14-річна Катерина з мамою, бабусею та двоюрідними братами – 15-річним Максимом і 12-річним Микитою – жили в Херсонській області, коли сталося повномасштабне російське вторгнення. Село опинилося в окупації. І почалося життя у страху за себе та близьких. А для серця дівчинки це особливо погано, бо перенесла на ньому вже дві операції та залишилася без медичної допомоги. Виїхати в Україну вдалося в березні цього року.
 
📍Сьогодні зустрічалися з Катериною та її родиною в Центрі захисту прав дитини в Києві, відкритому майже рік тому з ініціативи Президента України. Саме сюди повертаються діти з російської депортації, примусового переміщення та окупованих територій.
 
🇺🇦 Центр став символічними вхідними воротами у вільне життя – без обмежень, утисків, залякувань і шантажу. Місцем поновлення прав дітей в Україні, порушених ворожим свавіллям.
 
🇪🇺 Цими днями Україна переживає чергові російські обстріли, які застали в столиці Генеральну секретарку Ради Європи Марію Пейчинович-Бурич і міністерку закордонних справ, освіти та спорту Ліхтенштейну Домінік Гаслер. Але це не завадило іноземним гостям також прибути до Центру, зустрітися зі звільненими дітьми, зі мною та Дмитром Лубінцем, щоб поговорити про найголовніше – порятунок усіх українських дітей із російського полону.

З понад 19 тисяч викрадених вдалося визволити 388. Росія приховує дані про дітей та їхнє місцеперебування, змінює імена та бреше.
Ось чому так важливо діяти разом – усім світом, з усіма країнами та міжнародними організаціями.

👉 Дуже важливо, наприклад, що поповнюється Міжнародна коаліція за повернення українських дітей, створена торік: її підтримують уже 33 країни.

Важлива роль Ради Європи. У Комітеті міністрів цієї організації нині головує Ліхтенштейн. Вона залишається єдиною міжнародною організацією, яка не лише виключила Росію зі своїх лав, а й найдієвіше бореться за права людини та справедливість для всіх тих, хто зазнав втрат і болю.

🤝 Подякувала нашим гостям за це, а також за те, що вони з нами – і в роботі, і тут, у Києві, сьогодні.

Спілкуючись зі звільненими дітьми, усі ми, думаю, відчули одне – не можемо їх підвести. Як батьківщина, як дорослі і як цивілізований світ, де дитинство має бути захищене.

Побувала сьогодні в Центрі захисту прав дитини – провела тут зустріч із Генеральною секретаркою Ради Європи Марією Пейчинович-Бурич і міністеркою закордонних справ, освіти та спорту Ліхтенштейну Домінік Гаслер.

Обговорювали повернення українських дітей, яких викрадає Росія. Наголосила: маємо тиснути на агресора, щоб якнайшвидше повернути додому депортованих дітей. А ще – шукати інструменти, які зупинили б цей злочин.

Адже кількість викрадених зростає, Росія відчуває безкарність. І лише спільно можемо це припинити.

Це пані Марія Чернуха, жителька селища Лісне, що на Харківщині. Їй 78 років, і нещодавно жінка вперше в житті відвідала психолога.

Її історія, на жаль, дуже типова для людей старшого віку з прифронтових регіонів України, однак має абсолютно нетипове закінчення. І для мене важливо поділитися нею.

Пані Марія жила за 20 кілометрів від кордону з ворогом. Майже місяць вона ховалася в підвалі, потім зважилася переїхати до Харкова. Жінка була врятована, але геть розгублена, дезорієнтована на новому місці, перебувала у стані повної безнадії.

Однак пані Марії пощастило потрапити до психолога та вчасно отримати підтримку.

💭 «Раніше, коли приходила до лікарні, бачила табличку «Психолог» і думала, що ніколи до нього не піду: Боже збав. А коли пішла, то забула за ці «бахи», обстріли. Ми настільки глибоко розмовляли, що багато що в мене залишилося позаду, я відчула полегшення», – зізнається жінка.

🤸🏼‍♂️ Тепер вона щодня робить руханку й виконує дихальні вправи з «Аптечки самодопомоги» – навіть пробувала стояти на голові! Але ключова терапія в іншому: за порадою психологині вона веде щоденник, у який записує свої мрії та причини радіти життю.

Щоб зустріч із психологом була не щасливим випадком, як для пані Марії, а повсюдною та доступною послугою для всіх, хто її потребує, у Валківській і Кегичівській громадах Харківської області в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?» запрацювали перші Центри життєстійкості.

👩‍💻 Тут є і психолог, і патронажні сестри, і фахівець по роботі з ветеранами, і соціальний працівник. Додатково пропонуватимуть й інші послуги, наприклад денний догляд за дітьми з інвалідністю.

🫂 Головне завдання центрів – створити середовище, у якому кожен зможе отримати підтримку в кризових ситуаціях, навчитися давати раду стресу, покращити стосунки в родині та, зрештою, якісно й корисно провести час. Сподіваюся, саме тут, у громадах, формуватиметься культура піклування про ментальне здоров’я.

Центри відкрито завдяки зусиллям Харківської обласної військової адміністрації, місцевих громад, Координаційного центру з психічного здоров’я КМУ за підтримки Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) як пріоритетний проєкт Міністерства соціальної політики України в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?».

🦽 Людині з дитячим візочком або на кріслі колісному легше піднятися пандусом. Людина з протезом нижніх кінцівок, імовірніше, обере сходи.

І коли ми проєктуємо простір з нуля, не можна віддати перевагу чомусь одному. Сходи обов’язково мають дублюватися пандусом і навпаки. Якщо це вхідна група, найкращий варіант – вхід у нуль.

Гнучкість у користуванні – один із базових принципів, на яких ґрунтується універсальний дизайн.

👉 Як спростити вже спроєктовані простори з урахуванням норм доступності, щоб світ став зручним для всіх. Як іще на етапі планування будівництва знайти ідеальні рішення, що не потребуватимуть адаптації чи розумних пристосувань. Саме про це йдеться в Альбомі безбар’єрних рішень, де викладена нова філософія створення дружнього міського середовища.

📍 Мандрівник із багажем на колесах буде вдячний, якщо на пішохідному переході не доведеться долати бордюри, адже про їхнє зведення до рівня дороги завчасно подбали. Це – яскравий приклад рівноправного використання простору.

📍 Стійка рецепції з різною висотою – зручне рішення і для дорослого, якому необхідно стоячи підписати папери, і для дитини, якій цікаво все бачити, і для людини на кріслі колісному, яка може комфортно спілкуватися з фахівцем.

📍 Сенсорні кнопки виклику ліфта не потребують докладання фізичних зусиль. А універсальні позначки зі стрілками дадуть змогу потрапити на верхній або нижній поверх кожній людині, незалежно від віку, досвіду чи знання мови.

📖 Розробляючи концепцію універсального дизайну, фахівці прагнули наблизитися до архітектурних рішень, які про доступність, безпечність та комфорт для більшості членів суспільства. А в найширшому сенсі – про бажання побудувати світ, у якому всі люди почуватимуться вдома.

40 % українців за останні пів року відчували потребу в психологічній допомозі. І лише 8 % зверталися по неї до фахівця.

📊 Такими є результати третьої хвилі соціологічного дослідження, яке компанія Gradus Research провела в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?».

Здавалося б, 8 % – це дуже мало. Однак на все треба дивитися в порівнянні. Адже ще пів року тому цей показник був на 2 відсоткових пункти нижчий. Тому зростання, яке маємо нині, надзвичайно вагомий результат у масштабах суспільства, яке взагалі не мало культури звернення по психологічну допомогу.

👉 Важливо, що в дослідженні проаналізовано бар’єри, які заважають людям піти до фахівця. Наприклад, 29 % опитаних не вважають свої проблеми достатніми для звернення, ще 25 % упевнені, що можуть впоратися самостійно.

А от 23 % опитаних переконані, що це дорого. Тож завдяки дослідженню ми бачимо: треба докладати ще більше зусиль для інформування населення. Щоб люди знали: послуга з ментального здоров’я може бути безоплатною, а отримати її можна насамперед у свого сімейного лікаря.

👍🏻 До речі, у цій царині теж маємо хороший результат. Опитування свідчить, що довіра українців до сімейних лікарів саме в контексті турботи про ментальне здоров’я зросла: з 12 % до 16 % за пів року. Найбільше таким фахівцям довіряють люди старшого віку. І це тішить, адже ніколи не пізно почати дбати про свій психоемоційний стан.

Це важливе дослідження, на яке спираємося, розбудовуючи послуги в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?». Бо звернень жінок до фахівців фіксуємо значно більше, ніж чоловічих, а отже, маємо посилити комунікацію. Бо бачимо: треба приділити ще більше уваги молоді, яка виявилася найвразливішою до стресу.

Та головне, розуміємо, як діяти заради стійкості суспільства загалом і кожної людини зокрема. І працюємо заради цього.