В центрі Рівного демонтовано дошку, присвячену комуністичним підпільникам. Схоже на те що розпорядження міського голови по очистці вулиць від символів тоталітаризму до Дня Незалежності, управління культури успішно виконало. Інші міста можуть брати майстер-клас.

Де б ви думаєте ми знайшли серп і молот?

Львів, театр імені Лесі Українки.

Як воно могло так зберегтися за стільки років?

Розгорнута стаття про нові назви у місті Кременчук

https://poltava.to/project/7438/?fbclid=IwAR29sawdMwo5Selhrnc16Ez94EMzgQvZpGEISfDdHDR4CeYdPqK-DZzO0po

Смт. Красне Золочівського району на Львівщині.

Русскій "Альоша" втратив голову.
Рештки демонтують цими днями.

У той час, коли у більшості населених пунктів рішуче позбавляються від радянської спадщини та цсього, що нагадує про ворожого сусіда, міська влада Житомира не робить нічого.

Підпишіть петицію за присвоєння командиру "Карпатської Січі", Куцину Олегу Івановичу, звання Героя України, посмертно.

https://petition.president.gov.ua/petition/159880

Ще двадцять вулиць перейменовано у Тлумацькій ОТГ на Прикарпатті.

У мене нема цензурних слів, але спробую. Влада Львова так і не дозволила поховати Дарію Гусяк, останню українку, котра відбула повністю 25 років комуністичних таборів там, де просили її близькі - поряд з її найкращою подругою і побратимами. Це ганьба. В місті, де все продається і все купується, саме в цей момент згадали про якісь "правила" і рішення 2008 року ховати ветеранів ОУН і УПА в певному місці і ніде більше, і не знайшлося нікого, хто б зупинив цей жах. Пані Дарію поховали не там, де хотів мер Садовий. Її прийняв родинний гробівець родини Шухевичів. Кажуть, що тимчасово. І від цього ганьба не стає меншою. Навпаки.

Вахтанг Кіпіані

Здолбунівській громаді на Рівненщині дерадянізували та дерусифікували 24 вулиці та шість провулків. Відповідне рішення ухвалили на сесії міської ради. Згідно з ним, 14 вулиць та провулків отримали персоніфіковані назви, решта — історичні й нейтральні.

с. Богдашів

Гагаріна — на Івана Огієнка;
Кутузова/Кутузова — на Святослава Хороброго;
Лагутіна — на Затишна.
с. Степанівка

Приходька — на Вишнева.
с. Мар'янівка

Грязнова — на Яблунева.
с. Орестів

Жовтнева — на Олени Теліги;
Рибальченка — на Церковна;
Суворова — на Євгена Коновальця;
8-го березня — на Вишиванка;
Мічуріна — на Платона Симиренка.
м. Здолбунів

Лермонтова — на Паненська;
Толстого — на Галини Журби;
Кутузова — на Бориса Магеровського;
Пушкіна/Пушкіна — на Костельна/Костельний;
Ціолковського — на Острозької Біблії;
Чайковського — на Миколи Леонтовича;
Чехова/Чехова — на Григорія Сковороди;
Щепкіна/Щепкіна — на Марка Безручка;
8-го березня — на Березнева;
Герцена — на Захисників Маріуполя;
Миколи Максися — на Володимира Ступака;
Пирогова/Пирогова — на Олени Пчілки;
Попова/Попова — на Олександра Довженка;
2-го лютого — на Гетьмана Сагайдачного.

Вулиця "Дружби Народів", Харків.

Доволі символічно виглядає.

До речі, її досі не перейменували, хоча була низка звернень від харків'ян назвати на часть місцевого мешканця, який брав участь у обороні Харкова і жив там - Олександра Клушина.

У Нарві в Естонії щойно демонтували танк.

Нагадаю, що там мешкає більше 90% етнічних росіян.

А тим часом у Хмельницькому, де при владі націоналісти, танк ніхто прибирати не збирається.

Ми вже не кажемо за низку інших міст.

Перейменовано вулиці у Устилузькій громаді на Волині.

ЗВЕРНЕННЯ ЗАКАРПАТЦІВ ТА ЗБІР ПІДПИСІВ
щодо демонтажу пам’ятника радянському солдату на кордоні зі Словаччиною та декомунізації Пагорба Слави на Кальварії в Ужгороді

Опрацювавши листи-відповіді Ужгородської міської ради та Закарпатської обласної державної (військової) адміністрації, міжвідомчу переписку Міністерства культури та інформаційної політики України (експертна рада), Українського інституту національної пам’яті, Закарпатської обласної державної (військової) адміністрації, Ужгородської міської ради щодо запитів українського суспільства на демонтаж двох найбільших об’єктів комуно-радянської спадщини Закарпаття – пам’ятника радянському солдату «Україна – визволителям» біля українсько-словацького кордону в Ужгороді та Пагорба Слави на Кальварії в Ужгороді, а також проаналізувавши законодавчу базу питання, а саме Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», Закон України «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років», ми, представники громадських організацій та об’єднань, зокрема депутат Закарпатської обласної ради, президент Закарпатської туристичної організації Федір ШАНДОР, голова Коаліції об’єднань «Закарпаття за дерусифікацію» Маріан ТОКАР, керівник спільноти «Декомунізація. Україна» Вадим ПОЗДНЯКОВ, звертаємося до владних інституцій і зауважуємо наступне:
1. Процес декомунізації є суспільним запитом і загальнонаціональною кампанією з очищення від наслідків комуно-радянської ідеології в Україні й співзвучний із боротьбою українців проти російського агресора, відстоюванням права на свободу і демократію, захистом європейських цінностей та українських національних символів і традицій.
2. Сьогодні як ніколи влада і суспільство, всі громадяни України, незалежно від політичного чи соціального статусу, національної та релігійної приналежності повинні проявити єдність на всіх фронтах, де ведеться бій із загрозливою російською (в тому числі прорадянською) ідеологією та всілякими її агресивними проявами у всіх сферах людської життєдіяльності.
3. Згадані відписки владних інституцій на запити щодо демонтажу радянських символів за змістом носять переважно рекомендаційний характер й формальне посилання на законодавство, що дає можливість проявити принциповість у прийнятті рішення органами місцевого самоврядування (що у більшості випадків сміливо і роблять по всій Україні).
4. З повагою ставлячись до полеглих у боротьбі з нацизмом у роки Другої світової війни, закликаємо до цивілізованого вирішення питань за прикладом демократичних країн Європейського Союзу, до якого невпинно рухається й Україна.
5. Закарпатці, які історично вважаються толерантним населенням, підтримують деідеологізацію культурно-історичного регіонального простору й вимагають цивілізованого впорядкування пам’ятних історичних місць полеглим у всіх війнах.
Зважаючи на це, наголошуємо на обов’язку влади прислухатися до волі суспільства й спільно приймати важливі для регіону рішення. А тому нагадуємо, що згадані об’єкти на території Закарпатської області є найбільшими пам’ятками комуно-радянської спадщини, які потребують візуальних змін (демонтажу) на такій підставі: