​​​​БИТВА НА РІЧЦІ КРИВАВІЙ – СЛАВНА ХРИСТИЯНСЬКА ПЕРЕМОГА НА ПРОСТОРАХ АФРИКИ

16 грудня 1838 року відбулась одна з найславетніших  перемог в історії християнської зброї. Наші бурські брати перемогли  величезне військо зулусів в нерівному бою і здобули свої землі на Півдні Африки.

Битва стала кульмінацією жорстокої війни, яку розвязав король зулусів Дингане проти бурських переселенців, які шукали прихистку від несправедливої до них британської влади та були налаштовані цілком миролюбно.

Під час перемовин про виділення їм земель для можливості поселення зулуси підло вирізали дипломатичну делегацію, яка була без зброї на зулуське прохання (!). Одна з найбільших підлостей в світовій історії військово-дипломатичних стосунків.

Треба підкреслити, що бури не погрожували і, в принципі, були налаштовані миролюбно. Землі вони прохали за свою допомогу в поверенні великої кількості худоби, що була викрадена в зулусів ворожим племенем. Якби їм відмовили, вони б просто пішли далі. Мандрівка групами по декілька сот людей, разом з жінками та дітьми геть не передбачала агресивних планів.

Після цього зулуси розпочали справжнє полювання на бурів. Під час найкрупнішого нападу, різанини в Вінені, вони вбили 41 чоловіка, 56 жінок и 185 дітей. Дорослі чоловіки складали лише  біля одної шостої частини жертв.

16 грудня 1838 року біля 460 бурських героїв зустрілись з 15000 армією зулусів. Лідер бурів, легендарний Андрій Преторіус, закликав своїх людей до мужності та віри в Божу милість.

Для бурів ця війна була релігійною в двох моментах, як війна християн проти безбожників та самозахист перед обличчям жорстокості та кричущої несправедливості.

Зберігся текст їх молитви перед битвою:

"Господи! Якщо Ти захистиш нас, і віддаси ворогів в наші руки, ми побудуємо будинок в честь імені Твого і наша перемога буде оспівана до останнього коліна нащадків наших, тому що в цей день будуть оспівувати Честь Твою".

Зулуси зробили три атаки, які були відбиті. Після тригодинного бою зулуси, втративши значну частину своїх воїнів, припинили активні дії і після контратаки бурів почали тікати. Вони втратили 3000 вбитими, в той час як з бурів ніхто не загинув. Було лише три легко поранених , включно з самим Преторіусом. Ніби Господь сподобив праведного Вождя пролити кров, пролиту в його славу.

Після цього долю ворога фактично було вирішено. Бури почали перемагати і на їх бік перейшов  рідний брат Дингане. Разом вони перемогли його і він загинув, коли намагався врятуватись від переслідувань власного брата. Гідний кінець для зрадника та душогуба.

Битва на річці Кривавій є яскравим прикладом прямої Божої допомоги християнським воїнам. Адже пояснити її результат перевагою вогнепальної зброї неможливо, в попередніх зіткненнях зулуси успішно протистояли бурам використовуючи кількісну перевагу. Та й мушкети 1830-х років далеко не кулемети хоча б початку ХХ ст.

Наслідком битви стало здобуття бурським народом його земель та заснування Республіки Наталь.

@EdYurchenko🎓

ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ МИКОЛИ РЯБОВОЛА.

Герой та мучень Соборної України та Української Кубані, підло вбитий московськими шовіністами. Чоловік який реально міг приєднати рідну Кубань до України і загибель якого стала однією з основних причин більшовицької перемоги, яка знищила в тому числі і його фанатичних вбивць.

Людина доля якої вирішувала долю народів і яку зараз майже не пам'ятають. В Україні, на вівтар якої він поклав своє життя та смерть, лише одну вулицю назвали на його честь (якщо не помиляюсь). Хоча, при досі пануючому націонал - мазохізмі та культі "маленької ображеної України", це вже хоч щось.

«Я патріот не лише своєї ближньої батьківщини – Кубані, але й старої Козацької Матері – України, - казав він. – Кубань є частиною однієї козацької землі, що починається над Дніпром, а кінчається під Кавказькими горами».

Царство Небесне козакові, лицарю Вільної Кубані та Золотоверхого Київа.

Пішов чоловік - доба, легендарний кобзар Остап Кіндрачук. До кінця він боронив український дух в окупованому Криму. Багато хто навіть не вірив, що він продовжує свою діяльність в окупації. Але він був реальністю. Нашою українською реальністю серед мороку окупації.

Після звільнення Ялти, перший новий пам'ятник в ній, кобзарю Остапу Кіндрачуку!

"Блеф і страшна для українства небезпека большовицької українізації України лежить в тому, що правляча тепер Україною московсько-інтернаціональна верства намагається вживати української мови не для того, щоб самій злитись з українським народом в одну національну цілість і сотворити на Україні свою місцеву владу (свою українську державу), а для того, щоб під покришкою "народньої" української мови прищеплювати народові свої не місцеві, московсько-інтернаціональні політичні змагання.

© В'ячеслав Липинський.

"ТЕОЛОГІЯ ДЛЯ ХРЕСТОНОСЦІВ" - КНИГА МОГО ДРУГА І ДУХІВНИКА.

Отець Ярослав (Ясенець) Yaroslav Yasenets , мій друг, духівник та багаторічний партнер з інтелектуальних та духовних пошуків,випустив книгу. Це гідний плід його багаторічної праці та творчості.

Замовити можна тут: https://news.1rj.ru/str/knyharnia_otium/545

Гасло "Православ'я або смерть" (точніше переклад гасла "ортодоксія о танатос" адже воно є першоночально елінським) офіційно заборонено в РФ і внесено в список екстремістських матеріалів за номером 865.

Щє до офіційної заборони цього еллінського за походженням гасла, проти нього особисто виступив голова РПЦ патриарх Кирило (Гундяєв).

"Якщо ми чуємо слова "православ'я або смерть !" треба побоюватись такого проповідника" - прямо заявив він щє в далекому 2009 році. Цікаво, що це було напередодні державної заборони і моспатріархія явно не реагувала на рішення влади, а просувала власну позицію. Скорш за все рішення влади було прийнято після відповідних консультацій.

За використання гасла в РФ реально пресують. Наприклад,можна сісти на декілька діб за репост з його використанням.

Так що тим хто намагається роздивитись в ньому "рашизм", я раджу припинити лицемірство і чесно визнати свою неприязнь до православного християнства і ,відповідно, до традиційної української культури яка з ним тісно пов'язана.

ГОЛОВНИЙ УРОК РУЇНИ.

Вкрай неприємні асоціації викликає сучасність з добою Руїни. Про неї часто згадують але її досвід не вивчають. Мовляв "це ж більше 300 років тому, тепер світ інший".

А "фішка" Руїни була як раз не в тому, що українці чубились, а в тому що довіряли "союзникам" і шукали "старших братів".

Чим закінчилася дружба з мос...ми всі знають. Але забувають як поляки розстріляли про польського Виговського, а долю про турецького Юрія Хмельницького ми точно не знаємо досі (лише, що турки закатували). Легендарний Дорошенко - "сонце руїни", добровільно склав булаву коли фактично виграв (!!!), бо такі гарні турецькі союзники йому попались.

Світ ділиться на чужинців і українців. Крапка. Немає ніяких "орко - ельфійських" протистоянь. Якщо ми це будемо чітко усвідомлювати то й міжнародна політика буде на порядок ефективніше і "партнери",як не дивно, будуть корисніше на порядок.

Думаю українським юдеям варто святкувати хануку окремо від російських, а календар їх нехай перевірить авторитетне  товариство з фейсбучних атеїстів та агностиків. Головною ознакою авторитетності буде відсутність знань про відмінності між сефардами та ашкеназі.

Гарна компанія. Хоча я сержант, а отець Ярослав не служить капеланом в "Азові". Доречі,в бригаді більшість православні, хоча є і рідновіри, і агностики, і навіть мусульмани.

Коротше, рівень обізнаності просто топ.

ПОЛКОВНИК ДЕНИС ПРОКОПЕНКО: СЬОГОДНІ З РОСІЙСЬКОГО ПОЛОНУ ДОДОМУ ПОВЕРНУЛИСЬ 11 ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ 12-Ї БРИГАДИ СПЕЦІАЛЬНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ "АЗОВ"

Сьогодні з російського полону додому повернулись 11 військовослужбовців 12-ї бригади спеціального призначення «Азов».

Вони пройшли надзвичайно тяжкі випробування, які тривали майже 3 роки. 86 днів оборони Маріуполя, важкі бої на межі людських можливостей, полон, тюрми, допити, катування. Вони не здалися та вийшли з цього пекла переможцями.

Я вітаю з поверненням кожного, хто сьогодні нарешті зможе побачити та обійняти своїх рідних, хто проведе зимові свята в колі близьких, а не під наглядом вєртухаїв. Дякую вам за вашу мужність та силу духу.

Окрема вдячність бійцям нашої бригади, які взяли у полон 68 бойовиків на Торецькому напрямку та всім підрозділам СОУ, які  поповнюють обмінний фонд на усіх ділянках фронту. Ви робите колосальний вклад у справу повернення додому наших військовополонених, і я вдячний вам за вашу роботу. Хочу подякувати Президенту України та його команді, представникам МВС, СБУ, ГУР, «Асоціації родин захисників Азовсталі» та всім, хто щодня працює над поверненням наших полонених до України.

© Полковник Денис Прокопенко, командир 12-ї бригади спеціального призначення "Азов"

СЛОВО КОМАНДИРА БРИГАДИ "АЗОВ" ДО НОВОГО РОКУ

Весь 2024 рік 12-та бригада спеціального призначення «Азов» провела на фронті. Більшу частину року ми продовжували виконувати бойове завдання на Лиманському напрямку, а згодом підрозділ отримав наказ терміново передислокуватись на ділянку прориву під Торецьком. Ситуація на той час там була критичною. Титанічними зусиллями бійців «Азову» та суміжних підрозділів вдалося утримати ввірену ділянку фронту, нанести противнику максимальних втрат в живій силі та техніці, після чого він втратив свій наступальний потенціал та бажання проводити активні наступальні дії.

365 днів наші солдати, сержанти та офіцери стримували безперервні штурми росіян, контратакували, звільняли окуповані території, поповнювали обмінний фонд та евакуйовували цивільних з прифронтових територій. Я дякую кожному азовцю за проявлені мужність, відвагу та самовідданість. Цього року в результаті професійних та злагоджених дій військовослужбовців нашої бригади окупанти понесли значних втрат: як в живій силі, так і в техніці. Так буде і в 2025 році.

Та жодна успішна операція на війні не дається задарма. За кожною відбитою ворожою атакою і за кожним відвойованим метром української землі стоять піт, кров і життя наших бійців. Саме їхнім рішучим діям завдячує Україна, яка зустрічатиме новий рік у вільних українських містах.

Цієї можливості позбавлені 850 бійців «Азову», які понад два з половиною роки знаходяться у надзвичайно важких умовах у російському полоні. Спільними зусиллями різних відомств у 2024 році вдалося повернути з полону 169 наших побратимів. У наступному році ми продовжимо робити все, аби витягти з пекла російських тюрем всіх наших полонених.

Також цього року «Азову» вдалося подолати багаторічну заборону на отримання озброєння від Сполучених Штатів Америки. Втім, отримання результатів від суттєвого удару по російській пропаганді дещо призупинили бюрократичні затримки. Особовий склад «Азову» та я особисто сподіваємось, що у 2025 році бригада нарешті отримає зброю, на яку заслуговує, як ніхто.

І останнє. Сьогодні український та світовий медіапростір просякнутий впевненістю, що у 2025 році війна в Україні завершиться. Це переконання шкодить як фронту, так і тилу. Воно дає примарну ілюзію, заспокоює та розслаблює в ситуації, коли розслабитись означає втратити державу та незалежність. Якщо прогнози не виправдають себе, наше суспільство чекатиме важке розчарування, яке вдарить по обороноздатності країни. Цього ні в якому разі не можна допускати. До того ж, будь-які безпекові гарантії, які може отримати Україна, не означають, що українці зможуть перекласти відповідальність за оборону країни на плечі інших. У нас вже є сумнозвісний приклад Будапештського меморандуму, який приспав українське суспільство, переконавши у тому, що безпеку наших кордонів забезпечать підписи на папері.

Але навіть якщо бойові дії у 2025 році припиняться, війна нікуди не зникне. Вона дивитиметься на нас очима наших загиблих побратимів, нагадуватиме про себе руїнами українських міст, буде поруч у сльозах сотень тисяч українських родин, які втратили найдорожче. І вона дихатиме в спину самим фактом існування на наших кордонах ворога, який ніколи не відмовиться від наміру окупувати Україну. А це означає, що у нас не буде іншого вибору, окрім як продовжувати реформувати армію, нарощувати власний ВПК та готуватись. Тому що наступного разу окупант прийде ще сильнішим та ще більш підготовленим.

© Командир 12-ї бригади спеціального призначення "Азов", Герой України, полковник Денис Прокопенко.

Служу Українській Нації !

ТОЛКІН – НЕ ПРАВИЙ, А УЛЬТРАПРАВИЙ

Сьогодні свій День народження святкує один з найвидатніших письменників ХХ ст. Джон Роналд Руел Толкін запам'ятався нам в першу чергу чарівним світом Володаря перснів. Тож варто згадати і про політичні погляди генія.

​​Консервативні симпатії Толкіна не є секретом. Але їх нерідко вважають чимось на кшталт сентиментальної симпатії до всього старовинного, не надаючи їм реального політичного значення. Тим не менш недостатня політизованість «професора» пов’язана не з його аполітичністю чи поміркованістю, а з тим, що в Європі його часу не було сил, достатньо правих та консервативних (точніше традиціоналістичних), аби пригорнути його щирі симпатії.

Толкін ненавидів демократію в усіх її проявах, зокрема і в комуністичному. Цікаво, що він, цілком в дусі крайньо правої позиції вважав ці явища різними стадіями однієї хвороби. Навіть фашизм не пригорнув його симпатій саме через те, що був занадто масовим і демократичним. В цьому позиція Толкіна дивовижно нагадує Юліуса Еволу.

Нерідко йому приписують симпатії до демократії на підставі певної ідеалізації ним способу життя хоббітів, як свого роду ідеальних «простих людей». Але йому імпонувала в них ідея спокійного життя, що базується на традиціях замість законів та добрій згоді замість державного примусу. В хоббітів немає королів і аристократів не тому, що в них рішення приймає більшість, а тому що в них відсутнє політичне життя елітарного рівня. Їх самоврядування це просто мінімальна організація побуту громади.

Так само ідея свободи, по Толкіну, є цінною саме в протиставленні її безособовій демократичній державі але, водночас, не передбачає ані рівності, ані відходу від традиції як системи регулювання життя.

В «великому світі», за межами Шира, Толкін явно звеличує монархію та аристократію і, більш того, не бачить їм альтернативи.

Про його релігійність навіть казати нічого не треба. Людина, яка прийняла католицизм як більш традиційну форму християнства в протестантській Англії і, мало того, вкрай негативно сприймала модерністські реформи в межах самого католицизму, просто не може не визнаватись християнським традиціоналістом.

Толкіна нерідко вважають ледь не інтернаціоналістом через критику Британської імперії. Але в тому і проблема, що критикував він її (і навіть Великобританію саму по собі) з позицій етнічного націоналізму, залишаючись при цьому палким патріотом Англії.

В національному питанні Толкін був попередником таких сучасних рухів як альт-райти або ідентаристи. Негативно ставлячись до шовінізму, він однозначно підтримував націоналізм в його етнічному вимірі.

Звісно, матеріал величезний і в форматі коротенької замітки викладений не може бути суто з технічних міркувань. Але деякі речі ми можемо окреслити чітко.

Толкін був за Традицію проти бюрократії та законодавства сучасного зразка. За релігію проти секулярності. За монархію та аристократію проти демократії. За етнічний націоналізм проти космополітичних держав модерного зразку. Ідею рівності він вважав чимось на кшталт синоніму дияволопоклонства.

І цікаво, як би він поставився до сучасної боротьби за толе толерантність?

@EdYurchenko🎓

«Я не “демократ” хоча б тому, що “смиренність” і рівність — це духовні засади, а механізація та формалізація лише їх спотворюють. Унаслідок утворюється не суспільство стриманості й скромності, а радше зверхності й пихи.

Відтак які-небудь орки здобувають Перстень Влади, і нам залишається лише рабство».

Дж. Р. Р. Толкін

Друзі, всіх, хто хоче відзначити Різдво Христове завтра, за традиційним юліанським календарем - запрошуємо завтра в храм св. Стиліана Пафлагонського (ПЦУ) на 10.00 на Літургію.

Вул. Самійла Кішки (колишня Маршала Конева) 1В, м. Київ.

УКРАЇНСЬКІЙ НОВИЙ РІК ТА СПІЛЬНЕ КОРІННЯ ЄВРОПИ

14 січня ми відзначаємо український Новий рік, який співпадає з днем святителя Василія Великого за юліанським календарем. Але не варто забувати, що свято настання Нового року за традиційним календарем має загальноєвропейське значення.

Крім українців та інших народів східнохристиянської традиції, що зберегли свій автентичний календар, його відзначають в деяких районах німецькомовної частини Швейцарії, в гельській частині Шотландії та на острові Мен. Юліанський календар був спільним календарем всього європейського цивілізаційного простору основну частину його історії, і його скасування супроводжувалось стійким опором.

В Великобританії відмова від юліанського календаря навіть викликала масові заворушення в 1752 році. Зверніть увагу, що одна з найбільш розвинених та «прогресивних» на той момент країн, відмовилась від традиційного календаря через 170 (!) років після початку календарної реформи. В Швейцарії повний перехід на григоріанський календар відбувся взагалі в 1812 році.

Таким чином не варто ототожнювати григоріанський календар з Західною Європою та західним християнством. Православні та греко-католики зберегли юліанський календар саме як частину нашої загальноєвропейської традиції.

Цікаво, що саме зараз в Індії відзначається свято Понгал, яке фактично співпадає з українським (традиційним європейським) святом Нового року.

Дата Понгалу визначена на основі сонячного календаря, тому вона незмінна з року в рік. Дні Понгалу надзвичайно сприятливі для індусів і астрономічно важливі — щорічно приблизно 14 січня сонце починає свою шестимісячну подорож на північ (Uttarayana), переходячи в сузір'я Козерога (сидеричне). Ця небесна подія і святкується в Південній Індії під назвою Понгал. Фестиваль відбувається в дні цвітіння полів, тому Понгал і вважається (особливо в сільських громадах) святкуванням процвітання, благополуччя і гарного врожаю. У це свято готують рис першого врожаю після довгої і суворої зими.

Слово «Понгал» (Pongal) означає «страва солодкого рису», яка готується на честь свята. Під час фестивалю селяни також висловлюють свою подяку Богу Сонця і корові за отримання хорошого врожаю. Це дуже важливе свято для всіх індусів. Згідно міфології, в цей день боги приходять на землю після шести місяців довгої ночі. Фестиваль Понгал є одним з головних фестивалів Південної Індії, в Північній і Центральній Індії свято проходить під назвою Макар Санкранті (Makar Sankranti). Свято триває чотири дні.

Варто згадати, що Індійська цивілізація була заснована саме арійськими вихідцями з Європи і таке співпадіння є зовсім не випадковим.

Хоча юліанський календар і було введено за часів доброї пам’яті Гая Юлія Цезаря, але він базувався на значно давніших астрономічних та сакральних знаннях. Юліанський календар відображає у собі гармонію космосу через поєднання космічних орієнтирів.

За відправну точку юліанського календаря було визначення року в 365 діб і 6 годин, де взята середня величина між сонячним (тропічним) і зоряним (сидерическим) роками. Ця величина була філософськи осмислена і свідомо змінена (на 1 хвилину), для того, щоб в календарі було відбито повторення фаз місяця — 19-ти річний метонів цикл, — а також збіг днів тижня з числами місяця в 28-річному періоді.

Юліанський календар містить в собі зоряний, сонячний і місячний орієнтири. Його головне досягнення, яке можна назвати наукової геніальністю, це сувора циклічність, яка, не перериваючись, приходить в нескінченність. Звернем увагу, що це чудово поєднується з християнським баченням Священного часу: з одного боку такі визначальні події як Різдво та Воскресіння відбувались одноразово, з іншого боку — космос функціонує циклічно, з третього — час є нічим іншим як інобуттям Вічності.

Отже, юліанський календар має величезне філософське та символічне значення. Варто відзначити, що мова йде не про простий символізм, а про сакральний. Тобто про певне відображення надприродної реальності в природному матеріальному світі, на кшталт ікони.

Отже, всіх з нашим рідним традиційним новим роком!

@EdYurchenko🎓

Чудова думка Progud Progunson
https://www.facebook.com/progud.progunson
яка пояснює чому я не вірю в демократію і чому треба не обурюватись словам Портнікова (якого я терпіти не можу), а нарешті зрозуміти до чого ми дійшли. Політикани рідко кажуть правду, унікальний випадок....

"У стародавньому, ще неосвіченому і репресивному Римі, влада належала аристократії - тому на полі бою, після поразки при Каннах, залишилися лежати 80 сенаторів, два квестори, і консул Емілій Павло.

А за ліберальної демократії влада належить народу - тому в наших війнах на полях битв гинуть тільки безвісні джони, йохани та івани.

А безвладні обділені прем'єр-міністри, президенти, міністри та депутати з жахом дивляться на свій владний народ і шкодують, що їхні господарі так безтурботно розлучаються з життям.
Вони б раді як вірні слуги заступитися за нас, але позбавлені будь-якої влади і волі не можуть.

Зате вони, як вірний Хатіко, приходять на меморіали своїх господарів, що гинули, чіпляють стрічки і кладуть квіточки. "