Закарпаття зокрема та України загалом, які в радянський період перебували під забороною.
Виступаємо з пропозицією розпочати процес дерусифікації міста за встановленою законом процедурою.
Ужгородці:
Евеліна Балла, літературознавець, УжНУ
Лесь Белей, письменник
Анастасія Вешеш, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови УжНУ
Микола Вегеш, доктор історичних наук, професор кафедри політології і державного управління УжНУ
Оксана Гаврош, мистецтвознавиця, доктор філософії
Тарас Ганич, професор кафедри факультетської терапії ДВНЗ УжНУ
Олександра Гаркуша, видавець.
Ангеліна Гафинець, художниця
Володимир Гуцул, кандидат історичних наук, доцент УЖНУ
Ліна Дегтярьова, ГО "Ужгородський модернізм", викладачка УжНУ
Наталія Кабацій, директорка БО «Комітет Медичної Допомоги в Закарпатті»
Надія Керецман, кандидат історичних наук, доцент УжНУ
Павло Павлович Ковач, художник
Василь Кузан, письменник
Мирослава Лендьел, доктор політичних наук, професор УжНУ
Лариса Липкань, журналістка
Людмила Лівак, голова Закарпатського осередку Пласту
Андрій Любка, письменник
Галина Малик, письменниця
Володимир Мойжес, кандидат історичних наук, УжНУ
Євгенія Напуда, культурна менеджерка
Наталія Петій-Потапчук, директор-художній керівник Заслуженого академічного Закарпатського народного хору
Мар‘яна Прохасько, художниця, письменниця
Іван Ребрик, письменник, видавець
Наталія Ребрик, доцент ЗІППО, літературознавиця

Михайло Рошко, літературознавець, письменник, декан факультету іноземної філології УжНУ
Тарас Табака, художник
Владислав Товтин, краєзнавець
Ігор Тодоров, професор УжНУ, директор Центру міжнародної безпеки та євроатлантичної інтеграції
Наталя Тодорова, доцент, кандидат філологічних наук, УжНУ
Наталія Толочко, журналістка, канд. наук із соц.ком, ДВНЗ "УжНУ"
Дмитро Тужанський, директор Інституту Центральноєвропейської Стратегії
Руслан Федько, лікар акушер-гінеколог
Галина Шумицька, доктор філологічних наук, професор УжНУ
Список оновлюється, підписати звернення можна тут:

https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSe5TfL5Pza7u4UWRFNpOJbulHhsgiRv4g-4lhPs76LBROhpVQ/viewform

А ви ж знаєте, що назви залізниць (тепер регіональних філій Укрзалізниці) йдуть ще з часів царської Росії?

В 1907 році Харківсько-Миколаївську та Курсько-Харково-Севастопольську залізниці було об'єднано в одну мережу під назвою «Південні казенні залізниці», після чого в 1934 році дана залізниця була розділена на дві залізниці – Південна та Донецька.
Південно-Західна залізниця створена 1878 року.

Тяглість традицій та назв - це добре, але хіба не час змінити їхні назви. Адже Харківська область - не південна область України, а Київ - не південний захід

Звісно, це не сама нагальна потреба під час війни, але чому зараз не почати процес зміни російських назв?

Олександр Рудоманов