🇺🇦 Не лише професійні дипломати – кожен українець зараз амбасадор України, коли розповідає про нас і нашу оборону.

Це і є культурна дипломатія нині – знання і правда про нас. Системні і глибокі. Бо ми бачимо, що буває, коли їх немає або вони викривлені: українське називають російським, а далі починають привласнювати. Так це працює. Спочатку на українського автора чи вченого довго кажуть, що він російський. А потім кажуть те саме на українське місто. Саме з культурної апропріації починається окупація.

🛡 Усі ми в небезпеці, коли бракує знань. Натомість обізнаність захищає. Ось про що культурна дипломатія зараз.

Виступила на шостій щорічній фаховій конференції – Міжнародному форумі культурної дипломатії, що його організував Український інститут у співпраці з Міністерством закордонних справ України.

Форум традиційно об’єднав представників і представниць державного сектору, міжнародних організацій, культурних інституцій і громадянського суспільства для обговорення ролі культурної дипломатії в часи глобальних трансформацій та в умовах війни Росії проти України.

🟦 Розповіла про новий, але вже успішний проєкт культурної дипломатії – Глобальну коаліцію українських студій. Цю державну ініціативу ми започаткували торік. За цей час учасниками коаліції стали 19 університетів із 9 країн. Висловила бажання долучитися майже сотня (91) іноземних установ.

📖 Що це означає на практиці? Що тисячі студентів і молодих науковців у різних країнах вивчатимуть історію, мову, культуру й сьогодення України у своїх ЗВО. Дізнаються про нас не тільки з новин та соцмереж, але й із першоджерел.

Часто чую, що ідея створення Глобальної коаліції українських студій моя. Але насправді хочу подякувати за цю важливу ініціативу Українському інституту. Саме він поклав початок її зародженню та втіленню. Також цей проєкт розвивається завдяки Фонду Президента України з підтримки освіти, науки та спорту, Міністерству закордонних справ України, Міністерству освіти і науки України, а також Кримській платформі та багатьом посольствам і дипломатам.

🤝 Дякую всім, хто залучений до культурної дипломатії. Нести знання і розуміння – це теж форма захисту нашої ідентичності й життя.

«Моє оточення – побратими, які мають ампутації. Моє бажання – мати місто, пристосоване до потреб усіх соціальних груп, і комфортне життя в ньому».

«Уже 35 років пересуваюся на кріслі колісному й добре знаю всі труднощі та перешкоди, з якими стикаються люди з інвалідністю».

«Я знаю, за яку країну воював. Це країна, у якій немає бар’єрів, зручна для всіх верств населення. Чому я? Тому що кожен має почати із себе. Втратити ногу не означає перестати боротися».

«У мене донька з інвалідністю, Ми пройшли довгий шлях навчання та працевлаштування. Були першими в інклюзивному навчанні та майже першими в ЗВО. Своїм досвідом завжди ділюся з батьками. Всім розповідаю, що немає меж ні в чому, тому що безбар’єрність – це не лише про архітектурну доступність, але й про все, що нас оточує».

🇺🇦 Це цитати з анкет українців – громадських діячів, жителів міст і сіл, представників бізнесу, державних установ, жінок і чоловіків, ветеранів і цивільних, які вирішили спробувати себе в новій якості – амбасадорів й амбасадорок безбар’єрності.

🟦 Сімдесят людей зібралися в Києві на першу зустріч спільноти в межах Всеукраїнської кампанії соціальних змін «Безбар’єрність – це коли можеш». Коли читала їхні анкети, відчувала, що говоритиму з однодумцями, яким не треба пояснювати, що таке безбар’єрність.

Ще 5 років тому, коли ми порушили в Україні цю тему, було не так. Більшість українців вважала, що безбар’єрність – це щось про пандуси, бо бар’єри сприймали буквально, лише як фізичну перепону.

👥 І ми мусили не один рік пояснювати, що є ще й невидимі для ока, але від того не менш болючі несправедливі бар’єри. В роботі. В освіті. В можливостях. Обмеження за статтю, за віком, за станом. Що крім фізичного в безбар’єрності є ще суспільний, економічний, освітній, цифровий, інформаційний виміри.

📋 Власне, саме ці шість основних напрямів потім стали основою Урядової стратегії безбар’єрності. І за втілення кожного довелося боротись окремо.

І коли торік ми отримали результат опитування, у якому 87 % українців назвали безбар’єрність новою цінністю для суспільства, стало зрозуміло: зміни почали відбуватися.

Сподіваюсь, незабаром 100 % людей відчують цю безбар’єрність у своєму житті й амбасадори цьому сприятимуть.