🇬🇧 Сьогодні познайомилася з роботою унікальної установи – лондонського Youth Resilience Unit (Підрозділ стійкості молоді). Саме тут разом з українськими та британськими фахівцями обговорили ментальне здоровʼя молоді у форматі круглого столу.

Важлива для нас тема, бо просто зараз у межах Всеукраїнської програми «Ти як?» працюємо й над тим, щоб захистити дітей і підлітків від впливу війни. Тож дякую за набутий сьогодні досвід.

Говорити про ментальне здоров’я соромно для 44% молоді в різних країнах світу, зокрема й в Україні. Ще 38% вважають, що такі розмови занадто схвилювали б їхню сім’ю та друзів.

📊 Такими були результати соціологічного дослідження, проведеного на замовлення третього Саміту перших леді та джентльменів. Ідеться про молодь 13–24 років.

Це результати, що дуже хвилюють. Адже в дослідженні є й інші дані: половина молодих людей відчуває стрес, пригніченість і виснаження.

Байдужість дорослих до цих почуттів – те, на що ми не маємо права. Дитині завжди потрібна старша рука, за яку вона може взятися, щоб здолати труднощі.

🗓 Тому сьогодні, 2 березня, у Всесвітній день ментального здоров’я підлітків, хочу нагадати про видання «Ментальне здоров’я дітей під час війни: поради батькам та опікунам», що доступне на сайті Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?».

🇺🇳 Ця збірка порад розроблена спільно з ЮНІСЕФ. Вона допоможе пережити кризові ситуації і дітям, і дорослим. У ній є інформація про ознаки, які вказують на потребу звернутися по психологічну підтримку, техніки допомоги для стабілізації психоемоційного стану, а також необхідні контакти фахівців.

📑 Вже 274 справи про сексуальне насильство, вчинене щодо українців загарбниками, веде Генеральна прокуратура України.

З кожним місяцем дедалі більше людей наважується говорити про свій тяжкий досвід. Це стає можливим, коли постраждалі почуваються захищеними, перестають боятися.

Вони дуже відважні люди. І деякі з них знаходять сили, щоб не лише свідчити, але й допомагати іншим. Зокрема, це жінки й чоловіки, які пройшли катівні, російський полон, тортури, розлуку з близькими, відчай і невідомість, а нині адвокатують питання постраждалих від насильства, працюють у громадських організаціях і лікарнях, знімають документальне кіно, привертаючи увагу до російського насильства та його жертв.

Спеціально не називаю імен, щоб не перешкоджати слідству. Але мені дуже відгукнулася думка одного із правозахисників: що всі люді з досвідом полону, насильства, катувань стикаються далі з майже однаковими труднощами. І це не лише психологічні труднощі, але й соціальні, юридичні та, звісно, економічні.

Щоб відновитися, потрібен ресурс. Це стосується як країни, так і окремих людей. Постраждалі від сексуального насильства під час війни не можуть чекати на «класичні» репарації, коли війна закінчиться чи коли Росія погодиться сплатити відшкодування. Діяти треба негайно.

📍 Тому на сьогоднішній Київській міжнародній конференції «Відновлення прав постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом: елемент миру та світової безпеки» за участі представників уряду та парламенту, громадських організацій і широкого кола міжнародних партнерів ми говорили про Проєкт з надання невідкладних проміжних репарацій.

🇺🇦 Це спільна робота багатьох структур: Офісу віцепрем’єрки, урядової уповноваженої, Глобального фонду тих, хто пережили насильство, та інших урядових, громадських і міжнародних організацій. Найважливіше, що ця робота здійснюється в тісній співпраці з постраждалими.

👉 Але репарації – не лише економічна підтримка. Вони ще й важливий крок до відновлення справедливості. Така справедливість потрібна не тільки Україні, але й світу, для якого людяність – одна з базових цінностей.

Тому, доки не створено міжнародний компенсаційний механізм і конфісковані активи Росії не спрямовані на підтримання України, нам дуже важлива відповідна допомога країн-партнерів.

🫂 Ми не можемо скасувати той біль, якого вже завдав агресор. Але можемо бути для цього болю знеболювальним. Показати, що не всі у світі вбивці й ґвалтівники, що допомога та підтримка є. Є справедливість. І завжди є заради чого жити.

🇺🇦 Сьогодні в Києві взяла участь у міжнародній конференції, на якій ішлося про допомогу тим, хто постраждав від сексуального насильства, вчиненого російськими окупантами.

❕ Украй важлива тема, адже мова про відновлення гідності людей, відновлення справедливості. В межах заходу віцепрем’єрка Ольга Стефанішина презентувала перший в Україні Проєкт з надання невідкладних проміжних репарацій постраждалим від сексуального насильства під час війни.

Не «колись», не «після перемоги» – Україна відстоюватиме права своїх людей уже зараз. І сподіваюся, міжнародна спільнота підтримає цей крок.

🧒 Гратися, але так, щоб не боятися. Чи є така можливість зараз в українських дітей? Коли повітряні тривоги лякають, коли сумуєш, бо відчуваєш, як стурбовані війною батьки.

Наші діти чутливі й не завжди можуть упоратися зі своїми емоціями. Тож завдання дорослих – підтримати їх і навчити давати раду всім почуттям. 🫂

🎞 У серії відеороликів «Гратися і не боятися» батьки дітей 2–6 років дізнаються, як відволікти малечу від переживань і зацікавити. Як навчити дітей розрізняти емоції й екологічно впоратися з негативними. Як заспокоюватися під час повітряних тривог і як допомогти дитині у кризових ситуаціях.

Так, щоб гратися і не боятися.

🇺🇳 Проєкт ініційований Представництвом Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?». А представлять ці рекомендації дитяча психологиня Світлана Ройз і співачка Світлана Тарабарова разом з експерткою дошкільної освіти Соломією Бойкович. 🤍

👉 Усі матеріали доступні за посиланням: https://numo.mon.gov.ua/gratisya-i-ne-boyatisya

🎙Минулого разу спілкувалася з британським журналістом і ведучим Пірсом Морганом улітку 2022 року, коли він приїздив до Києва в перші місяці повномасштабного російського вторгнення.

🇬🇧 Тепер зустрілися під час мого візиту до Лондона. Зізналася в інтерв’ю, що не відчуваю часу, який минув: для українців, які щодня й щомиті борються із загарбником, він іде інакше.

Водночас важлива складова української стійкості – це підтримка партнерів. Так було з першого дня, так і залишається. У Великій Британії відчуваєш її на кожному кроці – починаючи з королівської родини, родини Прем’єр-міністра до звичайних британців.

🤝 Вдячна цій країні та її жителям за послідовність, яка так підсилює. Такої ж рішучості, а головне – швидкості хотілося б зараз від партнерів з усього світу. Бо, поки ухвалюються рішення, в Україні гинуть люди. Дуже хочеться, щоб ті, хто їх ухвалює, розуміли: йдеться не про кошти, не про політичний вплив, а про людські життя, які нищить країна-агресор – Росія.

Якщо хтось у світі втомився від війни, він може просто перемкнути новини. Бо це точно не наш союзник. Українці тим часом продовжують боронити життя – своє та своїх дітей. І не втомляться це робити.