«Даша мала бути зручною для інших, коли, наприклад, ми їздили в громадському транспорті. Я чула, що не виховала свою дитину. Звикла, що постійно комусь треба було щось пояснювати», – каже Олена.

Разом із чоловіком Сергієм вона виховує двох доньок, старша, Даша, має розлад аутистичного спектра.

Історія цієї родини — про освітню безбар’єрність. Бо саме за неї постійно змагається Олена відтоді, як її донька почала навчання.

❓Що таке освітня безбар’єрність? Це можливості для навчання для всіх громадян, незалежно від віку та стану здоров’я. Інклюзивне та доступне освітнє середовище, в якому кожен може навчатися протягом життя.

Побачити в дії, що таке освітня безбар’єрність, сім’я змогла за кордоном, вимушено поїхавши на початку повномасштабної війни. Адаптація стала для них персональним пеклом — як і всі діти з таким діагнозом, Даша прив’язана до режиму і будь-які зміни для неї є сильним стресом.

Однак є те, що за словами Олени дуже допомагає — ставлення суспільства, зокрема й у місцевій школі, де порозумілися з вчителями та учнями за кілька годин.

👉Для досягнення освітньої безбар’єрності найскладнішим Олена вважає саме психологічний аспект. Вона називає три речі, які потрібні подібним сім’ям у схожих ситуаціях:

📍Психологічна підтримка батьків хоча б у перші пів року з моменту інформування.
📍Активне навчання всіх спеціалістів, дотичних до дитини — від учителів до тренерів гуртків, — як коректно реагувати на поведінку дітей з особливими освітніми потребами.
📍Роз’яснювальна робота з іншими батьками, яка допоможе зняти тривогу та відповісти на питання, що їх хвилюють.

Тоді й вдається створити умови, за яких життя подібних родин не відрізнятиметься від життя будь-якої іншої родини. А це і є головним принципом безбар’єрності. 🫂

✔️Година без нав’язливих думок про те, що буде далі. Звичайний вечір, коли дивишся кіно, а не постійно моніториш новини. Хоча б день без тривоги, яка не дає нормально робити буденні справи.

Безцінні прості речі, яких після 24 лютого 2022 року українцям треба навчатися заново.

✨Запустили другу хвилю комунікаційної кампанії «Ти як?», щоб посилити «емоційну ППО» українців, тобто розвинути здатність психіки відбивати атаки стресових чинників. А ще – здолати стигму, яка заважає звернутися по допомогу, якщо внутрішніх ресурсів замало.

📍Передусім треба забути, викоренити страхи й стереотипи, пов’язані з темою ментального здоров’я, які залишилися з радянських часів, коли люди навіть із найменшими психічними розладами зазнавали дискримінації, коли було не прийнято «скаржитися», хоча насправді це означало відверто зізнатися, що ти не ОК.

📍Антистигма в кампанії поєднана з просвітою: замість стереотипів ми вкорінюємо знання, що доводять цінність ментального здоров’я та формують навички, щоб його підтримувати.

🫂 Прості техніки самодопомоги та підтримки людей поруч відтепер будуть у потягах, на ситілайтах, у теле- та радіоефірах, аптеках і супермаркетах, соціальних мережах. Дякую всім, хто прилучається до цієї важливої справи. Разом зробимо турботу про ментальне здоров’я щоденною звичкою українців. 💙💛

Комунікаційна кампанія «Ти як?» Всеукраїнської програми ментального здоров’я реалізується за підтримки проєкту USAID «Розбудова стійкої системи громадського здоров’я», який здійснює організація «Пакт». Виготовленню та поширенню інформаційно-просвітницьких матеріалів сприяли Міжнародна організація з міграції (IOM Ukraine), рекламний холдинг Megapolis і благодійний фонд BGV.

Який шлях долає родина у «нормальному світі», щоб поїхати влітку на відпочинок? Робота, синхронізація відпусток батьків і канікул дітей, трішки сперечань: море чи гори?

🌿 Шлях, який пройшла родина Овчаренків, доки не «видихнула» у Карпатах, – кардинально інший. У Сніжани та Геннадія дев’ятеро дітей, наймолодшому хлопчику у цій великій прийомній родині (ДБСТ) лише шість. Разом вони пережили окупацію у Херсонській області, разом у пошуках безпечного дому виїхали спочатку до Кривого Рогу, а згодом на Одещину.

Уявіть стан батьків, яким потрібно не просто подбати про дев‘ятьох дітей – урятувати їх. Вони вимушено жили з окупаційним режимом, що автоматично означає психологічне та фізичне насилля, примусові I депортації та допити людей поруч – усі ті жахи, що відкрилися нам після звільнення Херсонщини.

Діти з родини Овчаренків – одні з тих, хто відпочив у другій зміні табору «Артек – Буковель» завдяки Olena Zelenska Foundation. Батьки-вихователі з найменшими членами сім‘ї теж мешкали у будиночках поруч. У спілкуванні з ними ми зрозуміли, що відпочинку вони не мають ніколи, тож обов’язково вирішили передбачити його разом із дітьми. Спочатку ми планували, що в кожну зміну відпочиватимуть ДБСТ з однієї з прифронтових та деокупованих областей. Та, коли на Херсонщині сталося лихо, сформували зміни насамперед для сімей звідти та з Миколаївщини.

⛰До кінця літа плануємо оздоровити у Карпатах близько 1200 дітей із подібних великих прийомних родин. Тут уже відпочили понад 500 дітей з батьками. Бо ж не тільки Овчаренки пережили неймовірно складні півтора року повномасштабної війни. ДБСТ по всій країні зіткнулися з неймовірними труднощами, дехто на межі фізичного виживання. І підтримати їх у побуті, дати можливість бодай тиждень-два відпочити – пріоритетне завдання зараз для моєї Фундації.

34-річна Альона з Черкащини пересувається на кріслі колісному, бо з дитинства має інвалідність. Але жінка – мама трьох дітей і сама веде господарство в приватному будинку. Альона давно мріяла керувати автомобілем, і ось тепер зможе й це.

33-річна Людмила з Вінниччини була на пасажирському сидінні, коли втратила руку в ДТП. Щоб позбутися автострахів, працює із психологом та… вчиться кермувати!

35-річний Віталій із Київщини отримав травму спинного мозку ще у 2007-му. Відтоді на кріслі колісному, але водночас допомагає іншим, очолюючи ГО «Група активної реабілітації». Важко пережив окупацію в Бучі. А тепер втілює мрію: вчиться водити автівку.

🚘 Усі перелічені (і не лише вони) просто зараз стають водіями завдяки флагманському проєкту МВС «Автошколи для осіб з інвалідністю», який ми презентували сьогодні.

👉 Це частина ініціативи «Без бар’єрів» і саме та дієва безбар’єрність, яку наша країна зобов’язалася втілювати ще до російського вторгнення: рівні можливості, комфорт і зручність для всіх українців у всіх сферах.

В автошколах для осіб з інвалідністю можна опанувати автотранспорт категорії В й ручне керування автівкою, навчаючись в інклюзивних групах, індивідуально, дистанційно, за зручним графіком. Зараз теоретичні та практичні курси в адаптованих автошколах проходять перші 22 учня, один уже отримав посвідчення водія.

📍Найближчу з п’яти адаптованих автошкіл (у Києві, Кам’янці-Подільському, Кропивницькому, Львові та Дніпрі) можна знайти на сайті МВС.

Важко переоцінити цей проєкт нині, коли через російські атаки людей з інвалідністю в нас стрімко більшає щодня – молодих, активних, сповнених планів. Але всі ці люди обов’язково втілять задумане й реалізуються в Україні, упевнено керуючи не лише автівкою, але й власним майбутнім.